"Я донбасiвець у шостому поколiннi. Це наша відповідь придуркам-провокаторам"

О четвертiй ранку в Донецьку, на вершинi одного з териконiв шахти iм. Челюскiнцiв, шахтарi-пенсiонери Олександр Луцик та Вiктор Мiхащенко спалили прапори нацизму i бiльшовизму. Олександр Луцик має 27 рокiв пiдземного стажу, а Вiктор Мiхащенко -- 18 рокiв. Такий захiд, до того ж, органiзований звичайними шахтарями, вiдбувся у Донецьку вперше.

"Ми, два українцi з Донецької областi, у 70-ту рiчницю бiйнi, яку розв'язали двi сатанинськi сили: одна -- з Москви, а друга -- з Берлiна, солiдаризуємось iз рiшенням ОБСЄ. У ньому цi обидва кровожернi режими визнали винними в цiй бiйнi. Тому ми спалили два сатанинськi знамена, бо вони уособлюють цi двi сили -- гiтлерiвську i сталiнську", -- заявив на камеру Олександр Луцик.

Вiдео з пiдпалюванням прапорiв i зверненням шахтарiв уже спричинило справжню сенсацiю в iнтернетi. "Експрес" розшукав одного з цих нацiонально активних гiрникiв Донбасу.

-- Пане Олександре, що ж наштовхнуло вас на протест у такiй формi?

-- Ще iз середини 90-х рокiв я органiзовував поїздки дiтей Донбасу на свята у Захiдну Україну. Примiром, торiк ми мали чудову мандрiвку  до Тернополя на Великдень. А цього року планували ще одну поїздку до цього мiста, але вже на свято Трiйцi. I тут цi придурки з Одеси та Криму 9 травня поїхали iз червоними прапорами до Львова, почалась стрiлянина. I все, поїздка зiрвалася. Вони вiдлякали всiх. Батьки просто злякались вiдпускати своїх 10 -- 14-рiчних дiтей у такий непевний регiон.

Мене це, звiсно, розсердило. Я ж донбасiвець у шостому поколiннi, давати здачу -- для мене iнстинкт. I подумав, що треба "дiстати" цих провокаторiв.

-- Як думаєте, вам це вдалося?

-- Вважаю, що так. Тепер про наш iз Вiктором вчинок говорить уся Україна. Iнтернет просто "сказився". Менi днями син зателефонував. Каже: "Батя, та ти ж тепер зiрка!" Звичайно, не всi схвалюють мiй вчинок, когось вiн i обурює. Але хай тепер i в Одесi, i в Криму знають, що й на Донбасi є патрiоти, й що на всякi провокацiї завжди знайдеться достойна вiдповiдь.

Ну, врештi, хлопцi, що за бiйки? Якщо ми справдi європейцi, то граємо за правилами, а якщо нi, то виїжджайте в якийсь бандостан i робiть там те, що хочете.

-- Чи пiсля тiєї акцiї вам не погрожували?

-- Та нi. А хто менi погрожуватиме? Невже ветерани? Та мене пiсля того на Донецьке телебачення запросили. Пiд час ефiру представник Партiї регiонiв навiть сказав, що якщо я закону не порушив, то й претензiй немає.

-- Тобто те, що в Донецьку не сприймають нацiоналiстiв, такий же мiф, як i те, що у Львовi дискримiнують росiйськомовних?

-- Повiрте менi, особисто я живу, як хочу, де хочу, нiяких незручностей у мене нема. Маю двадцять сiм рокiв пiдземного стажу. Чого ж менi соромитись перед земляками, такими ж шахтарями, з котрими я плiч-о-плiч стiльки часу пропрацював? Хамити менi в обличчя нiхто не може, бо знає, що це може вилiзти боком. А позаочi? Я звик не звертати уваги на боягузiв.