Віктор Хаустов: «Якщо жінки мають гріховну спокусу не бути слухняними своїм чоловікам, то чоловіки мають інші спокуси…»

Отче, якими є Ваші стосунки із Громадою «ВОЗНЕСІННЯ» Німецької Євангельсько-Лютернаської Церкви у Харкові?

– Я б хотів пояснити, що Українська Лютеранська Церква і Німецька Євангельсько-Лютеранська Церква в Україні – це різні церкви.

Щоб нашим читачам було зрозуміло, дозвольте паралель із стану в сучасному православ'ї. Ми відрізняємося одне від одного, можливо, навіть більше, ніж, з одного боку, УПЦ (МП), з іншого, УАПЦ чи УПЦ (КП). Тобто, тут, «на земному рівні» організаційно ми ніяк не пов'язані між собою, але ще й маємо деякі суттєві доктринальні відмінності. Тут також може допомогти аналогія: в історії Церкви періодично виникають рухи, які наголошують на тому, що до Бога треба звертатися тільки на якійсь «правильній» мові. Коли хтось каже так, то ми читаємо (як і в усіх інших спірних питаннях) Слово Боже. Натхнений Святим Духом Апостол Павло свідчить:

«Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою» (1Кор.14:19).

З іншого боку, тепер, коли, в порівнянні із першими віками християнства, культура нашого суспільства значно змінилася, в деяких церквах допускається висвячення жінок в пастирі. Але ми, як конфесійні (тобто віросповідні, або, як нас ще називають, консервативні) лютерани беремо Святе Письмо й читаємо слова Апостола і Святого Духа:

«А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні» (1Тим.2:12).

Тому в нашій Українській Лютеранській Церкві жінка не може привселюдно навчати громаду, в якій є дорослі чоловіки, жінка не може бути головою громади чи, тим більше, пастором. Бо це проти Слова Божого. Хоча жінка може навчати дітей в недільній школі чи бути лідером жіночої молитовної групи. Однак і в останньому випадку, якщо справа стосується доктринального навчання, його має проводити пастир-чоловік.

Феміністки зазвичай критикують нас за таке ставлення. Але ми, найперше, переймаємося критикою не людей, але критикою Господа, який забороняє відхилення від Свого Слова. Також феміністки часто упускають одну річ. Адже, відповідно до Писання, не тільки жінка має обов'язки, наприклад, бути слухняною чоловіку. Біблія говорить:

«Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф.5:25).

Головною проблемою стану жінок в цьому світі є наш загальний гріх, через який страждають всі – і жінки, і чоловіки. І якщо жінки мають гріховну спокусу не бути слухняними своїм чоловікам, то чоловіки мають інші спокуси. Це і зловживання своєю владою чи силою, з одно боку, і нехтування своїми обов'язками лідера родини, захисника та годувальника своєї дружини та своїх дітей, з іншого. І, в будь-якому разі, обидва ці види гріховного ставлення чоловіка до дружини (чи взагалі до жінки, до сім'ї) показують брак християнської любові. По-суті, вимога Божого Слова до чоловіка більш сувора, ніж до жінки. Адже, якщо від жінки очікується любляча покора своєму чоловікові, то від мужчини Бог вимагає, щоб він любив свою дружину так, як Ісус полюбив Церкву. А Господь став настільки слухняним Своєму Отцю,  що «упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерті, і то смерті хресної» (Фил.2:8). Водночас цим Ісус висловив не тільки Свою покору Отцю, але й любов до Церкви – до віруючих в Нього (як також і до невіруючих – бо Христос помер за гріхи всього світу). Отже насправді жінка може відчути цю Божу самозречену любов у повній мірі тільки тоді, коли буде із своїм чоловіком у лоні Христової Церкви. Адже Господь змінює нас через вплив Свого Слова на краще. І Господь доповнює весь брак і нашої любові, і нашої покори.

Наскільки я знаю, наші німецькі брати у Христі в Україні, на відміну від їхніх сестринських церков в Європі чи Америці, не дозволяють жіночого пастирського служіння, хоча, як я бачив, у випадку, коли з якоїсь причини пастир відсутній, провести літургію та прочитати заздалегідь підготовлену пастирську проповідь може жінка. Як також у них жінка може бути членом чи головою ради громади. Ми такого підходу не поділяємо.

Але, хоча ми і маємо деякі суттєві доктринальні відмінності, що не погоджуються з богослов'ям НЄЛЦУ (як і з богослов'ям інших Християнських Церков: православних, католицьких та протестантських), ми ставимося до членів цих Церков як до братів та сестер у Христі. І я радий бувати на богослужіннях у Громаді ВОЗНЕСІННЯ НЄЛЦУ та чути проповідь Слова Божого.

У такому разі, отче, яким є Ваше ставлення до акції Всесвітнього Дня Молитви Жінок, яка днями відбулася у стінах цієї Церкви?

– Спільна молитва жінок за якісь духовні потреби – природна річ. Віруючий не може не говорити із Богом про те, що його хвилює. Наші сестри із НЄЛЦУ молилися за жінок Малайзії: за рівні права жінок, за мир і взаєморозуміння між людьми різних віросповідань в цій країні. Це добра ідея, але я звик, що коли християни моляться за будь-яку країну, то природно найперше молитися саме за поширення Євангелія в цій країні. В літургії УЛЦ, наприклад, є прохання „За спокій з небесної висоти і за спасіння душ наших, за спокій усього світу, за розквіт Божих церков і за об’єднання всіх людей на основі Святого Євангелія”. Можна пригадати й слова Господа Ісуса щодо тимчасових благословень цього світу: „Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, – все ж це вам додасться”. (Мт.6:33).

Також акція Всесвітнього Дня Молитви Жінок позиціонується як екуменічна, тобто в церквах різних конфесій та в різних країнах світу проводяться богослужіння за жінок Малайзії. Ми не беремо участі в екуменізмі – в проведенні спільних богослужінь пастирями різних християнських конфесій. Одна справа – спільна участь у якійсь соціальній акції (допомога сиротинцям чи будинкам для людей похилого віку), зустріч пастирів з метою обговорення питань суспільної моралі, інше – спільне богослужіння. Одна справа – відвідати богослужіння в якійсь із християнських конфесій, інша – правити Службу Божу із пастирями цих конфесій. Для мене, як служителя УЛЦ, це неприпустиме.

Але ми сповідуємо, що там, де Слово Боже звучить, – воно буде приводити людей до віри. Тому, коли я чую Біблійну проповідь, – я радію. Але також я очікую, що Слово Боже буде проповідуватися в усій чистоті, і в центрі проповіді має бути Христос-Спаситель, Його Голгофська жертва, заради якої всі наші гріхи прощені. Як також я очікую, що вимогами Божого Закону до нас в цій проповіді не буде нехтуватися. Під час моїх нечастих відвідувань богослужінь в НЄЛЦУ я чув й гарні біблійні проповіді. Універсальний досвід всіх часів і народів показує: чим більш вірними є пастирі церкви Слову, тим швидше церква позбувається небіблійних практик.

Також мені було приємно зустріти не тільки друзів із НЄЛЦУ, але моїх знайомих з інших християнських Церков.

Дякую Вам за розмову.