Станіслав Ніколенко: «Сучасна політична ситуація в Україні дуже нагадує період руїни в час князювання Брюховецького»
Пане Станіславе, скажіть будь-ласка, якими джерелами інформації Ви користувались під час написання власних історичних досліджень?
Використовував усе: від писемних свідчень того часу до літератури радянських часів і літератури, що видається зараз, у тому числі й дитячої. Брав усе те, що публікується, і що може взяти кожен з нас. А потім порівнював і робив таке невеличке розслідування. Після суміщення низки історичних фактів вірогідна ситуація стає очевидною, а все зайве, де автори книжок та публікацій забираються вбік і видають бажане за дійсне, – відкидається.
У своїй книзі «Гром победы раздавайся? Или иронический вигляд на российскую военную историю»Ви описуєте постать Олександра Невського, пам’ятник якому нещодавно було встановлено в Харкові неподалік психіатричної лікарні №15? То розкажіть що це за постать і в чому вона суперечлива?
Знаєте, йому місце якраз біля 15-тої лікарні. Коли починаєш читати дослідників, то починаєш сумніватися у тому, що ті події, які пов’язані з Невським взагалі відбувались. Майже в усіх князів відомі дати народження. Дата народження Невського невідома. Але відомо, що він був братом по крові сина Батия Сартака. Тому виходить, що на той час, коли відбувалися битви на річці Нева або на Чудському озері, Олександр Невський був малесеньким хлопчиком.
Можливо, свого часу, для надання династії Рюриковичів більшого іміджу, особливо московській гілці, Невському підшукали, як то кажуть, підходящі подвиги, щоб він був достойним предком. Адже всі царі свого часу бажали мати героїчного предка. Але так от сталося, що в цій гілці династії Рюриковичів не було таких яскравих особистостей, тому довелося їх створювати.
Ми знаємо, що у Невського є залишки тих князів, які загинули під час татарської навали, і він є одним із синів Ярослава Невського. От якраз від нього і породилися наступні московські князі.
А що ще Вам відомо з реальних фактів, а не міфічних сюжетів, про діяльність Невського?
Реально відомо історичні факти. Олександр став князем після того як зрадив свого власного брата Андрія. Він поїхав в орду з доносом, що Андрій готує повстання проти татар. (До речі, того часу була направлена каральна експедиція проти Данила Галицького.) Після цього отримав ярлик на князі Олександр Невський.
Він все своє життя як міг був вірним татарам, по крові – братом Сартака, а це означало як чінгізі. (Наприклад, Дмитро Донський мав більше прав на престол в орді ніж Мамай. А враховуючи те, що Дмитро Донський був нащадком Олександра Невського, за законами орди це був брат.) Тому Олександр Невський підтримував усю політику орди: проводив переписи, брав участь у каральних акціях, ходив на Новгород задля збирання данини.
Тобто нищив Україну?
Так, нищив. Це, навіть, зі шкільного підручника видно. У підручнику з історії за 7 клас треба порівняти два розділи, де пишеться про Олександра Невського, а далі про повстання, які були під час монголо-татарської навали. В одному випадку пишеться «святий» Олександр Невський, а в другому – анонімно: «князь», «князі в крові топили повстання». Без прізвища, без нічого, тільки дати є. Але будь-яка людина, що знає історію, порівняє, і зробить висновок, що оцей негідний князь, який топив у крові, і герой Олександр Невський – це одна й та сама особа. Тому говорити про святість – це взагалі жахливо. Це людина, яка породила страшний рід Рюриковичів, які били один одного, доноси писали, постійно в орду їздили, татар водили один на одного.
Ось така історія. Її намагалися трішки причесати і дещо приховати. І з цього зробили таку розлогу популістську річ.
А що Ви можете сказати про особистість педагога Антона Макаренка? Нещодавно, пам’ятник встановлений на його честь, було перенесено з парку Горького на територію Харківського машинобудівного заводу «ФЕД».
Особистість, тільки й того що відома тим, що був НКВД-шником того часу. З точки зору тих дітей, яких він виховав, Макаренко був педагогом. Але кого і як він виховував?..
По-друге, його біографія цілком невідома. Невідомо, чим він займався до того як почав виховувати дітей. Існують якісь витяги з усього і кажуть: ось Макаренко, ось зона, ось діти, ось майбутнє.
Відомо, що за часів Сталіна видавалися накази знищувати дітей. Були смертні вироки, які відбувались проти неповнолітніх, і проти тих же дітей, яких виховував Макаренко. Тому тут дуже багато речей, які не стикуються. Але це тільки мої роздуми з цього приводу, а детально я цією проблемою не займався, тому більше сказати про це нічого не можу.
Повертаючись до Ваших історичних праць, а зокрема останньої книги «Гром победы раздавайся? Постскриптум Едут, едут по Берлину Ваши казаки», скажіть будь-ласка, вони є суто дослідницькими чи мають іще якусь іншу мету?
Книга має дві мети. Перша – це дослідження військової історії, я досліджував наполеонівські війни і війни 18 століття. Мені це цікаво. А другий напрямок – це розвінчування тієї радянської історичної міфології, тих стереотипів сприйняття, які у нас закладалися з дитинства, і люди досі це не можуть переосмислити.
Ця книга допомагає людям задуматися над тим, що в дійсності відбувалось не все так, як написано. І свій багаж знань про минуле треба постійно перетрушувати. Мої погляди теж змінилися. Я зараз інакше ставлюся до тих книжок, які читав, коли виховувався. І так часто бува, що коли береш ті книжки, що читав раніше, берешся за голову і думаєш: «ой, яку я дурницю читав». Але книжки створені комуністичною пропагандою залишають у наших головах щось приємне допоки ми їх не візьмемо в руки ще раз. От від оцих приємних дитячих спогадів раджу позбутись.
Я зробив цю книжечку для того, аби кожна людина могла її прочитати і зробити власні висновки. Можливо, хтось подума, що я неправий, що щось тут не так, але коли людина починає розуміти що тут щось не так, вона починає шукати правду. А коли людина шукає правду, вона завжди знаходить істину. А коли вона хоче щось заховати, або просто заплющити на це все очі, то це вже її особистий вибір.
Я не дивлюсь на історію з того боку, що історію можна зробити для всіх однаковою. Бо одна людина вважає цю річ поганою, а інша – доброю. Для одного, Мазепа буде гарним, бо він Україну захищав, а інший скаже: «та ні, він там щось зі своєю хрещеною якийсь роман мав». Тобто кожна людина має свої переконання і свої погляди. В історії не має такого, щоб можна було всіх під одну гребінку рівняти.
А як Ви дивитесь на сучасність і що Ви можете сказати про сучасну політичну ситуацію в Україні?
Сучасна політична ситуація в Україні мені дуже нагадує часи руїни в часи князювання Брюховецького. Він теж прийшов з простого народу, став гетьманом, теж казав: «вперед з Москвою», «ми будемо їздити туди кланятися»… А коли Україна почала виходити з-під його контролю, він теж був змушений повстати проти Москви, і закінчив дуже погано, тобто був убитим. Його погляди і його постать мені дуже нагадує деяких наших сьогоднішніх політиків.
Можливо, Ви щось хотіли б додати для наших читачів?
Від будь-якого читача хочу єдине: щоб людина обирала що вона читає і після прочитання розумної книжки не брала собі в голову,що вона все знає. Для того щоб вивчити проблему, треба взяти другу, третю п’яту, а вже потім знання прийдуть самі. Бо в нас, як правило, всі вміють лікувати, всі вміють вчити, і всі все вміють, тому що прочитали розумну книжку. Так от читач повинен вміти брати те, що йому цікаво, і читати книги, а не якусь одну книгу.
Дуже дякую Вам за змістовну розмову.
