Інтерв'ю з президентом Києво-Могилянської академії
Як освітні реформи нової влади вплинуть на якість вищої освіти?
- Спочатку слід зрозуміти, що саме нова влада має на увазі під освітніми реформами. В нас, по суті, ніяких реформ не відбувається навіть після того, як були підписані болонські документи. В основному, це риторика. Також потрібно мати на увазі, що Міністерство освіти і науки саме по собі ніяких реформ проводити не може за визначенням. Тому що воно не має для цього ні грошових ресурсів, ні спеціальних повноважень. МОН підтримує життєдіяльність національної освітньої системи. Тільки за одне це йому треба скласти щиру подяку. Освітні реформи можливі тільки тоді, коли на них буде націлений весь уряд. Від 1991 року. ми бачимо, що ці реформи, якщо вони й відбувалися, були дуже несміливими та переважно фіксували майже очевидні зміни.
Яких реформ зараз дійсно потребує українська освіта?
- Реформування вищої освіти – не партійна і не політична справа. Це справа професійна. Всі необхідні алгоритми давно визначені в різних країнах світу, за різних умов. Тому нам не треба нічого вигадувати. Перелік реформ зводиться до кількох важливих кроків.
По-перше, потрібно запровадити справжню університетську автономію в усіх площинах, насамперед у фінансовій, академічній та кадровій. Тобто університети повинні самі давати собі раду.
По-друге, треба виконати ті болонські зобов’язання, які ми на себе взяли. Серед них - запровадження трициклової системи освіти (бакалаврський, магістерський і докторський рівні – авт.).
По-третє, потрібно забезпечити мобільність студентів та викладачів, щоб вони могли вільно навчатися, стажуватися, викладати і проводити наукові дослідження не лише в Україні, але й за кордоном. Ця мобільність, у свою чергу, потребує знання англійської мови. Тому потрібно додати й вимогу знання англійської мови при вступі до університету на рівні вільного спілкування.
Крім того, слід змінити структуру університетів. Навчальний процес університетів всього світу організовується довкола наукових досліджень. У нас поки що немає цього розуміння того, що потрібна глибока взаємна інтеграція між університетами та Національною Академією Наук. Тому що неможна розділяти науку на вузівську і академічну. Наука - це просто наука. Вона є, або її немає.
Призначення Дмитра Табачника на посаду міністра освіти викликало резонанс в суспільстві. Як ви ставитесь до цього кадрового рішення нової влади?
- Для мене ксенофобія неприйнятна в будь-якому вигляді. Не можна нікого ображати. Навпаки, треба намагатися всіх об’єднувати. Нетерпимість у наш час – це те, що перекреслює будь-які інші справи. Дмитро Табачник не хоче бачити Галичину і галичан у складі України. Він про це неодноразово висловлювався. Міністр освіти, який виступає проти української ідентичності - це взагалі анекдотично. Тому я виступив проти цього призначення. Так само, я готовий захищати білорусів, кримських татарів чи греків, які, до речі, навчаються і працюють в нашому університеті.
Табачник виступив з ініціативою щодо вільного вибору мови при проходженні тестування та складання іспитів. Чи потрібно це Україні?
- Українська мова століттями витискалася з культурного, політичного та професійного життя в Україні. Проти неї постійно проводилися спеціальні репресії. І тому тепер, коли Україна має самостійну державу, вона має право підтримати свою мову. Мені здається, це нормально і цивілізовано. Особливе занепокоєння викликають ідеї прислуховуватися до «думки батьків», «листів трудящих» абощо. Саме в такий спосіб у 1970-х роках були русифіковані великі міста України, такі, як Київ, Харків, Запоріжжя. За однією заявою україномовний садочок чи школа перетворювалися на російськомовні заклади. Для чого це починати знову? Чому не підтримати українську мову, яка має жахливу посттоталітарну, постколоніальну і пострадянську спадщину? Що заважає владі висловити добру волю стосовно національної культури, яка не може розраховувати на державну підтримку ніде, окрім як в самій Україні?
Лунають повідомлення про те, що нова влада виступає проти болонізації української освіти. Зокрема, в суспільстві обговорюється заява віце-прем’єра Володимира Семиноженка про можливу відмову від болонської системи...
- Насправді, Семиноженко не так гостро висловився. Він говорив, що болонська система в українському прочитанні ускладнює систему освіти, що болонські реформи в українському варіанті відрізняються від запланованих. Це правда. Від слів і декларацій нарешті потрібно переходити до рішучих дій. Якщо, звичайно, ми хочемо мати конкурентоспроможні науку та освіту.
В Міністерстві освіти і науки обіцяють скоротити кількість пільгових місць при вступі до вузів. Це дійсно покращить якість відбору абітурієнтів до вузів?
- Покращить. Скорочення пільгових категорій – це позитивний крок. Держава повинна по-іншому допомагати тим категоріям населення, які потребують допомоги. Тобто треба виявляти тих учнів, тих абітурієнтів, які дійсно є здібними і допомагати їм адресно. Так не може бути, що людина приходить з якимось паперами і університет просто повинен її зарахувати. Яких же фахівців ми тоді матимемо? Між іншим, ректори багатьох вузів давно просять МОН скоротити пільгові місця. Наскільки мені відомо, були питання до позиції іншого Міністерства – юстиції.
