Активісти розкритикували «попсові бюсти нобелевських лауреатів»

«Який стосунок до Харківського університету мають Ландау, Саймон Кузнець і Мєчніков? Вшановуючи такі очевидні, здавалося б, фігури, ми, насправді, знущаємося над історією Харківського університету», — пише на сайті ІЦ «Майдан Моніторинг» Оксана Середкіна.

Вона наводить історію зі своїх студентських спогадів. Мовляв, викладачі розповідали, що «на один з днів народження Ландау подарували карту СРСР, де він був зображений сидячі на троні в Москві, в руках тримав скипетр та державу, а в усі наукові центри тягнулися від його трону червоні лінії. В усі, крім Харкова. Бо в Харкові була приклеєна фотка Іллі Михайловича Лівшиця (не плутати з його братом Євгеном, який був співавтором Ландау по славетному підручнику) з підписом «Удєльноє княжество». Авторка підкреслює, що радянська фізика багато в чому вдячна Ландау, але Харківський університет може похвалитися власною фізичною школою твердого тіла, з якої «вийшов увесь ФТІНТ, всі Монокристали».

«Але, перед ХНУ встановлюють бюст саме Ландау, який практично не мав стосунку до ХНУ, а не Іллі Лівшиця», — констатує Оксана Середкіна. Не менш достойними увіковічення вона вважає засновника кафедри кристалів Якова Гегузіна, автора планетарної школи академіка Барабашова, лауреата медалі ім. Філдса Володимир Дрінфельд (єдиного з такою нагородою українця), ректора Володимира Хоткевича, відомого математика Олександра Борисенко

«Я думаю, що не менше могли б розповісти біологи, філологи або історики про локальну пам’ять своїх факультетів, і ця пам’ять має бути основою пам’яти міста, бо містоутворюючим «підприємством» для Харкова був саме Університет: він створив обличчя нашого міста і надав вектор розвитку на багато років вперед. І наша пам’ять повинна бути чесною, нам є чим пишатися і без зірок, які полишили наше місто і стали зірками деінде», — зазначає авторка. Вона дивується, що «краще поставити попсові бюсти нобелевських лауреатів», до того ж, «абсолютно бридкі естетично», і питає, чи не знайшлося б краще застосування «цим півмільйонам гривень, якими так вихваляється ректор Бакіров».

«Чи все в порядку в наших університетських лабораторіях? Чи вистачає їм обладнання? Чи є кошти на подорожі вчених і студентів на конференції? Як поживає університетська бібліотека? Вистачає нових надходжень? Чи давно оновлювалися комп’ютери на факультетах? Може, вже створили університетський кластер? Чому б комусь з меценатів не подарувати новий сучасний мікроскоп біофаку?», — питає Оксана Середкіна, констатуючи, що «фантазії вистачає тільки на тупий піар біля головного входу». Причина проста: мікроскоп, навіть з іменною табличкою мецената, загубиться в лабораторіях, нові книжки цікаві лише спеціалістам.

«Але чи довго протримається університет без вливання коштів в його наукову базу, тільки на піарі і статтях ректора Бакірова про важкий стан нашої освіти? До речі, Віль Савбанович, а ви чим займалися останні п’ятнадцять років? Боролися в підпіллі за процвітання української освіти чи очолювали один з найбільших українських Вишів? Ви точно не маєте стосунку до стану нашої вищої освіти? Точно-точно?», — наостанок пише авторка.

Постамент з бюстами трьох нобелівських лауреатів відкрили перед головним корпусом Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна у квітні 2016 року. На церемонії був присутній голова Адміністрації Президента Борис Ложкін. Він також роздав державні нагороди, представив Юлію Світличну першим заступником голови ХОДА та презентував свою книгу.