Йосиф Щур: «Наша внутрішність тягнеться до поклоніння чомусь вищому за нас. І людина, яка не пізнає Бога Христа Спасителя, клониться будь-чому»
Зараз поширюється інформація про те, що УГКЦ переживає кризу з богословською думкою та певну кризу, частина якої спричинена браком уваги до кожного з прихожан храму, нерозумінням людей, що робить священик за дверима святилища під час Служби Божої тощо. Тобто йде дотримання певного обряду, але люди мало читають Біблію і розуміють її зміст. Чи дійсно існує така проблема?
– Я не вважаю, що в УГКЦ є проблема з теологічної точки зору. Ніколи такої проблеми не було. Тому що, зазвичай, Церква як була, так і є відкритою для кожної людини. Проблема, можливо, є в кожному із нас, у кожній людині. Кожна людина є або відкритою на слухання Слова Божого, або ж закритою. Звісно, що Господь говорить: «Якщо хочеш бути здоровим – встань і ходи». Тобто зроби хоча б маленький крок на зустріч своєму здоров’ю. Але дуже часто буває так, що ми не хочемо зробити цей крок і тому ми інколи не розуміємо того, що діється в церкві.
Наша Церква, Українська Греко-Католицька Церква, є українською, і наш Василіянський Орден належить до цієї Церкви (хоч був заснований Святим Василієм Великим ще в третьому столітті по Христі). І в нашій Церкві служать Богослужіння українською мовою.
Наш орден також служить у багатьох країнах світу. І в кожній країні світу ми служимо рідною мовою тієї країни. Тобто в нас немає такого, що у Великій Британії ми служимо українською, і не має в нас такого, що ми в Україні служимо російською чи англійською, або якоюсь іншою мовою. І дійсно, якщо українець заходить у наш храм і перебуває на Святій Літургії, він розуміє кожне слово, що говорить священик.
Звісно, що все що діється на Святій Літургії не буде нам відкрито до кінця. Тому що це є таїнство, де Господь приходить до нас (на Святій Літургії) і перемінює хліб і вино в кров і тіло Христа. Це є таїнство, яке дано, скажімо, церкві. Простим людям не потрібно до цього заглиблюватися. Ми повинні, насамперед, бути відкритими для слова Божого. Читання Святого Євангелія під час Літургії є найкращим виявом звернення Бога до кожної людини.
Із своєї практики, не так уже й великої, можу сказати, що дійсно, людина, яка хоче почути слово Боже, завжди його почує. Господь перший до людини говорить. Якщо б кожен з нас захотів, то почув би слово Боже, що виголошується у храмі на Святій Літургії.
І також при нашому храмі є Біблійні гуртки, де вірні можуть почерпнути Слова Божого. Є школа для маленьких діток об 11 годині кожної неділі, а також о 13 годині діє школа для молоді. Є викладачі з відповідною катехитичною і педагогічною освітою. Також є товариство молитов і матерів молитви, апостольство молитви та товариство доброї смерті при нашому храмі. Я думаю, що кожна людина може знайти відповіді на ті питання, які є важливими для неї.
У Харкові зараз посилюється активізація язичництва. З чим це пов’язано?
– Я думаю, що це є вияв людського свавілля і байдужості кожної людини до своєї власної релігійності та культури. Справа в тому, що наша людська природа і душа у своєму створенні є покликана до поклоніння, а зокрема, до поклоніння Богові (можливо, не лише як Христові, а як поклонінню чомусь вищому від нас). Наша внутрішність тягнеться до поклоніння чомусь вищому. Це є в кожної людини, не залежно від того, на якому континенті Землі вона живе. Людина хоче комусь приклонитися. Внутрішність і самобутність її до цього спрямовує. І людина, яка не пізнає Бога Христа, клониться будь-чому.
Через це в нашому народові виникають різні язичницькі течії та секти. І якщо людина туди потрапляє, вона, на превеликий жаль, там і залишається. Причиною цього також є зневіра людини до церкви і брак батьківського релігійного виховання.
У будь-якому випадку це є проблемою нашого суспільства. Дуже часто, коли людина має багато волі, багато свободи, і вона не є настільки освіченою, щоб розрізнити добро і зло, вона може дозволити собі поклонятися чи то духам, чи то якимось предметам, чи потрапляти в інші секти.
Але розвиток суспільства і технічні можливості дозволяють нам відкрити цей же самий Інтернет (доступних книжок також вистачає), і ми можемо прочитати про Христа у доступній формі будь-якою мовою.
У Біблії є такі слова: «Якщо місто Господь не будує – даремно працюють його будівниці, якщо Господь місто не охороняє, даремно працюють його охоронці». Чи згодні Ви з тим, що масове пияцтво, аборти, прихід до влади Геннадія Кернеса та йому подібних є наслідком глибокої духовної кризи, тобто відверненням людей від Бога і навпаки? Чи бачите хоч один шлях вирішення цієї проблеми?
– Це болюча проблема для нашої держави і церкви. Молоді люди зневірені в нашому суспільстві і безробітті нашому. І коли людина не може зайнятися якоюсь працею, не може реалізувати свої обдарування, не може себе проявити в цьому суспільстві, державі, – людина відчуває себе непотрібною. А коли людина не є потрібною, вона не хоче жити. Й українська нація як така зараз винищується.
Від бездіяльності, зневіри і розпуки люди сходять до п’янства, розпусти та наркотичних засобів. Тими способами вони намагаються втекти від проблем. Але насправді, основною проблемою є те, що немає розради.
Найкращу ж відповідь людині дасть Господь. Бо Господь кличе людину до свободи від гріха та до свободи від прив’язання до гріха. Господь є тією силою, яка може людині допомогти, яка може підняти будь-яку людину з упадку. Тобто до будь-якої проблеми Господь дає свій підхід і тлумачення.
І дійсно, якщо молода людина, яка завалена проблемами світу, переступає поріг монастиря чи храму, приступає до Христа і каже: «Господи, допоможи мені», – завжди знаходить порятунок.
Якщо подивитися на цю проблематику глобально, звісно, це має вирішуватися на рівні держави. Але, на жаль, чи то немає засобів, чи немає відповідних осіб, які б вирішували ці проблеми, чи з якихось інших причин, ця справа не рухається вперед. І я вже не є компетентним, щоб це вирішувати на державному рівні.
Але Господь дає надію для кожної людини. І втікати від проблем – це не вихід. Треба знайти в собі сили і вирішити їх.
На жаль, далеко не в кожній українській церкві після Служби Божої співається молитва за Україну. Чи завжди співають цю молитву у Вашому монастирі?
– Я не можу говорити про всі храми. Напевно, це є специфіка кожного з них. Але у нас кожної неділі цей гімн за Україну є. Кожної неділі в Літургію на 9-ту годину хор наш офіційно і велично співає «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…». Це дуже гарно співає не лише хор, а й власне, весь наший храм, всі наші прихожани, які до нас приходять. Тобто в нас це є і ми молимося за Україну весь час.
Молитва триває і приватно, і на спільних моліннях. Різні молитовні товариства, які діють при нашому монастирі, в особливий спосіб приділяють увагу молитві за Україну в такий важкий час випробувань для нашої держави. Я би сказав, що для нас це є часом очищення від усього злого.
Маю надію і віру, що наша Україна в скорому майбутньому матиме державних керівників і гідних провідників, які дійсно зможуть служити Богові та людям.
Повертаючись до Вашого служіння, скажіть будь-ласка, чим відрізняються монастирі чину Святого Василія Великого від інших монастирів?
– Василій Великий, коли був молодим, блукав по різних пустелях, пробував різні види монашого служіння. Він відчував у своєму серці, що повинен віддатися Господу, але не знав як це зробити. Ходив до таких монахів як Святого Пахомія. Василій Великий побачив там перші ознаки монашого служіння у першому та другому сторіччі після народження Христа. На той час всі зусилля монахів були зверненні на вдосконалення власної душі. Але Василій Великий бачив, що монах повинен служити не лише Богу, для вдосконалення своєї душі, а й людям, і своїм ближнім. Тому такий трикутничок як Бог, ближній і я був для нього дуже важливим.
Харизма нашого чину – це служіння Богу і ближнім. Тому наші монастирі Святий Василій Великий завжди намагався будувати неподалік осередків життя людей. Двері нашого монастиря завжди відчинені для тих, хто може прийти, хто може почути, і хто шукає Христа. Вистачає лише постукати у двері, і в нашому монастирі завжди хтось відчинить. У наших Василіянських монастирях ми завжди раді будь-кому – для спілкування, для ділення, для молитви, для спільної праці. Тобто те, що наш Васілій Великий, наш батько, наш засновник, у нас вклав – до сьогодні це виконується.
Бачачи позитивні відгуки про нас, можу сказати, що дійсно, теперішнє суспільство потребує, щоб хтось їх почув. Інколи, просто почути людину, це вже допомогти їй на 50%. Почути, вислухати. І коли ми подивимося на велике місто, всі кудись біжать, зайняті своїми справами, і нікому не має діла до інших. Інколи, людина залишається сама зі своїми проблемами і не хоче жити, не бачить сенсу в житті. Христос же говорить про це життя. Христос є тим життям, щоб відновити і піднести душу.
Тому я хочу побажати, щоб ми шукали Христа, шукали тієї дороги, якою йшов Христос. Щоби ми вирішували проблеми з Христом. Щоб ми жили з Христом, тобто його заповідями. Щоб ми направду освячували свої сім’ї Христом. Коли кожний так почне жити в нашій державі, Україна теж зміниться.
Також бажаю всім гарних Різдвяних свят і щасливого Нового року.
Дуже дякую Вам за розмову.
