Мирон Сагайдак: «Дружина Ярослава Стецька була не лише його особистим прес-секретарем, а ще й тілоохоронцем»

Розкажіть, будь-ласка, коли і ким було побудовано будинок у якому народився Ярослав Стецько?– З давніх-давен тут служили священики. Цей будинок побудували 1773 року. Стіни з каменя, дуже грубі і широкі. Тут при австрійській владі вийшов такий закон: щоб усі пани, які мають землі, будували будинки і жили в тих селах, де вони керують. Тут управляв пан Жураківський. Спочатку, він почав будувати будинок біля річки Нестерівка. Там вони зробили ставок. Пани у вербі хотіли сидіти, як то кажуть, відпочивати в неділю.

Але одразу, коли встановлювався устрій Австрії, у 1772 році вийшов такий указ, щоб іще залізниці провести з Австрії в Галичину, і тоді з Галичини в Росію. Почали будувати залізницю, яка зараз є. До нас поїзди ходять зі Львова, з Європи, навіть, через Київ на Москву. Тоді пан Жураківський задумався, що пропаде їхній той ставок.

А в 1800 році тут ще таке було: наші хлопці, тоді ще, й дівчата, в суботу палили вогні біля церкви. І 1800-го року, вони хотіли зробити величезне вогнище. У той час села дуже хвалилися тим, у кого більший вогонь запалять.

І якраз у той час до села приїхав дігтяр, він постійно дьоготь возив, колись таким вози змащували. Дігтяр тоді лишив воза і заночував у селі. А хлопці взяли того воза, запряглись і вивезли той дьоготь до церкви, і кинули дві діжки дьогтю в багаття. Стався вибух і згоріла дерев’яна церква.

Отой образ, що на стіні – з тої церкви (образ створений 1650 року). Горів дах, люди виносили,що могли. Збіглись до церкви, почали вночі дзвонити дзвони, бо вранці мали б відправляти Службу. Добре, що мали пожежну варту. Дах завалився. І на Великдень церкви не було.

Тоді на Великдень люди зійшлися і сказали, що: будемо ставити муровану церкву. У 1800- ому році заклали фундамент.

Але тоді і холера була, і чума, і панщина – такий період страшний. То майже 40 років будували церкву. Не було де відправляти Службу Божу. То в тих двох залах цього будинку відправляли. 40 років тут відправляли Службу Божу, ховали, вінчали.

Потім той пан Жураківський збудував інший будинок, а цей віддав на церкву. «Хай тут живуть священики, а тут відправляють» – і всі кімнати будинку пан звільнив. Ще тут була школа. Тому пан Жураківський похований біля церкви як меценат. Завдяки тому ми маємо музей.

Тут жили священики. В цій кімнаті, де народився Ярослав Стецько, жив Діонізій Майківський. Зараз тут є його надгробна плита: «Діонізій Майківский – парох Великого Глибочка, помер в 1922 році. Жив 47 років». Він похоронений в Тернополі, там є гробовець. Але мені ту плиту передали родичі Майківського, того отця Діонізія, бо казали, що завдяки цьому священику ми маємо таку велику постать, як Ярослав Стецько.

Тобто отець Діонізій був дідом Ярослава Стецька?

– Ні. Діонізій Майківський, крім того, що був дуже добрим священиком, ще був великим лікарем. Тоді майже всі священики були лікарями. Зараз так само в семінарії один рік вчать лікарську справу.

Батько Ярослава Стецька був священиком, тому вселився у цей будинок?

– Батько Ярослава Стецька жив у своєму родинному будинку і час від часу підміняв Діонізія Майківського. Він не хотів бути старшим священиком. Але священик Чайківський, який тут жив, рекомендував його на священика.

Коли до нас приїжджав митрополит Андрей Шептицький, батько Ярослава Стецька зробив дуже гарний прийом. У нас була заснована Січ Великого Глибочка. Стрічки носили, були, як козаки. Дуже гарно привітали Андрея Шептицького. І батько Ярослава Стецька дуже гарно співав. Він ще помагав дякам співати. І запримітив те Андрей Шептицький, і спитався: «Хто то все це організував?» І дізнався. І сказав: «Хлопче, коли я освячу сусідні села і приїду сюди, щоб чемодан був готовий, поїдеш зі мною у Львів, і ти будеш священиком».

І так батько Ярослава Стецька Семен став священиком. Його особисто Андрей Шептицький висвятив. І висвятив на священика на пару місяців швидше, бо тут помер священик, який був опікуном батька Ярослава Стецька. То був священик Омелян Чайківський. То є родич Андрія Чайківського, письменника, який написав історичні твори, зокрема: «За Олюнькою».

Тоді Андрій Шептицький швидше висвятив отця Семена і відправив його на це місце. І приїхав отець Семен. Йому було дуже тяжко відправляти Службу Божу, зокрема, стояти на тому місці, де його вчитель стояв. Він відправляв, і одразу пригадував, як його вчитель тут стояв. Йому почало щось в голові крутитися. Він не міг витримати такого, бо дуже любив свого вчителя.

І тоді за старшого священика дали Діонізія Майківського, а батько Ярослава Стецька був помічником. Потім отця Семена забирали в Тернопіль. Наприклад, захворів священик, він їхав, відправляв Службу Божу. Батько Ярослава Стецька ввесь час був підмінним священиком.

Отець Семен з дружиною жили то в батьківському домі Стецьків, то в родичів дружини (прізвище родини Чубатий).

На Йордан, коли батько Ярослава Стецька з отцем Діонізієм відправляли Службу Божу, освячували воду на річці, робили хрест, до них прибігли люди і сказали: «Бігом відправляйте, бо щось дуже погано Вашій дружині».

І коли вони відправили Службу, отець Діонізій подивився на дружину батька Ярослава Стецька і сказав: «Нікуди я Вас не відпущу, Ви будете тут. Лягайте на те ліжко. А я як лікар буду Вас доглядати».

І після обіду на цьому ліжку народився Ярослав Стецько. Сім’я отця Семена була прописана в Тернополі. Вони хотіли в Тернополі жити і тому Ярослава Стецька записали, що він народився в Тернополі, бо вони там були прописані. А в дійсності, Ярослав Стецько народився в цій кімнаті, на цьому ліжку.

Потім Андрей Шептицький у 1913-му році дав отцю Семену парафію у Кам’янках, Підволочиського району і він переїхав туди. Андрей Шептицький направив його туди тому, що там сильний був москвофільський рух. Там робили Руську Православну Церкву, козацтво руське, «Просвіту» руську. Він отця Семена направив туди, щоби там встановити українську владу і українську церкву.

У будинку, куди переїхав батько Ярослава Стецька не було ні ліжка, ні стола. Отець Діонізій сказав: «Я тобі дарую те ліжко, де народилася твоя дитина. Більше я такого не маю». Ще столик подарували. Той столик є в Гаях, в родині Чубатого.

У нашому музеї є юнацька сорочка Ярослава Стецька. Мені Слава подарувала. Тут вона трішки замазана, бо її не можна прати. Тут, каже, є дух Ярослава. Є його окуляри, шапка,в якій він ходив, ліжко і багато інших особистих речей.

Комуністична влада хотіла розвалити цей будинок, а потім переобладнали його під ковбасний цех. У цьому будинку побували: Андрей Шептицький, Іван Франко, Лесь Мартович, Соломія Крушельницька, патріарх Йосип Сліпий.

І коли я підключив всі засоби, які мав, щоб зберегти цей будинок, нам його передали. Він почав розвалюватися, тому що тут затопило, півметра води стояло, будинок почав просідати. Ми зробили тут майже капітальну реставрацію. Зараз подекуди є тріщини.

А в якому році була реставрація?

– Реставрацію ми почали з 1997-го року, коли нам почали віддавати будинок Ярослава Стецька. А документально нам віддали цей будинок у 2000-ому році. Я підняв це питання, якраз коли було 2000 років від Дня народження Ісуса Христа. Я розповів про цей будинок служителям церкви і вони подарували нам той будинок. Подарували на осередок «Просвіти». Я тоді очолював Тернопільський районний осередок «Просвіти», був депутатом сільської ради Великого Глибочка і головою комісії з питань духовного відродження.

Зібрав однодумців, вони написали до мене листа, і я на сесії оприлюднив, що ми хочемо започаткувати музей Ярослава Стецька. Тоді вже ті партократи не мали де діватися, бо все офіційно робили. І пам’ятник ми започаткували.

Там стоїть у центрі села, на повний зріст. Ми не хотіли на половину, ми хотіли на повний ріст. Ярослав Стецько ногами вийшов з Великого Глибочка. Розумієте? То партократи нам не давали. Хотіли, щоб ми його обрубок до половини поставили. Але ми наполягли на своєму.

Розкажіть, будь-ласка, про основні експонати музею.

– Це стенд – дитячі роки Ярослава Стецька.

Он будиночок – хата Стецьків. Тут уже огорожу зробили, дещо поміняли, я його відремонтував. Ото хата, де народились його батьки, ото його батьки.

Ось тут сестра двоюрідна, Оксана. Вона жила в Канаді з чоловіком. Чоловік – з Великого Глибочка. Тут де Стецьків будинок, де він народився, їй справляли весілля, під тою хатою. А то наречена Ярослава Стецька. 

То няня, яка тут гляділа Ярослава Стецька (недавно померла її дочка). Потім вона переїхала до Кам’янки, далі няньчити Ярослава. Ось лист із Кам’янок, де підтверджується цей факт – «Семко, Дозя, Мілько, Славко, Ганька».

Батько Ярослава Стецька помер у Кам’янках. Там є його могила.

Тут знову – юнацькі роки Ярослава Стецька.

Він вступив до Тернопільської гімназії. То є гімназійні роки. Тут Ярослав Стецько з учнями – однокласниками. То його табель успішності. Д – добре – то є чотири, ДВ – дуже добре – то є п’ятірка. Майже всі оцінки ДВ – бачите.

То є випуск гімназії. Ось Ярослав Стецько у такій сорочці – випускник. Ото та жіночка, я її зустрічав живою, вона була у комітеті з організації випускного концерту Ярослава Стецька і дуже гарно мені розказала про нього. Він дуже гарно читав реферат про Лесю Українку, бо випускний вечір був присвячений Лесі Українці.

Тут є спогади його друзів. Дуже добре написали. Один з них був дуже великим спортсменом у Тернополі і Ярослав Стецько за нього робив усі курсові, готував іспити. Вони по змаганнях їздили. То мені друзі Ярослава Стецька дуже добре розповіли про нього.

Ось листівочка, яку Ярослав Стецько відправляв до свого дядька у 1934 році. Він проживав тут – у Великому Глибочку. А Ярослав Стецько сюди приїздив у 1936-му році. В окулярах, з бородою – люди запам’ятали його саме таким. Ми знімали на відео ці спогади.

То ми зробили макет пам’ятника. Але Слава сказала, що то він молодий дуже, зробіть старшим. Бо, каже: «Шевченка зробили молодого, то люди питають хто то такий стоїть». І ми його старшого зробили, а той макет поставили тут. То Слава Стецько особисто зробила вінок, як ми відкривали пам’ятник і музей, бо вона була хвора і не могла приїхати.

Тут уже про Славу Стецько і Ярослава, бо вони вже разом працювали. Я сподіваюся, що ми переробимо трішки експозицію, музей розширимо. Тут є багато моїх прижиттєвих фотографій. Ось я тут сиджу зі Славою Стецько в кабінеті у Києві. Я зустрічався майже 8 разів з нею.

Тут такий хрест символічний.

Іван Франко, Андрей Шептицький і Йосип Сліпий були ось в цій кімнаті. А отой образ дерев’яний побував на Сибіру. У кріївках його люди тримали. Молилися до нього.

Яким є Ваше особисте ставлення до постатей Ярослава і Слави Стецьків?

– Ярослав Стецько і Слава Стецько, то є дві невідємних особистості. Бо, навіть, Слава казала: «Нас Бог спарував, так мало бути». Вона так порівнювала: «Славко то є мотор, а я – магнето, яке дає іскру. Якщо нема іскри, то мотор не буде працювати. То я так само: я даю Славкові іскру, і ми разом працюємо».

То були неперевершені люди свого часу. Завдяки їм ми маємо українську діаспору за кордоном. Всюди, де є українська діаспора, різні українські організації, – все те створили Ярослав і Слава Стецько. Вони об’їздили цілий світ. Дружина Ярослава Стецька була не лише його особистим прес-секретарем, а ще й тілоохоронцем. Того ніхто ніде не пише, але вона три рази заступила Ярослава Стецька своїми грудьми. Була два рази ранена в плече. Вона його штовхнула, і стала на його місце, і – вистріл був. Вони по цілому світі їздили і КГБ полювало за ними. Ярослав Стецько і Слава Стецько – то єдині політики, що вмерли своєю смертю. Усіх КГБ знищило. Починаючи від Степана Бандери й інших, майже всіх знищило. А вони, повторююсь, єдині політики, які повмирали своєю смертю.

Розкажіть, будь-ласка, про рік Ярослава Стецька, зокрема, як його святкують у діаспорі?

– Діаспора дуже шанує Ярослава і Славу Стецьків, тому, що вони створили різні організації, де зараз гуртується діаспора, святкують різні українські національні дати. От і мені багато допомагала українська діаспора з Австралії. Давали гроші і на створення памятника, і мзею. Сторіччя від Дня народження Ярослава Стецька вирішили відсвяткувати у Сіднеї, повідомили по всіх штатах і приїхало більше 400 людей.

А я в свою чергу подумав чим же можна допомогти діаспорі. Бо вони й мене запрошували, але мені лікарі порадили не їхати, бо в мене з серцем проблеми. Я вже не ризикував і надіслав їм своє звернення, яке записав на відео. Надіслав майже 20 фільмів про різні заходи, а також про живого Ярослава Стецька і Славу Стецько, які живі говорили перед ними з екрану. І то дуже було таке цінне.

Ще я зробив копії майже всіх експонатів, які є в нашому музеї, і надіслав їх в діаспору. І вони до сторіччя з Дня народження нашого провідника ОУН, зробили філіал Велико-Глибочацького музею Ярослава Стецька у Сіднеї. Звісно, я їм дозволив. І вони вже мають майже те саме, що в нас є. Потім мені з Сіднею надіслали газету на 50 листків. Дивився кольорові фотографії. Вони там різні заходи проводять, і молодь виховують у, власне, українському дусі. І якщо вони такий музей зробили, то якраз та молодь буде знати про наших діячів. То є дуже велика справа.

В яких іще країнах українська діаспора відзначає рік Ярослава Стецька?

– В Англії відзначили сторіччя з Дня народження Ярослава Стецька. Мені телефонували. В Канаді, в трьох штатах США. В Аргентині, бо в Аргентині мама Ярослава Стецька жила. У нас жив такий поет Турченко. Він поїхав на заробітки до Аргентини. І коли маму Ярослава Стецька переслідували, він забрав її. Вона, навіть, була похована там. Але сестра перепоховала її в Канаді.

Щиро дякую Вам за розмову.