Марія Солодчук: «Українцям притаманно залишатися на заробітки, тому після Англії в Ліхтенштейн ми приїхали з половиною хору»
Радіо «Дзвони» знаходиться біля Катедрального Собору Святого Воскресіння, де я молилася і почула спів, який видався дещо піднесеним і значно відрізнявся від Харківського.
Скажіть, будь-ласка, чи в усіх церквах певну частину молитов співають на один мотив, чи в різних теренах України мають місце різні церковні наспіви?
В кожному регіоні є своя специфіка. Західний церковний спів відрізняється від інших. Наприклад, західноукраїнського композитора Михайла Вербицького і багатьох інших можна впізнати. Церковні твори писалися в епоху пануючої культури краю, тому й відрізняється. Михайло Вербицький відкрив нову епоху хорової музики в Галичині. Будучи священиком, він писав Літургійні композиції, які ще й тепер співає уся наша Галичина. А на сході уже трішечки інший спів.
Ви співаєте в архієрейському хорі «Кредо». То скажіть будь-ласка, коли він заснований і де співаєте?
Хор «Кредо» був створений 1991-го. Якраз в цьому році відзначив своє 20-ліття. З відновленням Української Греко-Католицької Церкви, десь через рік створився професійний Архієрейський камерний хор «Кредо». Ми співаємо твори українських та зарубіжних композиторів-класиків,а також народні пісні.. Співають у цьому хорі професійні виконавці. Всі мають вищу музичну освіту. Керівником хору «Кредо» є кандидат мистецтвознавства, доцент Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, вона ж і заслужений працівник культури України Жанна Зваричук.
Наш камерний хор «Кредо» побував на різних конкурсах, фестивалях, і ми здобували неабиякі перемоги. Є дипломи першого та другого ступенів, золота і срібна медалі. Ми побували в Англії, Франції, Італії, в багатьох містах Німеччини та інших країнах. Найбільше запам’ятався конкурс у Бремені, де отримали диплом першого ступеня. Ми об’їздили майже весь світ. Але ще не були в США. Також співали Божественну Літургію з нагоди приїзду Святішого отця Папи Римського Івана Павла II в м. Києві.
Як Ви поєднали свою творчість із журналістською діяльністю в радіо «Дзвони» та громадською організацією «Просвіта»?
Усе відбувається з Божої волі. І все чим я займаюся роблю з любов’ю. Івано-Франківськ невеличке місто і цю Божу іскру в мені помітили. Працюючи музичним керівником, вже співала у хорі «Кредо» і згодом запросили кореспондентом радіо «Дзвони». Журналістська творчість на духовно-просвітницькій ниві мені також імпонувала. І так моя біографія паралельно переплітається з радіо «Дзвони», «Просвітою» та Катедральним хором. До речі, мовлення розпочинала в прямому ефірі. Пережила нелегкі часи в радіо «Дзвони» (зміна керівників радіо і налагодження технічного забезпечення). В моєму доробку багато духовних, просвітницьких, культурологічних та дитячих програм (в циклі «З вірою в майбутнє» були такі: «Світло завтрашнього дня», «Щирість серця», «Мир душі» й багато інших, «Щебетливі голосочки», «Поради про молитви», «День Господній», «Мереживо культурного життя», «Наші гості», «Програма привітань» й ін. А з молитвами в моєму озвученні (ранішня, вечірня, за батьків, за дітей, за подорожуючих й ін.) багато краян розпочинали і завершували трудовий день. В програмі «Наші гості» із співрозмовниками висвітлюємо важливі події та цікаві сторінки з життя краю. В своїх програмах також висвітлюю і діяльність рідної «Просвіти». Просвітянські заходи по-душі, бо це також моє. Взагалі, я ще і борець: за справедливість, за честь і гідність українців, за культуру і розквіт рідної землі. А зі сценою «Просвіти» уже зріднилася. У роки підйому та відродження духовного і національно-свідомого життя краю, особливо, в нас на заході, галичани завжди були першими у такому національно-патріотичному русі. Проводили різні віче, мітингові заходи, на багатьох з яких я була ведучою. Пригадую, брала участь у конкурсі національно-патріотичної поезії «Воля-97». Складала сценарій, була режисером та ведучою Форуму жінок Галичини, конференцій та творчих заходів Союзу Українок, НА чол.. хор. капели «Червона калина» і б.ін.
Розкажіть нашим читачам про Ваші поетичні захоплення.
В минулому пісні, а тепер вірші складаю часто. Це вже стало частиною мого життя. Це моя муза, яка веде по життєвій дорозі і допомагає, живить.Адже, в першу чергу, я завжди дбаю про свою душу і про своє серце. Воно мені підказує що творити і як діяти. Цим збагачую свою душу, бо відчуваю таку потребу. Адже найбільшим багатством людини є її душа, тобто її внутрішній світ. Людина красива кожна. Правда? Але є зовнішньо красиві люди, а є внутрішньо. Я завжди тішуся, коли людина відчуває внутрішню красу. Є дар Божий, який допомагає в спілкуванні, в творенні добра, тобто в творенні світу любові.
Нам зараз дуже бракує любові, зокрема, до ближнього. І я відчуваю таку потребу віддавати людям побільше любові, щоб вони ставали добрішими, і щоб світ на загал також ставав добрішим. Це, напевне, моя місія. Моє кредо в житті – творити добро і робити світ красивим. Хоч він є таким затьмареним і ти постійно спотикаєшся на якихось порогах, і постійно зустрічаєш якісь перепони, але воно якось швидко минає. Інколи так буває боляче, до нестями, тому що багато заздрісників. Навіть не хочеться говорити про це.
Тому прагну більше позитивного. А особливо зупинитися з тією людиною, яка з тобою однодумно творить себе у цьому світі. Адже себе потрібно творити, пізнавати світ таким як він є, і робити все можливе для того, щоб він став кращим. Оце буде найправильніше.
Якби кожна людина намагалася б зробити щось добре? Всі ми різні і кожен день має своє обличчя. Кожен день світить сонечко по іншому, начебто в іншому напрямку. І так само людина кожного дня пробуджується від сну і, можливо, вона з іншим настроєм, і зовнішні фактори вже вплинули. Господь обдаровує людей своїми дарами, але кожна людина себе ліпить і стає такою чи інакшою.
Ось такими рядками мені думалося кілька днів тому, коли складала чергове привітання для наших дорогих іменинників, що є слухачами радіо «Дзвони»:
Життя біжить як нестримна течія,
А думки і мрії з’являються все нові
І, може, десь блукає доля нічия,
Та й буяють трави полинові.
Стрічає кожен з нас своє й чуже,
Бо така філософія буття.
А те рідне, близьке серцю, береже,
Те незрадливе, ніжне почуття.
У кожного є своє почуття. І в кожного є свої дороги.
У 2005 році я закінчила редакторську школу, а в 2007 році стала лауреатом восьмого всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання».
Ви там читали вірші чи співали?
Для цього конкурсу я написала вірш-молитву про рідну мову і створила радіопрограму. Отримала диплом третього ступеня в цьому загально-національному конкурсі.
А також мені пригадується всеукраїнський конкурс журналістів у 2004 році, в якому також стала лауреатом.
Повертаючись до хору «Кредо», скажіть будь-ласка, чи постійним є його склад? Чи маючи такі досягнення не залишаються члени хору закордоном?
Мабуть, як і в кожному творчому колективі, є якийсь кістяк. Якась частинка людей є постійними, а якась частинка змінюється. Тобто хтось виїхав, хтось залишився закордоном. Адже ми мандрували по світу і брали участь у конкурсах. А українцям притаманно залишатися на заробітки. Принаймні, коли ми були в Ланголені (Англія), то після Англії з половиною хору співали в Ліхтенштейні.
У Ліхтенштейн нас запросила перша особа цієї країни – королева. Хоч нас було дуже мало, все ж . концерти відбулися, навіть при наявності троє сопран. Чоловіків було дещо більше, бо в Англії залишилося більше жінок. І ми мали величезний успіх. Тобто заслуги і професійність була збережена навіть у такій ситуації.
Ви багато часу віддаєте творчій праці. А чи легко Вам порозумітися з пересічними мешканцями східних і західних теренів України?
Я віддана просвітянка, патріот свого краю і держави. Скрізь де буваю, чи в Києві, чи в Донецьку, чи в Дніпропетровську звідки моя подруга з навчальних лав, знаходжу однодумців, співрозмовників і добрих, щирих людей – справжніх українців. Якщо ми будемо шукати ту зернину, яка називається добром, любов’ю і творити милосердя на цій землі, то будемо спасенні. Закликаю всіх: творімо добро і любімо один одного, як Господь полюбив нас.
