Марія Козиренко: «Малювання почалося разом зі мною»
- Коли Ви почали писати картини? Пам'ятаєте свої перші роботи?
"Писати картини" - це голосно сказано. Насправді - так і не почала й не певна, що коли-небудь почну. Бо термінологічно "писати картини" можна тільки живописцеві. Це передбачає техніку з використанням фарб. Я ж по суті й формі - графік. Тому я - "малюю". А це почалося разом зі мною. Скільки себе пам'ятаю - я малюю. І тому важко сказати, що саме з цих нескінченних спроб себе висловити можна вважати першою роботою. А оскільки пам'ятаю я їх практично всі - від малюнків з дитячого садка до останніх, що їх можна було бачити нещодавно в Муніципальній галереї - то це завдання неможливе.
- У скількох техніках працюєте? Яких?
Зараз я малюю олійною пастеллю, також класичні туш, перо; іноді кольоровими олівцями - але це для філігранної дитячої графіки.
- Що надихає на створення картин?
Життя. Чим більше справ, тим сильніше хочеться малювати, писати. Але тут завжди є небезпека "зажитися" так, що ніколи буде й згадати про творчість. Хоча це, звісно, проблема людей, які не є професійними художниками чи письмениками - тобто не цим заробляють на життя.
Ну, і завжди джерелом натхнення для мене були й будуть інші твори мистецтва. Тут немає обмежень: кіно, музика, візуальне мистецтво, література. Це хвиля, яку треба вловити й, пропустивши крізь себе, як передавач, транслювати далі, але вже у "своєму" форматі.
- Якою була Ваша перша виставка?
Перша персональна виставка була торік, наприкінці лютого в Харківському літературному музеї, вона називалася "Льодяниковий період". Я виставляла пастелі й кілька малюнків кольоровими олівцями. Власне, звідси й назва - з кольорово-дитячим наповненням. Протягом виставки відбувалися літературні читання - один мій авторський вечір й два - з гостями й читаннями в режимі "вільного мікрофона", на що радо відгукнулися початкуючі поети з літературних студій Харкова.
- На останній Вашій виставці Ви читали вірші зі збірки поезій, ілюстраціями до якої слугують Ваші картини? Яка її тематика?
Збірка поезій "Сонячна бомба" - це якраз моя перша книга, вона вийшла ще 2008 року й не містила ілюстрацій. Друга книга - це збірка малої прози "Бюро загублених думок" - 2009 року, і саме ілюстрації до неї можна було бачити на виставці. Це була більша частина експозиції - малюнки тушшю й пером. Хоча я виставила й кілька самостійних робіт у цій техніці.
Тематика? О! Якщо одним словом - кумедна, серйозна й вдумлива. Це маленька смішна на вигляд книжечка, яку треба уважно читати. Навіть не знаю, що ще можна про неї сказати. Краще почитати.
- Рух "Cleart", про який Ви розповдали, всеукраїнський? Яка його основна мета? Яким чином плануєте її реалізувати? На які результати чекаєте?
Я його ініціювала, тобто виступила з ідеєю про те, що творчим людям, які вважають, що наркотики й алкоголь - це зайве в мистецтві й житті - треба говорити про це вголос, на противагу тим митцям, які прямо чи в завуальованій формі висловлюють підтримку цій згубі душі й тіла. Я не можу обмежити рух "Cleart" словом "всеукраїнський", хоча наразі це скоріше так і є. До нього зараз (за два місяці з дня заснування) долучилися художники, поети, письменники, музиканти з Харкова, Києва, Львова, Луганська. Але це тільки ті, кого я особисто знаю. А оскільки розповсюдження руху - процес досить неконтрольований (яким він і задумувався), то на практиці ця географія набагато ширша. Я просто запустила цю ідею, розробила елементарну концепцію, намалювала логотип, яким можна позначити свою приналежність до руху, розповсюдила серед найближчого кола знайомих - далі справа за кожним, кому ця ідея небайдужа.
Є офіційна сторінка руху "Cleart" «Вконтакті» й інформаційний сайт, також зроблений власними силами.
