Ігор Рассоха: наука - це основа мого життя
Пане Ігорю, все ж таки перше питання буде стосуватися нашого з Вами рідного Харкова. Чим є це місто для Вас?
- Я є корінним харків’янином за однією лінією в другому, за іншою – в третьому поколінні. Народився в Харкові на Холодній Горі. Неодноразово переїздили. Майже все життя прожив на центральних вулицях. Дитинство і юність, - переважно на вулиці Сумській, хоча кілька років ми жили за межами Харкова. Я мешкав у таких містах як Ташкент – це сучасний Узбекистан, Перм – це сучасна Росія, і навіть, Ашхабад – це сучасна Туркменія. Та переважна більшість часу пройшла в Харкові - на Батьківщині.
Закінчив п’яту харківську школу, що знаходиться на вулиці Іванова. Мешкав я і на вулиці Сумській, 72 – це ззовні дуже великий красивий будинок, а всередині там була комуналка. Значну частину життя прожив у комунальній квартирі з усіма її життєвими “комедіями” і “трагедіями”.
Я знаю, що Ви серйозно займаєтеся наукою. Розкажіть, будь-ласка, про Ваші наукові розвідки.
- Я є автором багатьох книжок. Видавались вони і в Москві, це “Родина Русов” або “Прародина индоевропейцев”, в деяких підручниках, які видавалися Інститутом міжнародної економіки та міжнародних відносин є автором кількох глав. Багато чого з цього є на сайті “Хронос”.
Є власні наукові монографії, які випускала академія міського господарства. Вони присвячені давньогрецькій софістиці, інші - аналізу Біблії і взагалі фінікійській філософії плюс питанню відкриття фінікійцями Америки, а також методології наукових історичних досліджень, які м’яко кажучи не завжди є досконалими.
Є в мене праця, присвячена самій назві Харків. Про це була стаття і в офіційному університетському журналі Національного Університету ім. Каразіна, тобто відбулася офіційна презентація моєї концепції. Власне, це викликало великий резонанс.
Харків – це срібне місто, оскільки індоєвропейська конструкція перекладає його як срібне. Харкев – срібний або срібна. Звучить приблизно як “харкеу”. Давня індоєвропейська мова є попередницею давньо-слов’янської, латинської, грецької та індійської мов. Єдність індоєвропейських мов була встановлена ще в 18 столітті. У 19 вона була науково доведена. У 20 столітті було створено досить суворих реконструкцій, саме цієї прадавньої мови, а якщо була єдина мова, значить був єдиний народ, який десь жив. Ось питання і полягає в тому, де жив той народ і з якою археологічною культурою і територією його треба ототожнити.
Я даю своє рішення вищезгаданої проблеми, яку вчені називають індоєвропейською, причому досить ортодоксальне, таке, яке ще висували перші німецькі та англомовні дослідники ще в 19 столітті. Йшла мова про те, що ця територія між Дніпром і Доном, скоріше Доном і Південним Бугом. Я обґрунтував, знайшов інші докази того, що це знаходиться на території південно-східної України і трохи заходить на територію Росії до Басейну нижнього Дону. А от саме ранні пам’ятки цієї культури знаходяться ось тут. Це співпадає з козацькими районами Запоріжжя. Ці райони мабуть не випадково стали колискою українського козацтва.
Це те, що стосується цієї концепції. Я доводив, що археологічно ці райони чітко співпадають з середньо-стогівською культурою, яку відкрив провідний український вчений, київський археолог Телєгін. До речі, мені навіть пощастило з ним зустрічатися. Він ще досі живий хоч і є ветераном Другої Світової війни. Це дуже цікава людина. Мені важко виміряти резонанс цієї концепції на сьогодні.
Як Ви ставитесь до теорії відомої дослідниці Докії Гуменної про походження України та Росії?
- Мені здається, що говорити про Україну, Росію, щодо реалій навіть однієї тисячі років тому вже дуже проблематично, а якщо ми заглибимося як у індоєвропейській ситуації на 6 тисяч років, то це значною мірою втрачає сенс. Тому що, власне кажучи, України і Росії не було ще тисячу років тому.
Щодо первісного життя, то дійсно, сучасні дослідження так званих У хромосом, показують, що найсхіднішим під час льодовикової доби анклавом, де збереглися люди, які стали предками сучасних людей, була саме територія східної і південної України. Справа в тому, що клімат у льодовикову добу був надзвичайно суворим і тут справа не лише в льодовиках, а клімат був таким, який нам зараз важко уявити, це був аналог сучасної пустелі Гобі, коли дуже холодно і дуже сухо. Тобто така тундра пустеля.
Докія Гуменна доводить, що Україна була цивілізаційним центром того часу, і саме з неї пішли люди на схід і на захід?
- Це абсолютно вірно, і це доводиться дуже багатьма доказами з тими ж у хромосомами. Чомусь про це пишуть де завгодно в Європі, лише не в нас. Справа в тому, що у хромосома – це така хромосома, яка передається від батька до сина , чоловіча хромосома, у жінок, є так звана Х хромосома, вона більша, тому, що у жінок більше матеріалу. Їм треба народжувати, і там зібрані оці суто жіночі речі. А чоловіча У хромосома менша. Певною мірою в порівнянні з жіночою спрощена там інша чоловіча інформація записується і до хромосоми Х вона не має жодного відношення.
Хромосома у передається від батька до сина і причому не змінюється. Вона може змінюватися лише за рахунок випадкових мутацій. Отже, сучасна техніка і генна інженерія дозволяють повністю розшифрувати генетичний код людини і в тому числі У хромосоми. Саме за цією У хромосомою встановлюють батьківство. Там дуже багато пустих ділянок, які не несуть, принаймні, з точки зору сучасної науки, жодної корисної інформації. І шкідливої не несуть. Там просто шматки молекули спадкової ДНК, які не несуть жодної корисної інформації. І як вони змінюються, це ніяк не впливає на реальну людину. Але це те, що можна чітко зафіксувати і зрозуміти, відрізнити одну молекулу від іншої. Це набагато точніше, ніж відбитки пальців ці якісь інші варіанти. Це абсолютно точна ідентифікація.
Відповідно до цього можна подивитися хто є чиїм предком чи родичем тощо. Так от, у мешканців східної України і Південної Росії у чоловіків тотожні ці самі У хромосоми вищим кастам північної, особливо північно-західної Індії. Як рідні брати. У хромосоми абсолютно однакові. Зовнішньо, вони суттєво не схожі, тому що в них були різні мами. Там мами були переважно з аборигенних племен, тому вони такі дуже чорняві. Але у них зберігається пам’ять про те, що справжні їхні вищі касти мають бути русявими. У давніх Індійських ведах це часто згадувалось, особливо брахмани мають бути світло-шкірими тощо.
Сподіваюсь на продовження нашої розмови в недалекому майбутньому.
