Василь Шкляр: «23 лютого – це день перемоги чужої армії»
- Пане Василю, в романі описується боротьба проти більшовицької окупації України. Звідси випливає, що УССР була окупаційною адміністрацією України?
Звичайно, це була окупаційна більшовицька влада. І її не українці вигадали, а принесли сюди силою росіяни із півночі і сходу, і прийшла вона саме звідти. Це була окупаційна влада і саме через це її не сприймали. І не сприйняли б аби не ці диявольські вигадки, скажімо, НЕП, коли дали селянинові поторгувати, пожити, розжитися хай і з масною кісткою. І саме тоді відвернулися від України, бо інакше в самій природі не було в українців цих комуністичних міфів. Звичайно це була окупаційна влада.
- Скажіть будь-ласка, у зв’язку з тим, що Україна була окупована совєтською Росією, чи була війна з між СССР і нацистською Німеччиною війною між двома загарбниками України?
Кожна нація у великих війнах світових має шанс на визволення. Кожна війна, як це не парадоксально звучить, має позитивний вплив на визвольні рухи. Та ж Перша світова війна. У ній виховалися кадри військові, які потім стали офіцери царської армії стали офіцерами УНР, а потім повстанськими отаманами. І так далі, а потім ми їх бачимо у яскравих моментах визволення України.
Коли говорять про співпрацю з німцями, з фашистами, все це великий блеф наших ворогів. Кожна поневолена нація мусить шукати союзника будь-де аби вирватися з диявольської пастки. І найбільша наша біда в усі часи в тому, що ми ніколи не мали надійних союзників.
- Як Ви сприймаєте термін «Велика Вітчизняна» війна? Чи був СССР вітчизною для українців?
А велика вітчизняна війна – це національно-визвольна війна 1917-1920 років – це була для України Велика Вітчизняна війна. А та, що була з Союзом, якщо дотримуватися точної історичної термінології, то була таки справді Друга світова війна. СССР не був вітчизною для України.
- По всій Україні продовжують святкувати 23 лютого. Яким має бути наше українське ставлення до совєтської армії?
23 лютого – це день перемоги чужої армії. Я його не святкував, навіть, за радянських часів.
- Народний депутат Алєксандр Фєльдман заявив, що Ваш роман містить якісь ксенофобські моменти. Чи могли б Ви прокоментувати цей випадок?
Холодного яру завжди традиційно боялися, Це край межі з диким полем, це край войовничий, упівці виховувалися на холодноярському досвіді.
Наші недруги все, що пов’язано з національною боротьбою називають бандитами, намагаються принизити ці рухи. Більш лояльно відгукуються про Крути, бо там діти були, це не знаю яким виродком треба бути, щоб і над Крутами глумитися. Хоча й такі є.
Я не належу до тих письменників, які не люблять і не вміють описувати патології. У нас завжди, коли зявляється щось яскраве українське і має певний резонанс, а особливо вплив на людей, воно викликає шалений спротив. Це ж, звичайно, така якась хижа й сліпа лють.
Я пам’ятаю, Олесь Доній проводив фестиваль повстанської пісні в Ірпіні. Який галас здійняли той самий Фельдман, той самий Мирський. Що це націоналістичний шабаш, що це, я вже не можу навіть того повторити. Але виявляється, що ніякого шабашу не було, що це був прекрасний фестиваль. І для того, щоб його зіпсувати, з’явилися всюдисущі бритоголові з кийками.
Розумієте, я ще раз Вам скажу, що я маю вважати принизливим виправдовуватись перед ними. Вони мені ще шиють ксенофобію за слово жид, кацап, хохол. Тоді не було в двадцятих роках про які я пишу, особливо в повстанців, інших слів. Не могли вони інакше називати чекістів. Тим більше і в художні літературі, в історичній літературі лише ці слова існували. До речі, щодо цих слів, то лише 1929 року видали циркуляр про заборону слів жид, і щоб не зосереджувати лише на цьому увагу вони дописали ще кацап і хохол.
Але я це писав не для того, щоб розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Це історична правда. І написати її інакше, змінювати ці слова, змінювати реалії, архаїзми, це все одно, що я напишу, що у келії Мотриного монастиря стукотіла американська друкарська машинка. Давайте напишемо, що вони за комп’ютерами сиділи. Можливо, я вперше в українській літературі назвав речі своїми іменами.
- Дуже дякую Вам за змістовну розмову.
