Ярослав Ілляш: «...чи в тебе достатньо віри і сил, щоб витримати всі випробування, які матимеш?»
Скажіть, будь-ласка, чи мала книга про Ірландську Республіканську Армію якусь особливу мету?
– Тема написання книги «Нація яка не капітулює» мала декілька завдань і одну велику мету – відкрити завісу перед дуже контраверсійною історією боротьби ірландського народу за свою незалежність.
В даній книзі згадується про події за останню тисячу років, де ірландці зробили понад 30 повстань за своє визволення.
Чим цікава ця історія?
– Тим, що цей народ перебував на межі знищення, і за обставин, які складалися, були абсолютно відсутні умови для того, аби втілилися мрії тих, хто в цих повстаннях брав участь і вимагав для себе кращої долі. І попри будь-які примхи історії й обставини – всупереч всьому, ірландці стали успішним народом, народом-переможцем, який можна не лише брати за приклад, а й дізнатися інформацію, яка поглибить власні знання і, можливо, налаштує на якісь нові висновки.
А де Ви брали інформацію про ІРА та боротьбу за незалежність ірландського народу?
– У бібліотеках, у спілкуванні з симпатиками ІРА, з друзями, які були в Ірландії. Мав декілька власних поїздок у Велику Британію і Шотландію. Маю знайомих, які були по обидва боки – і на боці Ірландії, і на боці Великої Британії. Спілкувався з декількома ірландцями. У них свій погляд на цю боротьбу. Ірландці на цю тему дуже не хочуть говорити, оскільки, це тавро тероризму, але все одно вони були джерелом до того, щоб я цю книгу написав.
До речі, я в книзі висвітлив не все що знаю, бо намагався максимально в стислій формі донести те, що є найцікавішим для широкого кола читачів. Частину матеріалу взяв з тих лекцій на ірландську тематику, які читав у літніх таборах Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
Настільки мені відомо, частину книги складають переклади. А з яких джерел Ви робили ці переклади?
– З англомовних газет, книг, спогадів. Брав мемуари членів Палати лордів Великої Британії, головних редакторів ірландської преси, спогади самих бойовиків ІРА, спогади британських вояків і моє живе спілкування з ними.
У книзі є інформація про Нобелівських лауреатів, які писали на ірландську тематику, про світовий кінематограф, мистецтво, музику, а також анотації і критика до всіх цих постатей.
Чи побачили Ви щось спільне між Ірландською Республіканською Армією (ІРА) й Українською Повстанською Армією (УПА)?
– Спільність, звичайно, є. Але там є своя специфіка. Вона не може бути занадто очевидною, тому що там одні й ті самі факти відбуваються в різний період часу. Якщо в них таємні товариства Фенії існували понад 150 років, то в нас ОУН діяла близько 20 років. Тобто історія організації підпільного середовища ірландців, де вони плекали культуру, політично себе формували, громадськість на це мобілізували, є значно довшою. В ОУН це було значно швидше.
І в УПА воювали значно коротший термін часу ніж в ІРА. В УПА є лише один великий період боротьби, а в ІРА таких періодів декілька, оскільки в них довша історія цієї бойової структури. Відповідно, вона більш складніша, більш резонансна, до певної міри контраверсійна, бо в ІРА було декілька розколів. Я в своїй книзі про це згадував, але багато про це не розписував і великої уваги на цьому не зосереджував.
Крім Ваших досліджень у книзі є невелике зібрання статей про ІРА українських авторів та інші матеріали. Розкажіть які.
– Це матеріали друкованого органу УВО (Української Військової Організації) «Сурма», це альманах ОУН «Наш клич», це знайдені мною спогади бойового статуту ІРА «Зелена Книга» і публіцистичні дослідження Олеся Хоменка 1996 року.
А як Ви оцінюєте сучасну політичну ситуацію в Україні?
– Я оцінюю її дуже критично, оскільки не розумію, що може трапитися завтра. Але однозначно вірю в потенціал України і гідне майбутнє.
То який вихід з цієї ситуації, що склалася?
– Вихід треба шукати в собі, постійно задаючи собі питання: чи Ти впевнений у собі, чи за будь-яких умов Ти готовий до завтрашнього дня і чи в Тебе достатньо віри і сил, щоб витримати всі випробування, які матимеш? Якщо кожен буде ставити ці питання перед собою, то український народ теж зможе чогось досягнути.
Дуже Вам дякую за змістовну розмову.
