Ольга Козловська: «Будда, попередній перед Сакьямуні– це жінка, бо тоді був матріархат»

Жанна Титаренко  |  Субота, 2 червня 2012, 00:18
Ольга Козловська – історик, математик, журналіст, мистецтвознавець, незалежний дослідник прадавньої історії України.
Ольга Козловська: «Будда, попередній перед Сакьямуні– це жінка, бо тоді був матріархат»

Пані Ольго, розкажіть, будь-ласка, про свої історичні розвідки.

 

– Це така довга історія. В школі історія викликала в мене відразу. Це було дивно, бо мало бути навпаки, це мало бути цікаво. Потім, пізніше я зрозуміла, що це в мене така реакція на брехню. За цим відчуттям я можу відрізнити, коли людина правду каже, а коли – ні.

За радянських часів був анекдот, на російській: «Науки  бывают естественные, гуманитарные и противоестественные», в противоестественные входили история, археология, психология, социология, научный атеизм, философия, обществоведенье, психиатрия – все, что касалось идеологии, везде был «партийный принцип» идеологической лжи.

Останнім  часом за допомогою книжок, архівів, каналів Дискавері, інтернету, відкритому доступу до того, що було поза межами доступу, картина складається зовсім інша, протилежна, ніж в ті часи.

Ще коли я писала наукову роботу на канд. мінімум, вибрала тему:  «Мова і культура». Тема мене цікавила, і я написала не реферат, а самостійну роботу. Ввела поняття культурно-релігійного комплексу, бо архітектоніка  мови вибудовується на системі цінностей від релігії, на морально-етичних нормах, які притаманні цьому етносу.

Я думала так: ось іврит вивчають за Торою, арабську мову вивчають за Кораном. І я собі задала питання: а ми за якою релігійною  книгою маємо вивчати свою мову? Є такий метод, я три дні перед сном запитувала про це сама себе і на третю ніч вийшла така фраза: що Будда і пробуджувати – це з одного кореня слова.

Це ж релігія пробудження! Тобто Будда – це староукраїнська форма – той хто будить чи, точніше , та хто будить, бо тоді був матріархат.

І ще всі ці наймення, потім іще індійські наймення, жіночого роду. Мій знайомий лінгвіст мені каже: «Ольго Дмитрівно, оце Шива – це Сивий?». Ні, кажу, Олександре Сергійовичу, не Сивий, а Сива. А Вішну – це Вишня. Індра, Брахма – це все жіночі імена. Ви ж знаєте, це відомо. І потім вони вже поступово, через період двополюсний з інь-ян, який з’явився тут в шостому тисячолітті до нашої ери разом з подвійними сопілками і подвійними сосудами через певний період паритету  перейшли в патріархат. В Китаї символ інь-ян  з’явився тільки з другого тисячоліття до н.е.

А за традицією взагалі відомо, що було  всього сім великих Будд, які жили через великі історичні інтервали. Перші чотири  були чорні Будди, це ще в попередній  еон, тобто схоже в Африці, потім один за кольором шкіри проміжний Будда, й останні два білошкірих Будди. Я вважаю, що 5-те тисячоліття до нашої ери – це той час, коли на Україні жила  попередня перед Сакьямуні  Будда. Бо тут був саме такий розквіт життя, який, як  вважається,  супроводжує життя Будди. (В буддизмі жити під час проживання на Землі Будди вважається найбільшим щастям, бо це період найбільшого розквіту.)

Останній відомий Будда з роду Сакіів, Будда Сакья-муні, а Сакій – це скіф. Його сім’я вийшла з України в першому тисячолітті до нашої ери. За дослідженнями ДНК біла раса в Індії за походженням  з території сучасної України. Відомий              факт, що хінді й санскрит – дуже схожі з слов’янськими мовами, особливо з українською. Вимова – українська. Коли люди розмовляють на хінді, на слух це як українська, та навіть можна багато чого зрозуміти, хоч вони і розійшлись за великий проміжок часу… Топоніми в Україні співпадають з Ведами.

Багато спільних коренів слів. Наприклад: «школа» - «ашколь», бодхгая – це гай дерев бодхі, де Будда отримав просвітлення. Бодховий гай – ботх-гая. І там багато таких слів однокорінних. Слово «его» - взяте з санскриту – це «єго». Там багато-багато схожих слів, зокрема, числівники… І оця прадавня частина нашої історії, ще дуже мало вивчена.  Частина українських казок – це буддистські джатаки, причому українські версії багатші за сюжетом і змістом. Наприклад, «Про Правду і Кривду».

Є і багато незрозумілого, але цікавого, що з часом набуде своє місце. Наприклад, до сьогодні в Чилі, на горі Декіано зберігся тризуб. На цій величезній горі, 10-12 тисяч років тому був зроблений такий тисяча-метровий тризуб. Тільки там крила цього тризубу дещо підкручені, а в нас – рівні.

Київ створили ще в другому тисячоріччі до нашої ери, коли українці повернулися з Індії. І це місце було пов’язано з Шивою, бо тризуб і лінгам – це були символи саме Шиви. Взагалі, український Пантеон став основою і для індійського Пантеону, і для грецького, і для римського.

 Геродот казав: «Я не знаю жодного грецького філософа, який не був би скіфом».

Тобто знання пішло звідси – де ще в 5-му тисячоріччі до нашої ери обробляли землю, 10 сортів зерна було. Це звідти пішли млинці, вареники, хліб. Це землеробська культура, й коли українці їдуть до інших місць – то їх одразу помітно за їх землеробськими звичками.

Коли ми бачимо фільм «Біле сонце пустелі» – що ми що бачимо? – Гола пустеля, пісок, потім посеред пустелі паркан, а за парканом –  хата і садок вишневий коло хати, зелень буяє. Бо там українець. Така саме картина з поселеннями українців  по Сибіру, по Камчатці. Якби в Радянському Союзі українців узяли за вчителів і підняли всю радянську землю до рівня України – то це був би квітучий край. Але замість цього, Україну опустили, нищили, вбивали  голодом.

Бо прийнятий тоді за державну політику червоний терор був політикою нищення класово чуждих верств населення, а в Україні пролетаріату було від 3 до 7%, а всі інші 93-97% населення і були «класово чужді» і їх нищили не лише в Голодомор.

Нищили історичну пам’ять.  У 1930 році було розстріляно спеціально для цього зібраний з’їзд кобзарів-лірників України, носіїв усної пам’яті.

Дуже багато таких частин – як мозаїка. Історія викладається як мозаїка.

Скільки за останні роки ми досліджень отримали (і ДНК…), без яких неможливо було  сягнути до тих часів.

А зараз зрозуміли, що в Києві досі археологи  копали 3 – 4 метри, а треба копати – 30 – 40 метрів, бо в Єрусалимі, шар Ісуса – це 15 метрів, а тут якнайменше на два тисячоліття більше.

З якими істориками Ви співпрацюєте?

– В Україні є Володимир Білінський (опанувала його книжки «Країна Моксель і Москва Ординська». познайомилися ми зовсім недавно. Дуже щаслива цим знайомством), перетиналась з   Михайлом Видейко по трипільській культурі. Це більш відомі. А є і менш відомі дослідники, які  з великим ентузіазмом проводять незалежні дослідження, працюють в архівах, обмінюються досвідом.  Наприклад, проводяться конференції дослідників архівів у селі Старий Білоус на Чернігівщині.

В  нас професійні історики ідуть від радянських часів і наче ментально  кастровані. Енергетично дуже важко мати з ними справу. А незалежні дослідники з чистим сумлінням знаходять якісь нові підходи. От і Володимир Білінський – він технар, чесна людина, з гарною логікою. І коли він взявся за історію, він із відкритих джерел знайшов те, що раніше не бачили, зокрема, що в України й Росії не було спільної колиски. Москва – була створена на сто років пізніше, ніж прийнято вважати і під Ордою.  Всі російські царі – це нащадки чингізідів. Офіційна російська і радянська історія – це суцільна брехня.

Випало ще в дев’яності побувати в Київському   напівзакритому  музеї історії медицини.  там інструменти другого тисячоріччя до нашої ери для трепанаці черепа,  вони дуже схожі з сучасними медичними інструментами, а за дизайном вони, навіть, кращі.

 В колекціях часів Трипілля видно, що побутові вироби вироблялись серійно, тобто було щось на кшалт фабрик того часу.

Є  дуже багато інформації, невідомої серед широкого загалу. Вона, навіть, більше на сьогодні відома за кордоном, ніж у нас вдома.  Ця історія, трипільська культура – вона в нас і досі. Наші вишиванки звідти.  Це 10 сортів зерна, що були вже в  5-му тисячоріччі до нашої ери. Це землеробство і традиції виготовлення хліба, пасок, вареників, млинців, оладиків і багатьох інших страв. Здатність до цього в українців за прадавньою традицією.

В ті часи за допомогою музики, а саме сопілок, вперше у світі приручали тварин, коня, корову, свиню, собаку. Коли коней зробили свійськими тваринами, а це суто українська тварина, винайшли колесо. Це є в українських казках. Коні плюс колесо допомогли дуже швидко розповсюдити  надвисокі набутки трипільської культури в різні боки, до Індії, Китаю і Монголії в один бік, до Греції і Італії, де на той час були дикі племена, – в інший.

Музика вважалась священою, молоко корів  – теж.  В наших селах і досі пастух веде стадо з сопілкою, як це написано про Крішну. В Махабхараті  жертва коня була  царською жертвою і вона еквівалентна жертві ста слонів, бо кінь був дуже коштовною імпортною твариною. Корови в Індії досі священні тварини і молоко священне теж. Там немає розмаїття молочних продуктів.

В Італії   диким племенам, що жили там,  принесли культуру  етруски, тобто трипільці. Вони привели свійських тварин, принесли технології. Римська вовчиця – це етруська собака. Ромула і Рема до неї доліпили набагато пізніше за радіовуглецевим аналізом.

Що Ви побачили в проекті молодіжного руху «Україніка», що Ви долучились до цього проекту?

– По-перше, світлі й чесні люди –  це велика цінність, а це саме така спільнота доблесних людей. Все інше – те, чим вони займаються, - це другорядна справа. Хоча це теж дуже важливо, але головне – це чисті люди. З Ніною Баласанян, яка запросила мене долучитись до проекту, познайомилася коли прийшла на величезне зібрання людей, і сіла поряд з нею, бо побачила, що це світла людина.

Дуже дякую Вам за розмову.

comments powered by HyperComments