Антон Санченко: «Треба радіти, що таке дешеве хобі тобі дісталося»

У книзі «Нариси бурси» Ви досить детально описуєте життя курсантів морехідного училища. То де Ви навчалися? 

– Херсонське морехідне училище рибної промисловості і Київський університет української філології.

Який інтервал часу мав місце між морехідним училищем й українською філологією?

– 14 років.

Тобто Ви працювали за фахом, моряком?

– Так.

Можливо, були якісь подорожі?

– Є ще одна книжечка «Баркароли», і багато місць, де я працював, там описано.

Це ваша перша книга?

– Це перша книга, яка потрапила до книгарні «Є», скажімо так. (Перша книга «Вызывной канал» була надрукована у 2003 році).

А на яких суднах Ви працювали?

– На рибальських, торгових, пасажирських і наукових суднах. За 14 років можна змінити багато суден.

Куди Ви плавали?

– Індійський океан, атлантичний океан, все Середземне море, Егейське, Мармурове, Чорне, Балтика, Північне море.

Які місця маршрутів Ваших суден були найдальшими?

– На захід – це Новий Орлеан (США), на південь – Мозамбік (Мапуту). Тут досить важко все це згадувати. Можна весь час це згадувати і щось забути.

Де Вам найбільше сподобалося? Де Ви отримали такі враження, що запам’яталось особливим чином?

– Острів Сокотра в Арійському морі в Аденській затоці. Це неймовірний острів і там немає туристів. І люди живуть так, як вони там жили за часів натурального господарства. Вирощують на городах фінікові пальми, ловлять крабів. Дуже цікаво було.

З таких місць, куди хотілося б повернутися, – це перш за все острів Сокотра. А друге – це невеличкі турецькі містечка типу Синоп, Дикирдах. Таких невеличких міст досить багато. Вони завжди розташовані обличчям до моря. Там завжди дуже гарні набережні – дуже мальовничі місця. І ось воно таке малесеньке-малесенька, але це місто, і в ньому є все, що має бути в місті.

Коли Ви подорожували, чи вивчали Ви якісь коротенькі словничкові запаси місцевих мов?

– Звичайно. Воно дуже швидко відмирає, але я турецькою на певні теми вільно розмовляв, хоча читати не вмів. Турецька, грецька, і професійна англійська. Взагалі в морі англійською всі спілкуються.

А якісь африканські чи арабські діалекти Ви вивчали?

– Африканські – ні. Працював деякий час в одному екіпажі з філіппінцями, але у спілкуванні ми обмежувалися тим, що всі говорили англійською. З арабами працювали довгий час, тому дещо вивчав.

Ви повинні знати, що моряк у першу чергу вивчає як рахувати, як сказати «дорий день», як подякувати – тобто ось таку базову лексику. Це для того, щоб людина переконалася в тому, що ти не гендлюєш її мовою, і що якщо тобі дадуть можливість, ти її залюбки вивчиш. Це завжди дуже покращує стосунки між людьми різних народів.

Існує така думка, що письменники живуть бідно, постійно просять на видачу книжок… Як Ви до цього ставитесь?

– Насправді, вони самі можуть чудово заробляти на книжки.

Тобто Вас не турбувало це питання?

– Ні. Люди витрачають на хобі значно більше. От якщо це яхтсмен, то він набагато більше коштів витрачає на свою яхту, ніж письменник, який хоче надрукувати свою книжку. Так що треба радіти, що таке дешеве хобі тобі дісталося.

Маючи професію моряка Ви побували в різних куточках земної кулі. Зараз ви пишете книги і паралельно подорожуєте, чи вже відмовились від далеких мандрів?

– Мандри – це наслідок. Мені подобалася робота моряка. Чорне море, начебто, є домашнім, але мені воно подобалося найбільше. Професія моряка не була ціллю побачити весь світ. На судні, де б воно не було, навіть, в аботажному плаванні (в українських водах), є своє життя, відокремлене від берегового. Тобто перш за все життя в кораблі судна, а потім все інше.

Ви щось писали в дитинстві, юності, чи це вже прийшло в дорослому віці?

– Звичайно ж писав. Всі щось писали.

Зараз у видавництвах вносять багато правок в авторський текст письменника. Чи вдалося Вам це обійти?

– Та не обійти! Через це пройти треба. Обійти неможливо. Та й навіщо? Це ж технологічний процес, який книжка має пройти, перш ніж її видадуть.

Чи багато правок внесли редактори й коректори у Ваші тексти?

– Ні. Але щось змінювали, бо ніхто ж не ідеальний. А в редакторів все ж таки відчуття мови краще ніж у пересічного читача, і він якісь мовні помилки й огріхи помічає, які людина сама не бачить за собою. Це як погляд з боку. Це завжди корисно. Без редактора книжки не буває.

«Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» Джошуа Слокама була написана більше ста років тому. Ви почали робити переклад, а як Ви натрапили на цю книжку?

– Мені – привіз друг з Америки. Ми з ним колись випадково про Слокама поговорили, він поїхав у Бостон і повернувся з цією книжкою. Виявилося, що її там перевидають щороку. Книжка давня, але вона така популярна, що витримала безліч видань. Ця книжка сама знаходить хто б нею займався.

Я не міг у нього прости привезти, тому що я не уявляв, що її перевидають. Він сам проявив ініціативу – привіз.

І яким накладом вийшов перший переклад  українською мовою цього пригодницького роману?

– Тисячу примірників. Але є ж іще електронна версія. Там теж скачують. Уже десь 700 примірників скачали. Тобто якщо разом порахувати, то вийшов нормальний український наклад.

Електронна версія безкоштовна?

– Так.

Зараз більша частина книжок схожа на подарункові видання. Як Ви вважаєте, чи має місце в сучасних книжкових крамницях більш дешева книжка з мінімальними витратами на поліграфію?

– Всі книжки мають місце. Зараз дуже погано почувають себе довідкові видання – це те, що зручніше знайти в Інтернеті. А художню книжку, все ж таки, зручніше читати на папері. Попри всі ці рідери, все одно, паперова має свою нішу. Що наклади скоротилися, то вони за рахунок Інтернету якраз і скоротилися. Кому не важливий оцей поліграфічний бік книжки, а цікавить лише текст, той читає в Інтернеті.

А те що подарункове, – то так. Видавці ж мають за рахунок чогось виживати. Якщо наклади падають, значить їм треба якось заробити ті самі гроші, які вони раніше на великих накладах заробляли. Це нормальний крок.

Мабуть, читачам Ваших книжок і нашого сайту буде цікаво над чим Ви працюєте зараз?

– Це переклад «Генріх Мореплавець». Це історія великих географічних відкриттів 15 століття. Перекладав англійською Чарлз Раймонд Бізлі автор, професор Оксфордського університету.

Книги яких сучасних українських письменників Вас найбільше вразили і що б Ви порадили для ознайомлення?

– Я читаю багато сучасної літератури. Безумовно – це Андрухович, Забужко, Жадан, Ульяненко… Можна дуже довго називати всі ці прізвища.

А для читання порекомендував би «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори» Харківського видавництва «Клуб сімейного дозвілля». Це сатирично-гумористичний ретро-детектив співавторів Юрія Камаєва та Владислава Івченка.

Дуже дякую Вам за розмову.