Юзеф Августин: «Хрести не ми собі даємо. Не шукайте хрести на Божу ласку. Хрест приходить сам. Яке рамено буде довшим, це не від нас залежить. Ми його не поміряємо»

Настільки мені відомо, праведні – це ті миряни, які своїм життям заслужили, щоб їх зарахували до лику святих. То чи багато за останні роки праведних стало?

Беатифікація чи канонізація це важливий церковний акт, не залежно від Католицької чи Православної конфесії, але він не є найважливішим. Я не вважаю що ті, що були беатифіковані чи канонізовані були справді найбільші святі. Я думаю, що саме Господь Бог знає, що вони є святі, але вони  не є канонізовані чи беатифіковані. Я не знаю як канонізуються чи беатифікуються у Православній Церкві, але в Католицькій Церкві це дуже складний і довгий процес.

Такі томи опису життя… Це треба перекласти однією з мов, наприклад, італійською. І якщо є ось такий великий святий, але живе в далекому убогому селі, то його ніхто ніколи не канонізує. І будемо щирими, у Католицькій Церкві дуже багато беатифікованих або канонізованих наших орденів, бо це пов’язано із великою працею.

Іоанн Павло Другий беатифікував понад 1000 людей – більше ніж всі папи попередники. Але то було геніально, оскільки він хотів показати, що святість близько – на відстані витягнутої руки.

Я мав нагоду зустрітися з Папою Іоанном Павлом Другим 3-4 рази. І це справді шокує, коли ти можеш пригадати, що зустрічався, торкався до того, що зараз визнаний святим. Думаю, що йшлося про такий маленький сигнал. У 1979 році приїхав до Кракова. Я тоді був дуже молодим священиком. Він заходить до кафедрального собору. Я пропхався наперед, щоб зуміти його привітати, і він дуже сердечно, міцно і тепло потиснув мені руку. Я його не знав. І тоді подумав: звідки у тебе, людино, скільки сили, що зовсім незнайому людину так сердечно вітаєш. А він так вітав тисячі людей. Ці сигнали, показували, настільки велика ця людина, але ми ж тоді не знали, що він святий.

Чи є в католицькі церкві страстотерпці , тобто ті, що постраждали за віру від своїх, а не чужих. Стільки їх?

Цього ніхто не скаже і не порахує. Я дуже багато читав таборової літератури, а зокрема, прекрасні спогади Євгенії Гінсбург. Вона 18 років була на засланні в Сибіру, 10 років у таборах. Повністю знищили її родину; жахливі, брутальні спогади Шаламова. І Гросман був військовим кореспондентом. Пройшов шлях від Москви до Берліну. Він знав комунізм із середини. І в цих оповіданнях багато святих людей. Вони ніколи не будуть канонізовані.

Хочеться привести такий простий образ, який описує Гросман. Росіяни здобули якесь місто. Прийшли до Гестапо. Виводять гестапівців із ув’язнення де вони переховувалися. А в тому ув’язненні гестапівці мордували чоловіків і синів тих жінок, які там жили.

І коли виводили тих гестапівців усі жінки з ненавистю кинулися до них – дуже людська реакція. І одна жінка витягає з-за пазухи ковалок хліба і дає одному з тих гестапівців і говорить: «їж».

І Гросман пише, що саме це квінтесенція буття людиною – у пеклі сказати людині добре слово.

Думаю, що ця жінка не менш свята за багатьох інших проголошених святими. Я б не вимірював святості лише тим, що є написаним, описаним. Так, це важливо, це традиція Церкви і це не треба ставити під сумніви. Але Церква ніколи не говорила, що лише цих святих належить шанувати. Є свято всіх святих, де вміщуються всі і жодної конкуренції там немає.

Людина взаємодіє з Богом, тобто це перша вертикаль, і взаємодіє із суспільством, тобто утворює другу горизонтальну пряму. Перетин цих ліній утворює хрест. На перетині цих прямих лежить людське життя. То скажіть будь-ласка, чи пов'язаний цей хрест із тим хрестом, що носять на шиї? І які частини повинні бути цього хреста – чи одинакові, чи ні? Якими мають бути їх пропорції?

Це добре уявлення. Але хрести не ми собі даємо. Не шукайте хрести на Божу ласку. Хрест приходить сам. Яке рамено буде довшим, це не від нас залежить. Ми його не поміряємо.

Коли спитали кардинала Мартіні, це був дуже розумний чоловік, що є знаком надії в сучасному світі, він дуже добре відповів: «Родини, які опікуються старими і покинутими людьми». Тоді горизонтальні рамена будуть дуже довгі. Опіка над іншими людьми показує, що людина здатна до любові.

Дуже дякую Вам за змістовну розмову.