Військовий капелан: «Спілкуюся з тими, які ночують в окопах, які іноді діляться зі сльозами на очах»

Отець Роман за військового капелана вже другий тиждень. Він молився із людьми на Майдані у Києві. Навіть у лютому, коли там гинули люди, священик залишився, аби підтримати людей духовно. Коли на сході України розпочались бойові дії, отець Роман та інші священики зі львівської церкви Йосафата вирішили по черзі їздити на Донбас і молитися там разом із військовими.

- Це наш власний вибір, ми в монастирі – нас 6 священиків, попросили благословення в нашого настоятеля. І ми так чергуємося по місяцю, їздимо в різні точки в АТО. Наші священики з монастиря два чи три місяці їздять. А тепер прийшла і моя черга.

Моє служіння тут як капелана, перш за все духовна підтримка хлопців, людей, тобто військових,  які тут служать, віддають своє життя, які віддають свій час.

Я є поряд з ними, стараюся. Найперше – то молюся службу Божу кожен день. Потім вислуховую їх, якщо підходять, і багато підходять. Мають різні потреби ділитися висказувати свої болі, рани. Я як священик зобов’язаний співпереживати з ними давати якусь духовну пораду, наскільки Бог позволить. Така моя місія.

Щонеділі і кожен день (служу), так. Ну в неділю мають хлопці більшу можливість прийти, а кожен день – по-різному. Хто має час і приходить на службу Божу – кожного дня є в десятій годині. І в четвертій годині є молитва теж. За батальйон, за нашу державу, за все військо, яке знаходиться в АТО.

Також їжджу деколи з хлопцями на передову. Там спілкуюся з тими які ночують в окопах, які там відстоюють нашу свободу, яким також не є легко, яких обстрілюють.

Які іноді діляться зі сльозами на очах, не розуміючи цієї агресії, але поряд з тим видно таку сильну відвагу хлопців, і я їм всім дякую. Бо люди попросили зі Львова щоб я кожному військовому потиснув руку, подякував, і сказав, що вони будуть...

Що про них пам’ятають кожну добу, і постійно будуть пам’ятати в своїх молитвах.

Я відчуваю також обов’язок віддати належне тим, чим я є. Бо я як священики ми не можемо брати зброю до рук. Але своєю молитвою, своєю присутністю підтримати дух наших воїнів, які відстоюють нашу свободу, нашу державу.

Було спілкування з місцевими, які є прихильні до України, до наших військових. Навіть просили мене щоб я сходив помолитися з одною важко хворою жінкою молодою. І вони були дуже вдячні і дякували за те що ми їх підтримуємо – військові. В різний спосіб їм помагаємо на одному з блок-постів.

Якась атмосфера така, що ми не робимо різниці і нема запитань якої я конфесії з якої я церкви…

Капелан відправив двічі службу на Покрову, 14 жовтня. Після молитви священик говорив із військовими.

«Ми знаємо, що в нашій історії козацтво мало Матір Божу покровителькою війська. Ми знаємо, що в сорок другому році повстанська армія взяла собі за покровительку Матір Божу. Покрову. Сьогодні є той день коли Покрова стає святом, празником нашого війська. Наших захисників. І ви є цими захисниками.

Я часто говорю «дорогі військові», «дорогі захисники». Дійсно, ви є дорогими. Дорогими для нас всіх. Бо я себе не вважаю військовим. Я знаю людей, які живуть в світі і надіються на вас, і дякують вам. Мене люди які сюди відпроваджували, просили потиснути кожному з вас рурку, і сказати, що ви ніколи не будете забуті в їхніх молитвах. Хочу в цей день вам подякувати, що ви відстоюєте…

Що ви пожертвували своїм часом, своїми сім’ями, своєю домівкою, аби бути тут, на передовій. І віддаєте свою душу, віддаєте своє життя, віддаєте свою енергію,свої емоції. Нехай це свято дає вам більше сили. Бо як ми будем молитися, будем стукати, Бог допоможе прогнати цього ворога. Бог дасть нам сили, що ми будем сильні духом. І я відчуваю, я бачу, що вам дійсно того духа не бракує. Нехай Матір Божа нам дає ще більший дух, щоб ми вистояли, щоб ми ніколи не опустили руки, щоб ми жили вірою глибокою в Бога, вірою в себе. І як недавно сказав один із вас, «боюся впасти у своїх очах». Так, ми всі боїмося, бо ми не знаємо, як буде на полі бою. Але за допомогою Божою, коли в нас будуть сили і дух, ми ніколи не впадем. Ні в своїх очах, ні в очах нашої неньки-України».