Роман Калин: «Якщо ми не будемо підтримувати ні свою культуру, ні книговидавництво, ні своїх малярів, ні свою музику, України не буде»
Скажіть будь ласка, коли був заснований гурт «Гринджоли»?
–Гурт «Ґринджоли» зявився на світ в далекому 1997 році.
То Ваша музична кар’єра починалася з цього гурту чи дещо раніше?
–Ще в 1988 році, коли на теренах колишнього СНГ тільки зароджувався рок, в нас у Франківську був такий гурт «Захід». На той час я якраз повернувся із збройних сил Радянського Союзу. І в гурт «Захід» був потрібен бас гітарист. З того часу постійно займався музикою.
Гурт «Захід» згодом розформувався в гурт «Юнь». І в 1997 я якось так доріс до власного проекту і створив гурт «Ґринджоли».
На той час грав музику в стилі реґґі. Це була сонячна весела розважальна музика. Виступали з концертами, записували диски. У такий спосіб гурт існував десь до 2001 – 2002 року.
У 2002 році був занепад і в фестивальному русі, і ми змучились пробиватися, боротися з цими законами шоу бізнесу. Тоді виникла ідея створити студію звукозапису, де ми могли записувати свої пісні й допомагати іншим. З 2002 року ми займалися студійною роботою.
А чому в 2004 році Ви перейшли від студійної роботи до постійних концертних виступів?
–2004 рік став переломним для нашого гурту, Ми два роки сиділи в студії. Працювали на радіостанції Франківська «Західний полюс» на виробництві реклами. І 2004 рік застав нас там.
На той період, чесно кажучи, я взагалі не розбирався в політиці. Для мене було все одно, що таке прем’єр міністр, що таке президент, що таке голова парламенту. Мені було все одно. Я не знав ні прізвищ, ні посад.
Але в той період почався такий активний громадянський рух й опір народу проти політичних фальсифікацій… І весь колектив радіостанції «Західний полюс» включився в цей політичний процес. Я теж цим перейнявся і ми написали пісню «Разом нас багато», яка фактично зробила гурт «Ґринджоли» відомим, на той час і на той період, в Україні і за її межами.
Пісня «Разом нас багато» взагалі не була властива для нашого гурту. Раніше ми таку музику не грали. Ми писали ліричні балади, веселі реґґі. А ця пісня була зовсім інакшою і була написана на емоціях та патріотичних почуттях.
То Ви створили музику і слова?
–Так. Але за великим рахунком, слова, тобто текст пісні, не є авторським. Це були ті слова і ті заклики, які в той час лунали на майдані. Люди виходили на вулиці з плакатами «Ми не бидло, ми не козли», «Разом нас багато, нас не подолати». Ми просто ці гасла зібрали до купи і поклали на сучасну, протестну музику – на важкий хіп-хоп поєднаний з енергетичною мелодикою. Тому вийшла така пісня, яка і була заспівана на тих емоціях. Отой ефект приспіву «Разом нас багато» співали всі працівники радіо, які на той момент реально були обурені тими подіями, які відбувалися в Україні, які вважали себе громадянами з рівними правами і можливостями, які прагнули щоб їхній голос був врахований і почутий.
Після цього Ви писали щось аналогічне?
–Чесно кажучи ні. Ми написали лише декілька патріотичних пісень. У нас було дуже багато концертів з різними політичними партіями. У той період ми написали ще одну пісню про Україну, у якій співали, що «Україна це твоя і моя земля», про те, що об’єднує українців, а таких речей багато. Ми хотіли їхати з цією піснею по всій Україні і виступати. Але в той період уже було ясно, що ті «демократичні» сили, такі самі кон’юнктурщики, першочерговим завданням яких є прорив до влади. І в них не є пріоритетними завданнями зробити в Україні нормальну державу. І нас відсіяли від участі в деяких концертах.
То нові пісні про Україну так і не були почутими?
–Ті пісні існують, інколи я їх виконую. Але насправді, в Україні дуже мало патріотичних пісень. Зараз співають ті патріотичні пісні, які були створені ще в часи Другої Світової війни українськими партизанами, або під час революції 1917 року. А сучасної патріотичної пісні майже не існує. І якщо ми хочемо виховувати нове покоління як громадян України, щоб вони були активними членами цього суспільства то мусимо такі пісні створювати.
Якщо за аналог взяти Росію, то там є гурт «Любе». Це прапор російського націоналізму. Таким чином виховується внутрішнє почуття: я россиянин, Россия моя родина. А в нас, є такий гурт, щоб підривав тебе так, щоб ти казав: я українець? Нема такого гурту і це пов’язано з багатьма процесами в Україні. Багатьом не вигідно, щоб навіть існував такий гурт. Тому що наші політики живуть своїм відірваним життям. Їм потрібен внутрішній конфлікт в державі, щоб потім маніпулювати свідомістю населення і на вершинах влади відривати свій шматок і так чи інакше наживатися на цьому. Наразі я не бачу такого лідера чи політика, який би жив українською ідеєю.
Серед українських гуртів є «Тартак», який створив патріотичну пісню «Мій лицарський хрест». То, можливо патріотичні гурти існують?
– «Тартак». І все. Ти можеш назвати ще? Наразі таких гуртів, які б переймалися патріотичною тематикою дуже мало.
А як Ви потрапили на радіо «Дзвони»?
–Коли я звернувся до нашої помаранчевої влади і попрохав, щоб мені дали якийсь підвал для студії, мені пообіцяли, що я отримаю приміщення, але мушу сам його знайти і відремонтувати. Таких приміщень повно, і я їх знайшов, але мені ніхто нічого не дав.
І в той момент я зустрів директора радіо «Дзони» отця Сафрона. Він замовив кілька рекламних роликів, а потім запропонував працювати в приміщенні студії. Я погодився. Взамін за це допомагаю працівникам радіо.
Мені дуже подобається формат радіо «Дзвони», оскільки тут транслюється виключно україномовна пісня. Ми не є прибутковою організацією. Радіостанція існує на пожертви радіослухачів. У людей, які тут працюють місячна платня становить 800 гривень. Самі розумієте, що це небагато. Але вибраний нами формат (підтримка українського музичного продукту) – це є перша позиція нашого керівництва і сіх працівників радіо. Це працює. Дуже багато людей нас підтримує. Коли ми вийшли на цей формат у нас стало значно більше радіослухачів. В нас є розважальні, інформаційні й пізнавальні програми. Радіо в нас Греко-Католицьке, тому є й релігійні й катехитичні програми. Є програма «Притчі». Люди обожнюють цю програму. Це цікаві життєві історії. До нас приходять і прохають диски з цими притчами.
Я допомагаю цьому радіо, тому що саме тут відбувається процес формування, власне, українського суспільства. Якщо ми не будемо підтримувати ні свою культуру, ні книговидавництво, ні своїх малярів, ні свою музику, не буде України. Я думаю, що наразі це мусить хтось робити.
То радіо «Дзвони» більшу частину підтримки отримує від українських підприємців чи з-за кордону?
–Здебільшого, це віруючі парафіяни. Віруючі люди не обов’язково є бідними. Серед них є ті, що мають свій бізнес і розуміють, що хтось мусить робити і таке радіо.
Такий формат радіостанції започаткований у Польщі. Всі релігійні радіостанції живуть на пожертви радіослухачів. Але в Україні такий стереотип ще не виробився, тому нам дуже важко. Ми ж не комерційна радіостанція і не крутимо ролики з рекламою цигарок чи пива.
Крім того, переважно всі медіа заробляють гроші на політиці. Але ми собі цього не дозволяємо. Ми розуміємо, що це свідома брехня, яку не можна транслювати у ЗМІ. Відповідно, ми є збитковою радіостанцією. Але в той же час є люди, які це розуміють і нам допомагають. І якщо люди хочуть чути правдиву інформацію, то для цього треба допомагати цій хвилі. Тоді нам стане легше.
А чи можете Ви пропустити в етер гостру інформацію, наприклад про розкрадання земель чи вирубку лісів?
–Звісно. Головне, щоб це була правдива перевірена інформація, і щоб там не було закликів до насильства чи інших недобрих справ.
Повертаючись до гурту «Ґринджоли», скажіть будь-ласка, чому він зараз припинив концертну діяльність?
–Ми більше року ніде не виступаємо. На це є багато причин. По-перше, від мене пішов гітарист Роман Костюк. Він зараз створив власний проект. Крім того, у свій гурт треба багато вкладати як коштів, так і праці: знімати кліпи, писати альбоми. А я зайнявся дещо іншою справою.
Зараз на нашій студії постійно записується близько сотні дітей. Тому вкладаю час і працю в молоді таланти. Пишу пісні, аранжування. Це забирає дуже багато часу. За останні два роки я собі написав лише дві пісні.
І про що?
–Про кохання. Вічна тема. Мені це подобається.
Моя праця дає результати. Діти, які записуються у студії радіо «Дзвони» приймають участь в різноманітних телевізійних конкурсах. Уже два роки поспіль наші діти потрапляють у фінал дитячого «Євро-Бачення». Зараз Марта Квочак поїхала в Артек. Вона працює в нашій студії. Ми написали їй пісню. Вона потрапила в 15-ку учасників, які вийшли в фінал дитячого «Євро-Бачення». 31 липня на каналі УТ 1 буде транслюватися концерт, де можна буде проголосувати за ту дитину, яка поїде від України.
Наразі, до нас уже почали приїздити люди з інших міст і замовляти дитячі пісні для міжнародних конкурсів.
То Ви пише те тексти чи музику?
–Текст, слова, аранжування, запис. Аби я цей час витратив на себе, це було б неправильно і непродуктивно. Це не принесло б такого задоволення. У мене також записують молоді гурти Франківська.
Нещодавно, релігійне згромадження молоді Франківська за сюжетом іспанського автора Аліхандро Касо зробило виставу «Човен без рибалки». Це дуже повчальна історія про людські цінності, і про те, для чого людина живе на Землі. Я там був режисером. Їздив виступати з цією виставою по Україні. Вистава дуже серйозна. Уперемішку йдуть веселі сцени з трагічними. Люди дивляться виставу з великим захопленням. Але в кінці вистави, такий висновок, що люди задумуються.
Завданням цієї молодіжної трупи є те, щоб хоч один глядач задумався для чого він живе на цій землі, і чи не зробив він тих вчинків, які зробили персонажі тієї вистави. На жаль, зараз ця вистава припинила своє існування, тому що багато акторів роз’їхалось по різних театрах.
Багато наших дітей беруть участь у телевізійних шоу. І молодіжні гурти «Фліт», «Цвіт кульбаби» записувались на нашій студії. Це молоді гурти, які пробивають собі шлях і звертаються до нас за технічною підтримкою. Маю ще клубний проект. Тобто я займаюся музичним шоу-бізнесом, але не розкручую гурт «Ґринджоли». Він потребує значних зусиль і капіталовкладень, і поки що мені це нецікаво.
А як Ви вважаєте, в Україні достатньо якісної української музики чи вона в підпіллі?
–Якщо судити згідно нашого формату, який крутиться на нашій хвилі, то достатньо. Цей музичний продукт різний стилістично і має різне забарвлення. Тобто в нас сучасний якісний музичний ефір. У нас є не лише фолкова, а й танцювальа музика. Не секрет, що радіослухачами є люди різного віку, тому на нашій хвилі можна почути все.
Радіо «Дзвони» можна послухати в Інтернеті?
–Так. Нас слухають в Італії, Іспанії, Канаді, США. Вони також передають свої вітання, пишуть листи.
Що б Ви хотіли передати для наших читачів з Харкова?
–Хотів би побажати їм в будь-яких життєвих ситуаціях залишатися самими собою. Не піддаватися на різноманітні провокації, які існують в їхньому житті – це й інформаційні провокації і провокації самого життя. І любити свій край, любити свою культуру. І так чи інакше тішитися з того, що ми живемо на такій прекрасній землі, що зветься Україною.
Дуже дякую за таку щиру розмову.
