Олена Решетько: «Я не можу спокійно споглядати як вмирають нестарі люди і залишатися байдужою до цих проблем»
Пані Олено, скажіть, будь-ласка, коли Ви почали займатися проблемами викидів заводів і з чого це почалося?
– Почалося з того, що отримала діагнози бронхо-легеневої хвороби. Коли я ні з того ні з сього почала кашляти зранку і ввечері, і почала задихатися, довелося звернутися в медичний заклад. Коли мені повідомили, що в мене пневмосклероз, емфізема, бронхіальна астма, тоді я задумалася, відкіля ж вони взялися.
Так як і довкола, у нашому будинку всі хворіють. Довелося пошукати причини хвороб. От так і знайшли ми причини наших хвороб, які виявилися у відсутності дозволів, у порушенні законодавчих норм, правил, зокрема, санітарних норм.
Які конкретно порушення було виявлено?
– Які конкретно? Санітарні-норми і правила можу зачитати. По-перше, підприємства чорної металургії і хімічної промисловості категорично забороняється розміщувати в рельєфних ямах і низинах, там де немає достатньої інверсії повітря. Адже за таких умов шкідливі викиди не роздуваються і їх концентрація стає настільки високою, що безпечне проживання в цих місцях людей стає неможливим.
Крім того, у більшості випадків, у цих низинних місцях течуть річки. А річки – це тумани і штилі. А туман, з’єднуючись із викидами, що отримуються внаслідок роботи, зокрема, коксохімічного заводу, при спалюванні вугілля перетворюється в сірчану й азотну кислоту. Ці викиди спричинюють кислотні дощі, руйнують озоновий шар в атмосфері.
До розміщення підприємств чорної металургії і хімічної промисловості мають проектувальники мають підходити дуже серйозно і дотримуватись норм, у яких все дуже чітко прописано.
У санітарних нормах охорони атмосферного повітря все настільки строго і жорстко виписано – від початку й до кінця, що наший «Харківський коксовий завод», порушив усе, що виписано.
Так, «Харківський коксовий завод» дійсно розміщений у ямі. Але ж іще є санітарні зони. Хіба це не захищає?
– Ні, не захищає, тому що в ямі не захистить ніщо. Всі викиди, що надходять в атмосферне повітря, у цій ямі і залишаються.
Крім того, санітарна зона коксохіму, розташованого в нижньому центрі міста Харкова, становить всього-навсього 500 метрів, тоді коли мінімум – це тисяча метрів, причому засаджених на 50% деревами спеціальних порід, чого немає в цій урізаній санітарній зоні коксохіму. Там дерев немає взагалі, тому що поряд проходить залізна дорога, насип, луг. Ніяких зелених насаджень там і близько немає, що категорично забороняється санітарними нормами і правилами України.
Можливо, у тих актах, які Вам надходили, Ви знаходили ще якісь порушення? Які викиди значаться в тих актах?
– Якщо подивитись уважно технологію виробництва коксування вугілля, то в результаті згорання вуглецю, а це й є вугілля, появляється декілька видів бойових отруйних речовин, як діоксин, синильна кислота, він же ціанід водню, і ще купа канцерогенів – феноли, формальдегіди, діоксини, які руйнують дихальну систему людини, що за великим рахунком трапилося і зі мною та іншими мешканцями цього мікрорайону. Статистика бронхо-легеневих захворювань тут в 7 разів вища ніж в більш благополучних, віддалених мікрорайонах міста Харкова.
Тяжкі порушення санітарних норм призвели до роботи даного підприємства, вираженого в захворюваності і смертності населення, що мешкає неподалік цього підприємства.
Поряд з «Харківським коксовим заводом» розташовано ще близько двох десятків підприємств. Як Ви вважаєте, головним чинником забруднення є коксохім, чи все ж таки сумарна кількість викидів прилеглих до нього підприємств?
– Поряд з коксохімом розташоване не менш шкідливе підприємство з виробництва мінеральної вати «Термолайф». Ми вивчали дозволи на викиди, які видавало управління охорони навколишнього природного середовища. Там викидаються в повітря ті ж феноли, формальдегіди, і навіть, ртуть дозволено викидати в атмосферне повітря.
Я хочу повторити, що ці два першого класу небезпеки підприємства розташовані прямо на березі річки Лопань. І зрозуміло, що всі ці шкідливі хімічні речовини потрапляють у воду річки. Далі Лопань впадає в річку Уди, в районі Карачівки, а потім річка Уди несе всю таблицю Менделеєва і бойові отруйні речовини в Донець, який слугує питною артерією для майже всієї східної Слобожанщини.
Тобто розміщення на березі річки таких підприємств – це нонсенс, злочин, порушення. Я вважаю, що правоохоронні органи мали відреагувати на це, чого, на жаль, вони не зробили.
Ви зверталися в різні інстанції й деяким підприємствам були призначені штрафи. Можете розповісти про це детальніше?
– Ми майже два роки ходили на прийом в державну екологічну інспекцію. Кожен прийом, який проводився раз на місяць керівником екологічної інспекції ми приходили і починали з того, що пророблено, що порушено, що встановили. Але, як я зрозуміла, перевірки «Харківського коксового заводу» тільки за нашими скаргами й проводилися. До наших скарг, ніхто перевірок (з частини вимог природоохоронного законодавства) цього підприємства першого класу небезпеки не проводив.
Працює підприємство давно. Було реконструйоване в 2006 році, коли його з дослідної лабораторії перетворили в масштабне підприємство з виробництва коксу в центрі Харкова. За нашими скаргами було проведено дві перевірки в 2010 і 2011 році.
За результатами перевірки 2010 року екологічна інспекція порушень не знайшла, все було добре, навіть, відмінно. А після перевірки у жовтні 2011 року було встановлено і відображено в акті шкоду завдану довкіллю на суму 14 мільйонів гривень (це лише за забруднення грунтів).
Домогтися з чого складається та шкода, чим забруднені ті грунти і яку небезпеку вони несуть чи не несуть мешканцям міста, які хімічні елементи завдали таку шкоду довкіллю – чи це діоксин, чи то просочена земля ртуттю, - так і не вдалося. До сьогоднішнього дня ми відповідь отримати не можемо.
Навіть, в МНС зверталися на предмет того, чи не хочуть вони провести дезактивацію грунтів, зокрема, задля захисту підземних вод. МНС нам теж ніякої відповіді не надали.
Чим забруднені грунти, які дезактивації проводили і чи взагалі збираються їх проводити, і чим це небезпечно для населення східної України – цю інформацію продовжують ретельно приховувати.
Чи сплатив «Харківський коксовий завод» цей штраф чи тільки було призначено. Вам щось про це відомо?
– Чи сплачена шкода завдана довкіллю, в якій сумі і ким – на ці питання ми не отримали відповіді ні в обласній прокуратурі, ні в районній прокуратурі, ні в екологічній інспекції, ні в управлінні охорони природного навколишнього середовища. Прокурор Харківської обласної прокуратури Геннадій Тюрін ніяких вичерпних відповідей нам не дав.
У який спосіб плануєте продовжувати боротьбу за право на екологічну безпеку: продовжуватимете листуватися з чиновниками чи подаватимете в суди?
– Ми вважаємо, що два роки ми вже витратили на листування з чиновниками. Це не дало бажаних результатів. Минулого року, лише в тому будинку, де я мешкаю, померло близько 10 осіб. Ми поховали. Це люди від 27 до 50 років. Я вважаю, що далі без діяти сенсу немає. Звертатися до чиновників сенсу теж немає ніякого. Ніхто нічого робити не збирається, тому ми вирішили звертатися в суди з вимогою компенсації шкоди завданої здоров’ю, через бездіяльність служб, які мають слідкувати й упереджувати небезпеку для населення. Це і санітарно-епідеміологічна служба (це служба, яка нічого не робить задля попередження небезпеки, яка допустила перевищений рівень захворюваності в даному мікрорайоні у 7 разів у порівнянні з іншими частинами міста). Це буде управління охорони навколишнього природного середовища, яке видало дозволи на викиди отруйних речовин без проведення державної екологічної експертизи з впливу на навколишнє середовище, і здоров’я людей. Судові позови матимуть місце й для інших установ та чиновників, які допусти високий рівень захворюваності і смертності в даному мікрорайоні.
Чи звертались Ви з цими питаннями до губернатора Харківської області Михайла Добкіна?
– Так, нам пощастило до нього потрапити. Пів року ми домагалися прийому Михайла Добкіна. В нас нічого не виходило. Але після звернення на гарячу урядову лінію, нас все-таки записали і запросили на прийом до Михайла Марковича.
Ми прийшли (представники мешканців мікрорайону), виклали йому всі наші біди, передали письмове звернення. Хотіли вступити з ним у якийсь діалог, але він вступити з нами в діалог відмовився, сказав, що йому потрібен час розібратися з цим питанням.
Через місяць ми отримали відповідь від організації, на яку ми скаржилися, а саме від Харківського управління охорони природного навколишнього середовища. Від Михайла Марковича жодної відповіді за його підписом не отримали і на прийом не запрошені. Ми спробували записатися на наступний прийом, але отримали відмову.
Ви витратили дуже багато часу на вивчення проблеми, листування з чиновниками. Що є основною метою такої громадської діяльності?
– В основі всього цього лежить страх за людей. Я вважаю, що безпосередній екологічній небезпеці піддається майже вся південно-західна частина міста Харкова. У більшій мірі загрожені ті люди, що проживають практично в санітарно-захисній зоні цих двох небезпечних хімічних підприємств – «Харківський коксовий завод» і «Термолайф».
Я не можу спокійно споглядати як вмирають не старі люди. Померло багато моїх друзів, не доживши до 50 років від онкологічних захворювань. І діти нового покоління народжуються з якимись хронічними захворюваннями і відхиленнями у стані доров’я. Я чітко розумію відкіля ці біди й проблеми. І я не можу залишатися байдужою до цих проблем. Я не знаю, можливо, це моя місія на цій землі.
Дуже дякую Вам за щиру розмову.
