Володимир Крамаренко: «Вони мене як ударили… Прийшов до тями – не знаю коли, увесь у крові, ніс розтрощений…»
Скажіть будь-ласка, чи до цього випадку були якісь погрози?
– Погрожували неодноразово.
Перед новим роком з 29 на 30 грудня, близько 12 ночі, хтось вистрелив у вікно мого помешкання. Ми з дружиною написали заяву в міліцію, але до нас так ніхто й не прийшов. Ніякого допиту не було, ніхто нічого не розпитував. Розслідування як такого не проводилось. Ми написали ще одного листа в прокуратуру, писали ще декілька скарг.
А два тижні тому ми з сусідами почули якийсь шум у соснах, зібрались і пішли. Там пиляли сосни. Ми попрохали документи. Нам нічого, окрім якогось аркуша з записами нерозбірливим почерком, без прізвищ, підписів, без нічого, надано не було.
Ми подивилися на той «документ» і поставили під сумнів його правильність. І пішли писати заяву в міліцію, щоб припинили вирубку.
Коли я йшов, мене запитали, чи можна далі рубати? Я сказав, що: «доки не приїдуть екологи, не вирубуй». А він мені й каже: «ладно-ладно, ти дограєшся», і на такій ноті ми розійшлись. Потім міліція прийшли. Писали заяву.
Чи пам’ятаєте Ви як саме стався напад і скільки людей це вчиняли?
– 12 березня десь о 20.30 вечора я встав на зупинці, перейшов через дорогу. Від траси до мого будинку десь метрів 800-900. Дивлюся, стоїть легковий автомобіль. З авто вийшло два юнаки спортивної статури. І кажуть: «Володя, это ты?» І йдуть до мене. Я навіть не встиг сказати я це чи не я, вони мене як ударили… Прийшов до тями – не знаю коли, увесь у крові, ніс увесь розтрощений… Була сильна кровотеча.
Потім я згадував. Зранку того ж дня вийшов на роботу. І йду ж по дорозі, метрів за 200 від мене є невеликий провулок біля озера. І от підходжу туди ближче, чую двері відчиняються, і відтіля два хлопці вискакують. Чорний такий мікроавтобус, красивий. Хлопці ці два вискочили і пішли по дорозі, туди куди ж і я. Вони йшли попереду. Той мікроавтобус завертає наліво і їде в інший бік. І потім повертає направо. А назустріч йому авто. Мені здалося дуже дивно, чому він авто пропустив, а потім задом поїхав у той провулок. Мені це все здалося підозрілим.
Я підняв руку, і юнак, що виїхав на легковому авто, зупинився. А ті хлопці пройшли. Там такий парканчик. Зупинились. І я сів у те авто і поїхав. Коли виїхали на дорогу, подивився назад у вікно – по трасі ніхто не гнався.
Приїхав до Харкова. Відпрацював день. Їхав додому. У цей час, як я вже дізнався потім, телефонували на домашній номер і запитували коли я буду вдома.
В організації і скоєнні нападу Ви підозрюєте саме тих осіб, що так чи інакше задіяні у вирубці лісу?
– Так, тому що інших конфліктів у мене ні з ким не було.
Після того що трапилось, Вас допитували працівники міліції?
– Ще ні.
Пане Володимире, щиро дякую Вам за розмову. Одужуйте!
