Богдан Борович: «На теренах Івано-Франківщини ми вже розкопали 84 могили. Але по злочинах НКВС на території України була відкрита лише одна кримінальна справа, що стосується Дем'янового Лазу»
Коли була заснована партія Конгрес Українських Націоналістів на Івано-Франківському обласному рівні?
Конгрес Українських Націоналістів (КУН) в Івано-Франківській області був заснований у 1993 році. Слава Стецько сюди часто навідувалась. У 1994 році я став міським головою Івано-Франківська. Вона в мене була частим гостем. Тоді ми вирішили багато питань в напрямі патріотичного виховання. Власне тоді, я надав приміщення Конгресу Українським Націоналістів. Так само віддав приміщення під музей визвольних змагань імені Василя Стуса та під громадську організацію «Меморіал»й іншим громадським та політичним організаціям.
Розкажіть, будь-ласка, як починалось відновлення історичної пам’яті на цих теренах?
Завдяки «Меморіалу» були проведені розкопки в Дем’яновому Лазі, які тоді на весь світ відкрили ті злодіяння, які проводили НКВД на наших землях. Це є свідченням того, як радянські війська проводили ліквідацію будь-кого, хто міг загрожувати комуністичній ідеї. Відомо, що до них потрапила маса людей, які працювали у «Просвіті», мали відношення до ОУН, до громадської організації «Сокіл» – до будь-яких патріотичних організацій. Вони всіх тих людей згрібали, вбивали, а потім мертвих вивозили до Дем’янового Лазу.
А коли в 1941 році німці назріли, то НКВДисти трупів залишили, бо не встигли відвезти. От тих людей і поховали в Івано-Франківську, залишилося кладовище на вулиці Мельника. Наприкінці 1980-х початку 1990-х його хотіли швидко накрити новозбудованою дорогою. Тобто накрити ті останки з тюрми, які були там поховані 1941 року. Ми не дали накрити це дорогою, а викопали ті останки, відвезли на кладовище, поховали і поставили відповідний хрест.
До речі, в «Меморіалі» формується думка, що цей хрест треба уніфікувати на всіх тих місцях, де були знищені громадяни НКВДистською системою Московської імперії, щоб уже ні в кого не виникало розбіжності думок з цього питання.
Робота була досить позитивною. Хочу сказати, що народ був у патріотичному русі і той рух був дуже великим.
Така діяльність могла спричинити політичні переслідування. То чи вдалося Вам врятуватись від тиску збоку СБУ й міліції?
Я мав багато контактів із Славою Стецько. Вона до мене приїздила, радилась. І в процесі формування, власне, наших завоювань у вигляді влади на місці, я несподівано зрозумів, що дістаю такі самі переслідування, як і в радянський час, від наших доблесних силових структур – генерала Войтовича тодішньої Служби Безпеки області, від начальника УМВС області Француза Анатолія Анатолійовича. Цей період припав на 1994 – 1998 роки. Вони відкривали кримінальну справу, причому ця справа була настільки надуманою, що якщо на сьогоднішній день її відкрити знову, то потрібно було б садити в тюрму, власне, Службу Безпеки.
Адже вчиняючи політичний тиск, працівники СБУ знищили єдине в Україні підприємство, що виробляло Карбід і люди залишилися без роботи. Зараз Карбід завозять з Росії й Румунії. Оце їхній великий вплив і користь для народу.
Ми тоді вели успішні роботи. В той час був відкритий пам’ятник Івану Франку, мали грандіозні плани на майбутнє. Але під командою спецслужб Москви така діяльність була призупинена.
Тобто причиною того, що за 20 років незалежності Україна не змогла здійснити свого національного відродження Ви вважаєте діяльність російських спецслужб?
Так, тому що не відбулося люстрації кадрів як у силових структурах, так серед політичних лідерів. І найстрашніше те, що за всі ці роки основний упор був спрямованим на те, щоб законсервувати, стабілізувати старі здобутки радянської системи в ліквідації національної ідеї й затримати відродження української нації. Зберегти ті завоювання, що були отримані з ліквідації української мови, національної свідомості, національних думок, розвиток, як філософсько так і філологічно й історично. Зупинився процес і він немає поступу. Тому не дивуємося, що держава за 20 років не зробила ніяких серйозних успіхів.
Очевидно, що Російська імперія далі ставить перед вибором: якщо Ви йдете в Європу, ми Вас поставимо на коліна, а якщо прийдете до нас – то Ви самі станете на коліна. Тобто безвихідь. Бо Росія, навіть, свій народ не може забезпечити нормальним людським життям, то, тим паче, вона не буде дбати про завойований народ. Особливо, хто вникає в історію, то бачить, скільки могил залишила та імперія на Західній Україні в період 1939 року. Та й інші терени не були винятками.
То розкажіть детальніше про результати розкопок?
На теренах Івано-Франківщини ми вже розкопали 84 могили. По злочинах НКВС на території України була відкрита лише одна кримінальна справа, що стосується Дем'янового Лазу.1989 року від 14 жовтня відкрив цю справу прокурор Микола Андріуца, ведучим прокурором першої категорії був Микола Данилів 1952 року народження. От у 2006 році він помер. Причому кримінальна справа була відкрита за поданням очевидця знищення людей у Дем'яновому Лазі. Данилишин подав подання, але через рік він помер.
З цього виходить, що за часів незалежної України теж відбувались політичні репресії?
Якщо проаналізувати всіх патріотичних людей, які більш активно долучалися до відновлення української державності, то вони якось несподівано гинули або зникали. До такої категорії можна віднести й Вячеслава Чорновола, який потрапив у якусь аварію. Туди можна віднести й Івана Гавдиду, який був заступником голови Тернопільської обласної ради і помер у Києві. Його посеред міста знайшли мертвого. Слідства ніякого не вели. Хоча були запити на Верховну Раду. Але це не допомогло.
Такою смертю загинув Медолиз у 40 років на вулиці Артема у Києві. Знайшли мертвого й оформили справу, що він потрапив в аварію. А машина на якій він їхав немала жодної пошкрябини. А він лежав на тротуарі мертвим з проламаною грудиною. Від чого проламана грудина? Мати подала скаргу і в результаті отримала такі допити, що ледве жива вийшла від прокуратури.
Тому я переконаний, що ми не можемо мати жодного поступу вперед у напрямку розвитку держави, допоки не буде проведена справжня люстрація кадрів, як це продемонстрував Саакашвілі в Грузії. І ті великі пусті розмови, у яких весь час стверджували, що «Бандити будуть сидіти у тюрмах», а ми будемо будувати Україну, навели більше шкоди ніж користі, бо народ зовсім опустив руки і зрозумів, що лідер, який їх так кликав до об'єднання, жодних фундаментальних змін не здійснив.
Так, відбулось якесь невелике відновлення історичної пам'яті по Голодомору, по Батурину. Але серйозних фундаментальних змін в управлінських структурах, а зокрема, наповнення їх національним змістом й українськими кадрами не відбулось. Особливо я це збагнув, коли мене відвідав консул Росії Гузєєв. Я тоді був заступником голови обласної державної адміністрації. Це 2006 рік. І консул Львова з Росії Гузєєв почав мене переконливо, в такій ультимативній формі зобов’язувати припинити розкопки.
Мова йшла про заборону розкопок у селі Пшеничники?
Ні. Взагалі припинити розкопки: нічого й ніде не копати. Таку вимогу консул з Росії пояснив тим, що він проти того, щоб серед відповідальних за ці вбивства було названо росіян. Я сказав, що спочатку відкопаємо, а потім розберемось хто здійснював такі злочини. Він з дуже страченими нервами швидко покинув зал. Очевидно, що його хтось спрямовує для таких справ. І це мене зацікавило більше.
Потім я побачив, що в Франківському музеї визвольних змагань керівником став Руслан Кацаба. Він далекий і до професії історичної, і до моральності, і до роботи на цій ниві. Дуже багато в нього роздвоєння відбувалось. То він належав по партії «Пора», а в той же самий час агітував за Януковича. І я тоді зрозумів, що процес зупинився. Це був 2010 рік. Тому ми підняли питання про невідповідність керівника. Й одразу засвітилося багато людей, які були начебто з нашого національного табору, а почали атакувати по нас і доводити, що то патріот, що це потрібний чоловік. А він якраз, власне, і ліквідовував питання розкопок. Тому ми поставили молодих випускників і справа знову зрушилася з місця.
Результати розкопок у селі Пшеничники набули неабиякого розголосу. То що там було знайдено і чи зараз продовжується ексгумація людських кісток?
Люди багато розповідали про Пшеничники. Але ми довгий час не могли розпочати розкопки через відсутність певних дозвільних документів. Врешті-решт, рішенням сесії ми домоглися дозволу на ці розкопки. Дозвіл був проголосований спеціальною комісією і підписаний представники УМВС, Служби Безпеки. І я був у цій комісії. Ми дозволи, підписали і приступили до роботи.
В короткому часі, як тільки змінилася влада, і прийшла нова депутатська каденція нам заборонили продовжувати розкопки. На той момент уже було знайдено 500 людських скелетів. На кістках були виявлені ознаки катувань. Четверта частина скелетів належить дітям. Коли з'явилися такі результати, несподівано налетіла ціла армія міліції. Вони намагалися то заборонити проводити розкопки, то вилучити останки, які відкопали, начебто для судової медичної експертизи. Але ми знаємо такі провокації, коли підкидають зовсім інші останки і спрямовують справу зовсім в іншому напрямі.
Більше того, коли цифра перевищила 500, з'явилася стаття від нашого колишнього провідника КУНу і «Меморіалу» одночасно, Романа Круцика, який звинуватив «Меморіал» у тому, що він став під кунівською організацією. Просто вибило йому із пам'яті, що він одночасно приймав людей в КУН і в «Меморіал». Він сформував його так, а хтось винен.
І Роман Круцик наводить дуже цікаву річ про те, що це він особисто знав про ці останки в селі Пшеничники ще 15 років тому і відповідний список віддав новому голові «Меморіалу» Степану Каспруку. Але Степан Каспрук повідомляє, що ніяких списків від Романа Круцика не отримував.
Більше того, Роман Круцик тепер розміщує в газетах матеріали, де описує сотні людей, які були розстріляні НКВД, але, на жаль, ці не розстріляні. Ці просто замордовані. І нажаль, серед них 25% дітей. Ми знаємо, що серед тих, що розстрілювали дітей не було. Юнаки були, а дітей відлучали до дитячих будинків і виховували з них яничар. Позбавлені батьків діти не знали кому вони служать і чому, і де яка правда. Роман Круцик, навіть, пише, що то скелети людей, які померли від тифу.Але ж експертиза може встановити від чого померли ті люди?
Звісно може. Люди поховані без одягу, на невеликій глибині від 20 до 70 сантиметрів. Крім того, є свідчення про те, як відбувався процес захоронення. Один чоловік розповів що йому довелося побачити, як приїхало три машини з НКВД. І він бачив, як арештанти розвантажували абсолютно голих людей і копали ями. Коли терпець вривався чекати, НКВДисти кричали на них і били. А коли вже бачили, що з копачів нічого не можна вибити, бо вони падали знеможені, тоді їх тут же добивали лопатою по голові, роздягали і засипали разом з привезеними трупами. Саме тому висота захоронення є дуже низькою.
Ці вбивства відбувалися в період 1939 – 1941 року. Радянська влада в той час навезла сюди масу людей, які мали впроваджувати радянські ідеї на теренах Захфідної України. І вони нормально виконували ідеї комунізму.
А що саме?
Треба було привезених людей забезпечити житлом, майном. Звісно, що були місцеві мешканці, які мали хати, майно, тому не дивлячись на їхні погляди, національність – ні на що не дивлячись, вони їх просто згрібали в тюрми, виясняли де ще є які родини, якісь діти в яких містах заховані, хапали всіх докупи, а тоді нищили.
Але Роман Круцик прагне довести, що захоронення в селі Пшеничники припадає на 1944- 1954 рік. Бо саме на цей період Європа й світ не дивляться, оскільки в ті часи відбувалась громадянська війна ОУН-УПА.
Але в цих останках якраз немає скелетів членів УПА, оскільки в той період не було опору. Радянську владу зустрічали після польської системи з хлібом і сіллю. А їх за те помістили в землю.
І радянську систему після 1941 року продовжили німці, які діяли ідентично, за спеціальним документом – пактом Молотова Рібентропа.
Ось такі матеріали мають стати на розгляд у Європейському Суді.
Дуже дякую Вам за особисту участь у таких дослідженнях і розмову.
