Етно-гурт «Ойкумена»: «Ми вирішили показати бандуру як багатогранний інструмент, на якому можна грати будь-що»

Коли був заснований Ваш гурт?

– Етно-гурт «Ойкумена» заснований на початку березня 2011 року. Але дату свого народження святкуємо 22 березня на День весняного рівнодення. Попри його «юний» вік, усі ми займаємося музикою дуже давно.

Як Ви обирали собі репертуар і чому Вас зацікавили саме народні пісні?

– Ми вирішили показати бандуру як багатогранний інструмент, на якому можна грати будь-що. У нашій програмі є й класичний твір Й. Баха «Арія» й інструментальна музика, де ми граємо без співу.

А народні пісні обрали тому, що ми вважаємо, що їх дуже часто трактують одноманітно. От є пісня і її грають сто років в однаковому виконанні. До того ж, переважна більшість українських пісень є сумними. Українцям, коли було весело, вони танцювали, а коли сумно – співали. Тому виникло дуже багато сумних народних пісень.

Але ми вважаємо, що музика повинна бути веселою, що вона повинна заряджати людей позитивом, налаштовувати на веселий лад, на те – що все буде добре і в нашому житті, і в нашому домі, і в нашій державі. Тому ми вирішили до бандури додати якогось драйву. Ми довго шукали і вирішили поєднати її з таким, з першого погляду не поєднуваним інструментом, африканським джембе – африканським барабаном. Він додає пісням уривчастості. Людям хочеться рухатися, підтанцьовувати і підспівувати.

Ми поставили собі за мету завжди бути веселими. У нашому гурті не можна сумувати, жалітися на життя, казати яке воно погане. У Нас все має бути добре. Якщо ми будемо давати позитивну музику, ми будемо давати позитив нашим слухачам і оточуючим.

Чим для Вас був фестиваль ім. Євгена Коновальця і яке Ваше особисте ставлення до цієї постаті?

– Дуже позитивне ставлення. Ми вважаємо, що в нашій державі постійно ведеться цілеспрямована кампанія по зачорнюванню наших героїв, які дійсно боролися за незалежність і свободу України. І тому ми вирішили підтримати цей фестиваль і показати людям, що є дуже багато однодумців і ми всі є одним єдиним народом. Треба гуртуватися, підтримувати одне одного і шанувати своїх героїв. Якщо ми у своєму домі не будемо керувати, то нами ніхто добре керувати не буде. А ми ніяк цього зрозуміти не можемо.

Є така українська пісня з такими словами: «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай». Цього чомусь нашому народові бракує. Люди не можуть об’єднатися і жити цивілізовано. Людей ділять на різні етнічні підгрупи і нацьковують одне на одного, роблять різні провокації. Але коли до Львова приїздять музиканти з інших теренів, то вони говорять: «Як тут гарно. Ми, навіть, не уявляли, що тут такі привітні люди, тут так гарно, так чисто». Тоді люди починають відчувати, що ми дійсно є братами і в нас є одна неподільна Україна.

Чи доводилось виступати на східних теренах України?

–Ні, оскільки наш гурт заснований недавно. Раніше ми грали у різних капелах бандуристів. Декілька разів  їздили на збори бандуристів до Чернігова. На східні терени плануємо поїхати у складі гурту «Ойкумена» і показати там інше обличчя української народної пісні.

Чи є в планах записати компакт-диск?

– Звісно, як і у всіх музикантів. Проте влітку багато концертів, тож часу на запис не дуже багато… Але ми спробуємо записати його якнайшвидше, бо після концертів нас часто питають, де можна придбати записи, і також ведуться переговори з деячкими радіостанціями.

В Інтернеті Вас можна знайти і послухати?

–Так. На Youtube є шість наших відеозаписів. Але їх буде більше.

Кого Ви вважаєте взірцем української музики?

–Я сьогодні думала над цим питанням. На мою думку, це Національна Заслужена капела бандуристів України імені Григорія Майбороди. Це неймовірний колектив, якому вже 90 років. В них чудовий керівник Андрій Козачок.

Коли грає Національна Заслужена капела бандуристів України, коли стоять такі поважні чоловіки в дуже гарних костюмах і грають українські пісні, у їхніх руках бандури виглядають дещо іграшковими (в жіночих руках бандура виглядає значно більшою), але вони дають такий навал звуку бандури і голосу, що зал просто трясеться.

Їх не показують по телебаченню, оскільки вони дуже піднімають національний дух. Люди їх слухають і починають розуміти, що це співає їхня кров, душа і серце України.

Національна Заслужена капела бандуристів виникла з Полтавського гурту ще в 20-тих роках. Вони потім об’єдналися з Київським і зробили свою велику капелу. Почути їх вдається далеко не кожному, оскільки по традиційних телеканалах їх не трансулюють – є можливість хіба потрапити на їхній концерт, які теж мало афішуються. Але я не знаю жодної людини, які б не сподобався цей спів і гра на бандурі. Це не залежить від віку і статі слухачів. Це не залежить від того, чи на концерт прийде тринадцятилітній підліток, який зазвичай слухає реп, чи старенька бабуся, чи людина, яка все життя слухала поп музику. У кожного українця, який живе на цій землі, оживає сприйняття рідного.

А де можна почути Ваш гурт і як часто Ви виступаєте?

–Таким місцем став Шевченківський гай, що у Львові. Також їздимо на різні фестивалі. Ми пишемо таку музику, яка б подобалась різним прошаркам населення, тож у нас обмежень для виступів немає.

Найближчим часом плануємо їхати на фестиваль «Трипільські зорі» (в Черкаси). Будемо грати в Києві з місцевими музикантами на Андріївському узвозі, ми їдемо в Тустань для участі у фестивалі «Героїчна Тустань». Сподіваємося, що наша музика розбудить кожне серце.

Бажаю творчих успіхів і дякую за розмову.