Люцина Хворост: «У конкурсу було щонайменше дві мети: перша – боротьба з раком грудей у жінок, друга – об’єднання українців»

Пані Люцино, скажіть будь-ласка, чим Вас вразила пісня «Ой, верше, мій верше»?  Чому саме її було обрано для виконання і як Ви підбирали свій репертуар?

- Згідно з умовами конкурсу треба було заспівати одну пісню з репертуару Квітки Цісик, а другу – будь який український романс. Коли я дізналася про цей конкурс  то в мене, як то кажуть, серце стрепенулось. Адже Квітка Цисик це одна з моїх улюблених співачок.  Місто Львів, у якому один раз уже була, мені сподобався і я дуже хотіла повернутися туди, бодай на кілька днів. По третє, я пишу пісні давно і вся моя пісенна творчість була романсового плану, і трошечки в стилі ретро. Я залишалась осторонь більш сучасних віянь у музиці.

Я знаю багато пісень, які співала Квітка Цісик. До її репертуару входило багато народних пісень. Вперше я почула цю пісню досить нещодавно. От якраз її я не знала. Але вона на мене справила дуже велике враження.

Спершу здається, що ніякої трагедії немає. Дівчина жила з мамою, потім закохалася у хлопця. Ну й що? Це з більшістю так буває. Але в ті часи, коли люди складали народні пісні, мораль була дуже жорстокою. Якщо хлопець «з чорними бровами», як співається в цій пісні, міг погуляти, піти і нічого не втрачав, то дівчина втрачала все. Ми знаємо, що дівчина, яка втрачала цноту до шлюбу, з боку суспільства стикалася з дуже великими санкціями. Пам’ятаємо Шевченкову «Катерину», де батьки з дому вигнали свою дитини. І у горян було теж саме. Дівчина могла втратити оселю, родину і вештатись безпритульною, не маючи де прихилити голову. І кожен зустрічний міг якоїсь кривди їй завдати. Звичайно, це повністю зламана трагічна доля, якщо якась жаліслива душа не підбере цю дівчину. Це таке в мене було уявлення, коли я замислилася над тим про що ця пісня. Я її так і заспівала.

Інша річ, що коли ми вже приїхали до Львова ми зустрілися там із шансоньє, українською романсисткою Наталкою Криничанкою. Вона не була причетною до конкурсу, але ми з нею окремо зустрілися. Вона розвіяла оці мої уявлення і сказала, що нічого подібного і ніяких таких санкцій на тих теренах, де склали цю народну пісню на той час уже не було. Оскільки Лемки – це якраз така етнічна група, де жінка могла бути лідером, де жінка, навіть, могла приходити свататись, де фактично залишки матріархату були панівними і ця пісня «Ой, верше, мій верше…»   спочатку була веселою . І от, власне, в одному з варіантів тексту співається замість «не любити хлопця з чорними бровами» - «не любити хлопців з чорними бровами», що вже значно грайливіше звучить. Але на моє виконання це вже не вплинуло, бо я мусила з душею виконати цю пісню і вкласти в неї початкову свою ілюзію та уявлення.

Наскільки я знаю, коли актор чи співак виходить на сцену, він входить у певний образ і грає певну роль. То як довго Ви входите в роль і як довго виходите з неї?

- Входжу в роль у ту саму мить, коли роблю той крок, який відділяє мене за лаштунками від сцени. Виходжу на сцену і все. Я вже в ролі. А от виходжу досить довго. У мене взагалі така особливість, що я, зазвичай, дуже хвилююсь. Мене трусить не перед виступом, а після.

Розкажіть будь-ласка про Ваші враження від такого конкурсу

- Враження прекрасні. Абсолютно розкішними були умови проживання. Я чекала на якийсь гуртожиток. Я абсолютно не вибаглива до якихось умов проживання, до кухні. Я можу їсти чорний хліб. Головне аби була гаряча вода і давали спати. Але нас поселили в розкішному чотиризірковому готелі «Супутник».

Культурна програма була така насичена. Ми їздили на відкриття музею імені Квітки Цісик. Видатна співачка Ніна Матвієнко, яка очолювала журі конкурсу, власноруч перерізала стрічку на відкритті цього музею.

Стосовно мінусів, – було дуже мало часу на репетиції. Але на мене це не вплинуло, бо я знала свої пісні. Відомий харківський бард Микола Воловик, який супроводжував мене у цій поїздці, теж добре знав свою партію (гри на гітарі). Ми цю пісню не одноразово виконували.

А з яких країн були учасники і хто взяв Гран-Прі?

- Шестеро учасників з України: це Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Донецьк і Харків. Зі Львова було дві дівчини. Одна з яких врешті-решт і взяла Гран-Прі – Оксана Муха. Стосовно зарубіжних учасників – це була Росія, Молдова, Естонія, Латвія, Угорщина, Румунія, Польща і США.

Треба сказати, що інформація про конкурс була розіслана перш за все до українських громад за кордоном, до діаспори, до діаспорних кіл, і вони з радістю долучились до участі в цьому конкурсі.

Чи брали участь у конкурсі ті виконавці, які особисто знали Квітку Цісик?

- Зі Сполучених Штатів Америки приїхала учасниця зі своєю родиною. До своєї подорожі в Україну вони спілкувалися з тамтешньою американською родиною Квітки Цісик. І, оскільки, чоловік її Рахович був повідомлений про те, що в Україні відкривається музей, він через цих людей передав для України деякі особисті речі Квітки Цісик: її ноти, світлини, шкатулочку, навіть, чобітки. Всі ці речі стали експонатами музею ім. Квітки Цісик, який відкрили у Львові.

Можливо, метою конкурсу було об’єднання українців зі сходу та заходу?

- Я так зрозуміла, що крім мистецьких цілей у цього конкурсу є щонайменше дві цілі. Перша – це боротьба з раком грудей у жінок. Це хвороба від якої померла і сама Квітка Цісик, її мати і старша сестра. Тому за спонсорські кошти цього конкурсу був придбаний пересувний мамограф для виявлення пухлин у жінок, а, зокрема, у віддалених гірських районах Західної України. Бо не в усіх селах є лікарні і не кожна жінка може дозволити собі поїхати до Львова чи до якогось іншого великого міста на обстеження. Тепер цей мамограф буде приїжджати до віддалених сіл і жінки зможуть пройти обстеження та виявити у себе цю хворобу на ранній стадії. Це така перша шляхетна мета.

Друга мета – це об’єднання України, і не лише схід і захід, а й українців закордоном. Квітка Цісик хоч і прожила все життя в США, але зберегла у своєму серці любов до Української мови і пісні. Перевершити в цьому її не може ніхто. Інші виконавці пісень Квітки Цісик можуть збагатити цю виконавську палітру, побачити українську пісню під іншим кутом, дозволити слухачам відчути її по різному і почути в різних варіантах.

Дуже дякую за таку теплу розмову.