15 років разом: отець Віктор розповів про життя лютеранської громади Харкова.

– Вашій громаді виповнилося 15 років. Розкажіть, як її створювали?

– Взагалі, Українській Лютеранській Церкві значно більше років. У період між світовими війнами існувала лютеранська церква, членами якої були практично самі  етнічні українці, а називалась вона тоді Українською Євангельською Церквою Ауґсбургського віросповідання. Створена вона була в 1925 році. Розвинулась вона на Галичині і, меншою мірою, на Волині. Тоді ці території знаходилися під владою Польщі, де була хоча б якась свобода віросповідання (особливо в порівнянні з ситуацією на «підрадянській» Україні, де в цей час розгорталися  репресії проти віруючих). Але в 1939 році, коли прийшли більшовики, Лютеранська  Церква й на Заході України була майже знищена. А в 1944, коли радянські війська ввійшли на Західну Україну вдруге, вона фактично припинила своє існування. Як інституція Церква не змогла вижити. Віруючи були або фізично знищені, або репресовані по таборам, або розпорошились поміж тими християнськими церквами, які були дозволені. Багато хто з українських лютеран 1944 року  втік на Захід.

1993 року в Україну прибули американські місіонери-лютерани і за підтримки Фундації «Думки про віру» приступили до відновлення Церкви. До них, певною мірою,  долучилися і ті лютерани-українці, які проживали в США. Перші громади відновленої Української Лютеранської  Церкви були засновані в Тернополі, Києві та Кременці (Тернопільщина), потім до них додалися парафії в Севастополі та Запоріжжі. А 1998 року була заснована наша громада. Тоді вже про нашу Церкву знали в багатьох містах України, адже ми проводили радіопередачі, розповсюджували свою літературу, в тому числі поштою, а багато бібліотек України отримали українські видання Біблії саме через фундацію «Думки про віру». Отже, 12 жовтня 1998 року в орендованій залі Будинку Спілки письменників відбулося наше перше богослужіння, на якому зібралися ті, хто слухав передачі «Лютеранської Хвилі» на радіостанції «Промінь», отримували часописи та книги, які вже тоді видавала наша відновлена Церква, чи ті, хто раніше мав нагоду відвідати богослужіння нашої Церкві в інших містах.

– Як пройшло святкування п’ятнадцятої річниці вашої громади?

– Все пройшло добре. Ми запрошували, звісно, членів нашої Церкви. Їх на Харківщині не дуже багато – всього 32 братів і сестер в Харкові та ще 7 в Ізюмі. Запрошували також наших друзів, які часом відвідують наші богослужіння, в тому числі вірян інших християнських конфесій. Запрошували представників різних громадських організацій та служителів інших церков. Серед тих, хто відвідав святкове служіння, були отець Маріан Сковира (Римо-Католицька Церква), пастор Володимир Золотов (протестантська Харківська Біблійна Церква), який співав чудові гімни українською мовою, Володимир Агафонов, голова Східного відділення Українського Біблійного Товариства, були гості з Німецької Євангельської Лютеранської Церкви, лідери і представники громадських рухів «Україніка», «Надія нації» та інші. Святкування розпочалося із Служби Божої. Після неї ми спілкувалися, вітали одне одного зі святом, співали. Зал був вщерть заповнений. Святкування пройшло дуже добре.

Фото з особистого архіву о. Віктора

–  Як проходить життя вашої громади?

– Наше церковне життя проходить так: кожної неділі о 9.00 у нас проводяться Біблійні заняття, де ми вивчаємо певні книги Біблії. Зараз, наприклад, це книга Дій Святих Апостолів. Потім, о 10.00 за розкладом починається Служба Божа . В її центрі – проповідь Слова Божого та Причастя. Після Служби в нас відбувається неформальне спілкування за чаєм, а я тим часом проводжу окремі заняття з бажаючими вивчати катехізис. У середу в мене проходять зустрічі з людьми, які, наприклад, хочуть щось дізнатись про лютеранську церкву, або поглибити свої знання Біблії, або запропонувати співпрацю з нами. У цей день о 18.00 ми також влаштовуємо біблійні заняття. «Християнські переконання» - це тема, яку ми проходимо саме зараз. У четвер ми влаштовуємо вечірні домашні служіння, головний наголос  яких на молитви за потреби наших парафіян та за тих наших друзів, які просять помолитися за них; також в четвер ми розучуємо нові церковні гімни. Протягом тижня  я відвідую тих вірян, які не мають змогу приходити на спільні богослужіння через хворобу чи похилий вік.

Зінаїда Суншева виконує українські пісні

–  Як ви співпрацюєте з громадськими організаціями? А з іншими конфесіями?

–  Ми не беремо участі в екуменізмі і не проводимо спільних богослужінь з іншим церквами. Але ми товаришуємо з ними і завжди охочі відвідати їхні богослужіння, а вони – наші. До того ж, я завжди радий сказати Слово Боже на тих заходах, що влаштовують наші друзі. Ми активно співпрацюємо з Біблійним товариством. Це дуже нам допомагає, адже через невелику численність нашої парафії нам важко проводити окремі служіння, наприклад, в сиротинцях. До того ж, там ще діють певні обмеження стосовно релігійних організацій. Спільно з Біблійним товариством ми часто поширюємо біблійну і християнську літературу по сиротинцях та домах людей похилого віку. Ми збираємо іграшки та передаємо їх для сліпих дітей. Для них дуже важливе відчуття дотику, тому ці іграшки його компенсують. У нас гарні стосунки з рухом «Україніка», який очолює Ніна Іванівна Баласанян. Такі ж стосунки в нас з Товариством політрепресованих та політв’язнів, який очолює Анатолій Кузьмович Здоровий. Він часом буває в нас у гостях і нерідко запрошує мене та наших парафіян на ті чи інші громадські заходи, де я зазвичай кажу слово пастиря.

Юлія Гуш