Тарас Коковський: «Зміст молитви за владу є такий: нехай кожен, хто покликаний нести відповідальність ...

Люди часто не розуміють у Службі Божій те місце,  в якому  моляться за владу. Поясніть як пастор, з чим пов’язане це молитовне прохання?

– Перш за все,  прохання про молитву за владу базується на Святому Писанні, тому що ми визнаємо, що кожна влада є від Бога.  В 13-му розділі послання апостола Павла до Римлян ми читаємо про те, що християни повинні шанувати владу. Пригадайте Ісуса Христа, як Він сам до цього  ставився – аналогічним чином. Коли йому дали гріш, Він сказав: «Віддайте Богові Боже, а кесареві – кесареве». Він не закликав до повстання, до збройного скидання влади.

Але, як ми повинні її оцінювати? Чи повинні весь час байдуже спостерігати за її діями? – Ні. Найперше  – ми повинні  виконувати наказа святого Павла, який у посланні до Тимофія каже, що ми повинні молитися за царів, за правителів.

Тобто молитися за їхнє духовне просвітлення?

– Так.  Щоб вони виконували обов’язки свої зі страхом Божим. Що це означає? А ось що – якщо  Бог покликав тебе на цю посаду, то Він тебе спитає. Можливо, ти уникнеш відповідальності перед людьми, перед якоюсь спільнотою, але прийде час і кожен стане перед Богом і буде відповідати. Адже недарма, стоячи перед Пілатом, Христос сказав: «Тобі це було дано». Кожен хто при владі повинен пам’ятати, що йому було це дано згори і Бог його спитає.

Зміст молитви за владу є  такий: нехай кожен, хто покликаний нести відповідальність на тій чи іншій посаді, пам’ятає, що він повинен чинити волю Божу і мати правдивий Божий страх у серці, бо за все кожен буде  відповідати перед Богом. Це головний зміст молитви за владу.

Якщо мова йде про дотримання заповіді: «Шануй батька й матір свою»,  чи завжди повинні виконуватися накази тих, що поставлені Богом над нами?

– Хороше питання. Звичайно, не завжди, тому що в книзі Дій святих апостолів написано ( Дії 5:29): «Бога потрібно слухатися більше ніж людей».

Якщо  батько, чи мати, чи хтось із рідних будуть спонукати до якихось непобожних дій, то християни не повинні цього робити, навіть під загрозою бути покараними, бо інакше вони грішать. А християни повинні остерігатися грішити і попереджати про це інших.

Господь каже: «Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою» (Матвія 10:35). Чому? Тому що хтось може хотіти, щоб ти робив непобожно, а ти будеш казати: «Ні, тату, мамо, брате, сестро, жінко, чоловіче – цього я робити не буду, це гріх».  Отак і виникатиме поділення серед найближчих людей.

Кого саме стосується заповідь «Шануй батька й матір»?

– Ця заповідь має дуже широкий спектр застосування. Вона стосується не лише безпосередньо батьків, а й усіх, хто має від Бога повноваження виконувати якісь функції у вигляді  навчання, чи наставляння, чи то керування. Маються на увазі усі категорії людей, які покликані Богом мати такі повноваження, як от – вчитель, виховник, людина, яка при владі на тій чи іншій посаді. Тобто в неї дуже широкий спектр застосування. Ця заповідь охоплює всіх  людей, на яких  покладені певні повноваження від Бога. Звісно, не кожен з них знає, що це від Бога. Дехто думає, що це йому  дісталося саме по собі. Але Бог його спитає.

У Біблії маємо ще одну, дуже складну для виконання заповідь: «Не бреши». Скажіть будь-ласка, як пастор, у яких випадках можна брехати? Чи можна так чинити задля власного захисту?

 – Безпосередньо такої заповіді «не бреши» нема. Є заповідь – « Не свідчи неправдиво на свого ближнього». Господь закликає нас до правди Христос каже: «Я є правда». Боже слово є правда. Отже, Бог уособлюється з правдою і хоче, щоб ми теж дотримувались Його правди. 

Тобто заповідь звучить так: «Не обмовляй свого ближнього»?

– Власне, вона звучить - «Не свідчи неправдиво на свого ближнього. Певним чином це також може включати в себе наказ «Не бреши». .

Що стосується того чи обманювати чи ні, Безперечно, Бог не хоче, щоб ми  це робили. І через це, у виняткових ситуаціях, щоб підкреслити необхідність свідчення правди, чинять так: президент, приймаючи присягу  кладе руку на Святе Писання.  В деяких країнах світу, свідок в суді присягаючи говорити правду, клянеться на Біблії.

Інколи кажуть, що можна сказати неправду з благими намірами, щоб не засмучувати людину. Як Ви до цього ставитесь?

– Я би сказав так  – правда повинна бути правдою. Людина потребує правди – така Божа воля. Чимало людей воліли б знати правду про свою хворобу, особливо важку, щоб приготуватись до відходу у вічність, впорядкувати свої земні справи і т.п.

А як діяти, наприклад, в такій ситуації: «Не кажи бабусі, що ти їдеш поступати до вишу в Харків, бо вона буде дуже  непокоїтись, а їй не можна»?

 – Я би сказав так: краще сказати бабусі так як є, але в такий спосіб, щоб вона не хвилювалася.  Це можна зробити у вигляді кількох кроків. Спочатку можна сказати так: «Бабусю, Ви знаєте, мої друзі їдуть до Харкова. Буде цікава екскурсія». Далі - : «Бабусю, а що Ви думаєте, коли б я поїхала також?»  І нарешті - : «Бабусю, а може я буду проходити там повз  інститут і подивлюся які у них є спеціальності?»  Розумієте? А вже потім можна отак поступово до головної думки підвести. Я вважаю, що завжди можна знайти спосіб як сказати правду.

У лютеранській церкві є лише два таїнства: Хрищення і  Причастя. Чому немає таїнства вінчання? Щоб потім не розвінчувати?

– Це неправда. Лютеранська церква обов’язково вінчає. У лютеранській церкві є такий чин як шлюбування. І в лютеранському служебнику є чин проведення шлюбу.

Але це ж не є таїнством?

– От власне Ви й відповіли на це питання. Лютеранська церква не називає це таїнством  через одну суттєву причину, про яку я зараз скажу.  Церква вважає шлюб, таким, що запроваджений Богом і має вшановуватись. І лютеранська церква робить усе для того, щоби показати людям, що вона шанує те, що запровадив Господь.

Для того, щоб нам до кінця відповісти на це питання, нам потрібно знати що таке таїнство.

Біблія говорить, що таїнством є тільки те, що Бог сам запровадив як таїнство. Власне таїнство є божественною дією, запровадженою Богом, у котрій міститься фізичний елемент (як от вода у Хрищенні), до котрого приєднується Боже Слово з обітницею про прощення гріхів.  Наприклад, щодо Таїнства Хрищення Біблія говорить: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів…» (Дії 2:38) ».  У Господній вечері – коли роздається тіло і кров Господа говориться – «на відпущення гріхів».

Скажіть мені, де таке є відносно шлюбу? Розумієте? Бог ніколи б не запровадив такого таїнства, яким Він не міг би поблагословити усіх  кого він хоче.

А якщо людина не одружена, або самотня?   Це означає, що вона ніколи не може мати цього таїнства. Так? Бог ніколи би так не вчинив.

Натомість Господь каже: «Я запровадив подружнє життя». Якщо ти хочеш, щоб твоє подружнє життя в моїх очах було справді добре, то  для цього ти повинен зробити те, і те, і те. Один чоловік повинен мати одну дружину. Вони повинні з’єднатися у запровадженому Богом шлюбі. І благословенням під час того союзу має бути виголошене  Слово Боже, яке нагадає їм про обов’язки, про те, для чого вони цей союз утворюють (не для того, щоб свої забаганки задовольняти, а для того, щоб Божу волю виконувати). Це Божа воля, щоб люди одружувалися – чоловіки з жінками, тільки таким чином, не іншим, як це зараз є у світі. І щоби продовжувався людський рід, і щоб чоловік і жінка виконували свої обов’язки так, як про це сказано у Писанні.

Отже, у нашій церкві шлюб дуже високо цінується. Єдине, що ми не називаємо його таїнством, по цій причині, про яку я навів вище. Бог не сказав: робіть це на відпущення гріхів. Він сказав: робіть це, якщо Ви хочете, щоб Ваше подружнє життя було таким як я  хочу, і щоб Ви не жили у перелюбі  Це Божий наказ щодо подружжя.

Коли у житті трапляються якісь проблеми у людей часто виникають думки, що Бог їх залишив. І коли кажуть, що це милість Божа, наприклад, коли ногу зламав, зазвичай, це сприймається з іронією і смутком.  Так Бог чинить задля духовного зростання за щось караючи, чи як би Ви це пояснили?

– Є гарний християнський фільм, який називається «Любов приходить тихо». У цьому фільмі чоловік вдівець опиняється в ситуації, коли поруч є жінка-вдовиця. І він хоче, щоб вона стала його дружиною. Їхні відносини  поступово розвиваються, побожно, по-християнському, але вона стоїть трохи осторонь  Бога і не розуміє багатьох речей, які пов’язані з християнським життям. Якось цей чоловік ламає ногу. Він завжди ходив молитися десь у поле або біля дерева. І ось він лежить у ліжку, нога його зламана, і вона  дорікає йому: «Де ж той Бог, що допустив, що таке сталося з тобою?»  А він , посміхаючись, каже їй спокійно: «Він був зі мною до того, як я  зламав  ногу і Він зараз зі мною, коли я хворий і лежу  в цьому ліжку».

В посланні до Євреїв написано: «Кого Бог любить, того він дисциплінує» (Євреїв 12:6).

В Книзі Приповістей   говориться: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Приповісті 13:24) ». Звісно, ми б не хотіли своїх дітей бити, принаймні застосовувати якусь фізичну силу, але інколи доводиться давати їм  невеликої прочуханки Для чого? Невже ми хочемо, щоб дитині було боляче? Ні. Ми хочемо, щоб він  чи вона зрозуміла, що таке добре, а що таке погано.  Все це Господь робить для їхнього ж добра.

Можливо, Він робить це задля того, щоб ми могли краще зрозуміти інших?

В тому числі. Є люди, які зовсім не переймаються своїм духовним життям. Так? От у них в житті все гладко: здоров’я, благополуччя –  жодних проблем. Людина просто живе без Бога. Вона живе в матеріальному світі, переймається лише матеріальними потребамиі Господь влаштовує ситуацію, коли людина, наприклад, потрапляє в лікарню  і лише тоді починає задумуватись  над своїм життям, над гріхами і духовними речами.

Якось один священик відвідував у лікарні свою парафіянку, яка була хвора, і там жіночка лежала, у неї був діагноз – «онкологія». І вона одного дня попрохала, щоб він з нею поговорив, бо вона почувала себе дуже самотньо. Він один раз з нею поспілкувався, другий, третій, а потім, уже вкінці вона каже йому: «Знаєте, мені лікар сказав, що мені мало залишилося, але я спокійна, бо я зрозуміла в цій лікарні те, чого не розуміла впродовж усього свого попереднього життя». 

Таким чином, Бог може послати нам ситуацію, коли з нами стається щось не дуже приємне, але нам на добро. Тут є  ще один важливий момент: наша віра  повинна випробовуватись. Коли в нашому житті не буде проблем, як ми будемо знати, що Бог поруч? Адже ми таки повинні знати, що він поруч?

А тепер уявіть собі, що Ви хворіли, молилися, і Господь Вам допоміг з цією проблемою. Потім була якась інша проблема,  в родині. Ви всі разом молилися, просили Бога і він  допоміг її вирішити. У Ваших друзів були якісь проблеми. Ви сказали їм: давайте будемо молитися разом,  читатимемо Святе Писання. І коли це станеться п’ять, десять, двадцять разів – у Вас тоді не буде жодного сумніву, що Бог є поруч, бо він Вам відповідав. Можливо, це буде не та відповідь, яку Ви очікували… Бо інколи, люди думають, що коли я прошу щось в Бога, Він негайно каже: «на, візьми». Але Бог також може сказати: «ні», «це не треба», або «почекай», або «пізніше».

Отже,  подібні  ситуації існують для випробування нашої віри, щоби ми не забували хто ми є і хто є Господь, і як він з нами взаємодіє, як це все відбувається.

Чи згодні Ви з тим, що не завжди лише Бог карає. Може десь і ми самі себе караємо?

– Звичайно, трапляється і таке. І для цього є відповідь. Господь каже: «Не спокушай  Господа свого надаремно». Мама каже своїй донці: «Дитино, ти щойно голову помила, візьми хустку, на вулиці холодно, застудишся». Дочка не слухає і йде. Через два дні вона лежить хвора. Чому? По-перше, вона не послухалася батька чи матір, а це вже погано, це вже гріх; по-друге – вона спокусила Господа надаремно, бо мати попередила її. Господь каже: цього не роби.  Мати в цьому випадку – це  представниця Бога і  має певні повноваження від Господа.

Чи скажімо, людина  зловживає алкоголем або  вживає наркотики, чинить розпусту. Цими та подібними до них речами, людина завдає шкоди собі, своєму здоров’ю, іншим людям. Апостол Павло порівнює тіло людини з оселею. Він каже, що оселя повинна бути прибрана, чиста, нагадуючи віруючим, що їхнє тіло – це храм Святого Духа. Він, зокрема, навчає:

«Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога

ви маєте, і ви не свої?» (1Кор.6:19). А в іншому місці він додає: «тіло не для

розпусти, але для Господа, і Господь для тіла…» (1Коринтян 6:13).

Інша справа, що ми не повинні спостерігати байдуже за тим, як хтось гріщить, а говорити йому про це, застерігати його. В  книзі пророка  Єзекіїля є такі слова: «Якщо ти побачив грішника, що грішив, але  не сказав йому про це, я запитаю і його і тебе» (Єзек.33:8,9). Але якщо ти  попередив його про це, а він далі це робить, то твоєї провини  тут нема».

Можливо, Ви б хотіли на завершення, щось додати від себе?

– Дякую за розмову і бажаю Божого благословення вам та вашим читачам  Щоб Господь Вас утримував на тій дорозі, яку він осяює своїм Святим Словом,  дорозі, котрою ми можемо сміливо йти, не боячись,  що з нами щось станеться. Бо написано, що все що від Бога - нам на добро. Христос воскрес!

Щиро дякую за Ваше слово.