Ольга Монастирська: «Найбільша біда в тому, що немає дороги до Східниці. От якби проклали ті 7 кілометрів і з’єднали Урич з трасою, наше село ніколи б не відмерло»

У дні фестивалю середньовічної музики, що проходив у Тустанському заповіднику, хвіртка Ольги Монастирської о пів на шосту ранку вже була відчиненою. Хтось стукав у двері і питав чим і коли можна дістатися до Східниці чи до Львова, хтось питав, чи не залишилося з вечора чогось поїсти, інші – просили молока, сиру, сметани, меду, ягід… Надвечір кількість візитів зменшувалась, а після 23.00 туристи починали сідати під дверима хати і жалібно проситися на ночівлю.

А яким же є село Урич, що розташоване неподалік Тустанського історико-культурного заповідника у звичайні дні «Справжній варті» розповіла сама пані Ольга.

Скажіть, будь-ласка, скільки учнів навчається у Вашій школі?

– Наш навчально-виховний комплекс – загальноосвітня школа І-го ступеня і дошкільний навчальний заклад працює для 16 учнів: 10 діточок в дошкільній групі і 6 – в 1-4 класах. В 1-ому класі – 1 дитина, 2-й клас закінчила 1 дитина, 3-й клас – 4 учнів.

На 5-9 класи дітей перевозить шкільний автобус у сусіднє село Підгородці. Школа там хороша, матеріально забезпечена. Там навчається 230 учнів.

Малих діточок у нашому селі лише троє, тому є загроза того, що й початкову школу можуть закрити.

Біля Вашого села є гарний історико-кільтурний заповідник «Тустань». Укріплення наскельної фортеці поступово починають реставровувати. А чому ж ніхто не дбає про розвиток прилеглого села Урич?

– Проблема в тому, що наше село розташоване на межі двох районів. Тут поряд – Східниця Дрогобицького району, а Урич – це Сколівський район. Наше село так і залишилось без сільської ради. На нього, знаєте,  ніхто ніколи не звертав увагу. Молодь повиїздила, бо не було роботи ніякої. Борислав, Дрогобич, Трускавець – молоді сім’ї виїжджали туди, переселялися. Це все трапилося ще за часів совєтської влади. І так потихеньку-потихеньку народ виїхав. Тут залишилось дуже мало сімей. Батьки старі доживають.

Церква є в селі?

– Є церква. Село має дуже цікаву історію. Столітній ювілей церква буде святкувати у вересні. Церква греко-католицька. Мешканці нашого села – це єдина релігійна громада. Всі вони є патріотами України. У нашому сільському будинку «Просвіти» є хор. Там виступають 80-річні жіночки. Вони патріотичних пісень співають. Це пам’ятають з тих часів, коли в нашому краї діяли загони УПА. Село в нас специфічне. А молоді майже немає.

Скільки в селі людей чи дворів? І чи була тут хоч колись дорога з твердим покриттям?

– Дворів – точно сказати не можу. А от людей – на останніх виборах було 208 виборців. «Село забуте Богом і людьми», - так у свій час про Урич написав Іван Франко. Він приїздив на Тустанські скелі і лікувався водою місцевого джерела. 8 років тому там збудували капличку. Вода в джерелі дуже чиста. Там відправляють службу Божу на зелені свята. Туди йдуть молитися з хоругвами. Є інформація, що біля джерела з’являлася Матір Божа.

 Село існує завдяки заповіднику. Якби не заповідник, не музей, то ніхто б і не знав наше село. Зараз тут проводять музичні фестивалі, екскурсії, з’явилося дуже багато дачників, хати не пустують. Здебільшого львів’яни мають тут дачі. Приїжджають на вихідні. Дачники стали майже своїми. Вони приїжджають постійно, ходять в ліс, збирають малину, ожину.

Тут повітря дуже чисте. Нема жодної людини, яка б приїхала сюди і сказала, що тут погано. Єдине, що тут повені щороку повністю  руйнують дороги. Раніше, перед фестивалями середньовічної музики латали кожну ямку, а минулого року не полатали. Сказали, начебто дощі не дали провести необхідні ремонтні роботи, а цього року й мови не було про замощування величезних колдобин, та й про укріплення мостів також. Отак ми існуємо без української влади.

Чи бачите Ви перспективу розвитку села Урич?

– Я оптиміст, і вірю, що село не пропаде. Воно не відімре. Якщо все-таки відбудують фортецю Тустань, то народ житиме за рахунок туризму і працюватиме в сфері обслуговування.

Є пряме сполучення з залізничною станцією, або з районним центром?

– Сполучення в нас є. 2 рази курсує маршрутка Стрий-Урич, із заїздом до райцентру Сколе. Але того замало. З обласним центром і залізницею прямого сполучення нема. Ще курсує робочий автобус Дрогобич –Борислав–Сопіт, проїздом через Урич. Найбільша біда в тому, що немає дороги до Східниці (це курортне селище міського типу, неподалік якого Славський гірськолижний курорт). Від Урича до Східниці всього на всього 7 кілометрів. От якби нас з’єднали з трасою, наше село ніколи б не відмерло. Це біль нашої душі. За совєтської влади теж не було тієї дороги. Люди пішки ходили.

Зараз у Тустань багато туристів приїздить?

– Так. Протягом року тут маса туристів. Сюди приїжджають люди з різних куточків України. І з закордону  є.

Місцеві мешканці мабуть займаються сільським господарством?

– Переважно так. В селі є 30 корів. Зараз народ дещо дивний. Сіна тут повно, є де випасати. Трошки панами поробилися. Могли б і більше тримати. Звісно, є певні проблеми зі збутом. Заготівельники приймають молоко по 1,3 грн. за літр. Але для себе корівка теж потрібна. От ми маємо телятко. Воно підросте, ми його заріжемо і м'ясо цілий рік будемо їсти.

А земля тут родить?

– Минулого року врожаю картоплі не було зовсім. А так взагалі родить. Цього року картопля вродила. І сади тут гарні. Достигають яблука, груші, сливи. Цього року були важкі кліматичні умови. Дощі, зливи, град. Але я думаю, що картопля – це другий хліб і народ виживе.

А люди масово працюють в сільському господарстві чи є якась інша робота?

– Немає роботи. В кожній сім’ї хтось їздить закордон. На сезонні роботи їздять на східну Україну, а на заробітки – в Чехію, Польщу. Хто де зможе влаштуватися, там і працюють.

Я б хотіла, щоб держава все таки відбудувала ту фортецю. І не лише для того, щоб ми мали роботу, а й тому, що фортеця є унікальною. Це єдине місце в Європі, де закріплювали дерево на скалі. Народ сюди вже зараз масово приїжджає. Але нема умов. Хоч би один готель збудували. Зелений туризм в нас на нулю. Тому, що в селі мешкають старенькі люди, які мають невеликі хати. Та й сил їм уже бракує. А туристи хочуть не тільки спати, а й їсти.

А скільки у Вашому селі коштує одна ночівля?

– Від 10 до 20 гривень. Більше ніхто не бере. Можливе харчування з доплатою.

Дякую Вам за розмову.