Денис Тарасов: «Ця 20-ка символізує мільйони українців, які віддали своє життя заради незалежності України»

Скажіть, будь-ласка, коли виникла ідея видати таку книгу-спогадів?

– Взагалі, така ідея виникла ще в 2010 році, через те, що наближалася річниця відновлення незалежності України. І ми вирішили що до цієї дати треба зробити книгу в рамках проекту «Шляхом Українських Патріотів» саме про 20-тьох особистостей. Книгу, написану не одним автором або автобіографічні твори, а книгу-спогадів людей, родичів та близьких, про особистостей, яких ми обрали.

20 людей було обрано Радою проекту, яка збиралася три рази. Було багато суперечок між тим, хто має ввійти. Всі запропоновані особистості були гідними людьми. Але Рада проекту «Шлях Українських Патріотів» на чолі з Іваном Федоровичем Драчем та Дмитром Васильовичем Павличком, Лесем Степановичем Танюком (багато людей було в цій Раді) і вони обрали саме цю 20-ку.

Але обираючи цю 20-ку ми не хочемо обділити інших. Ця 20-ка символізує мільйони українців, які віддали своє життя заради незалежності України. [Ред. це Кирило Осьмак, Петро Григоренко, Віктор Некрасов, Олекса Гірник, Данило Шумук, Олекса Тихий, Василь Макух, Алла Горська, Григір Тютюнник, Анатолій Солов’яненко, Володимир Маняк, Юрій Литвин, Василь Симоненко, Юрій Іллєнко, Вячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Миколайчук, Валерій Марченко, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук.]

Мабуть, нашим читачам буде цікаво дізнатися більше про проект «Шляхом Українських Патріотів» і напрямки його діяльності.

 – Проект «Шляхом Українських Патріотів» – це проект вшанування та популяризація видатних людей періоду встановлення незалежності України серед молоді, серед широкого загалу. В рамках цього проекту було проведено 20 акцій – мітинги, реквієми, вечори пам’яті і вшанування біля могил загиблих людей, тобто акції, які популяризують цих людей для широкого загалу та їх внесок в Українську незалежність. І якраз ми підводили це під число 20 – 20 акцій і 20 особистостей.

До складу цього проекту входить багато молодих людей, студентів вишів, київських, зокрема. Але цей проект був запропонований і запроваджений за ініціативи Молодіжного Руху Києва, громадської організації, яка не належить до жодної політичної партії і має на меті лише відстоювання щирих почуттів до незалежності України.

Яким чином Ви збирали матеріали до книги-спогадів «Біля витоків Незалежності»?

– Була сформована робоча група, яка здійснила по Україні 11 поїздок. Це була східна, центральні і західна Україна, де ми виходили на контакти з родичами, з близькими, з друзями. Вони люб’язно погоджувалися зустрітися з нами і показати, звичайно ж, де були засновані музеї цих людей, де вони жили і надавали ексклюзивні інтерв’ю (на диктофон), а робоча група все це розшифровувала і робила друкованим текстом.

Всього ми зібрали півтори тисячі сторінок рукописного тексту. Це був дуже великий обсяг. Нам доводилося вночі після пар набирати ці тексти.

До речі, редактором книжки є Михайло Сидоржевський. Він був головним редактором газети «Літературна Україна». Михайло Сидоржевський дуже влучно обрав найважливіші спогади з того великого шмату інформації, який ми назбирали.

Також згадується поїздка до Чернівців, до Оксани Івасюк. Коли ми до неї завітали, саме у цей день у неї народилася онука. І мені було дуже приємно, рід Івасюків продовжується і живе в наших серцях.

Чи буде продовжуватись проект «Шляхом Українських Патріотів» і що на найближчий час плануєте проводити в рамках цього проекту?

– Проект «Шляхом Українських Патріотів» був спрямований конкретно на видання цієї книжки. У ширшому плані – це Молодіжний Рух Києва, який був ініціатором. І от у нас найважливіша така думка, що ініціатива йде не з голови, як у нас усі звикли, а знизу. І з метою реалізації нашої ідеї ми запропонували цей проект старшому поколінню, і вони нас підтримали. Ідея була цікавою, і дійсно, ініціатива пішла знизу, а старше покоління допомогло нам своїм досвідом.

Проект «Шляхом Українських Патріотів» досить самодостатній і можна вважати його завершеним, але коли з’являться ідеї, ми зможемо його відновити.

Розкажіть, будь-ласка, більше про Молодіжний Рух Києва. Що це за організація? Які заходи Ви проводити?

– Це, безпосередньо, організація, яка займається справами Києва. Але у нас є багато прихильних організацій по всій Україні. Ми організація свідомих киян. У своїй роботі виділяємо три напрямки: спортивний, інтелектуальний і політичний. Це спортивні заходи, змагання з тенісу, футболу, чи то пробіги – за здоровий спосіб життя. Громадські акції – це, наприклад, захистимо Старий Київ, захист зоопарку, або молодіжний контроль Київської міської державної адміністрації на чолі з паном Олександром Поповим, якому ми щотижня заносимо листа з недовірою до нього. Це наші такі київські справи. А от щодо політичних справ, то, я розумію, що абстрагуватися від політики неможна. І в політиці підтримуємо українські демократичні рухи. Але не зливаємося з жодним.

У культурницькій сфері ми даруємо книжки бібліотекам, особливо, що на Київщині. Бо в Києві таки як не як столиця, а в області дуже мало забезпечуються фонди бібліотек. Зустрічаємося з бібліотекарями, вислуховуємо їхні проблеми і робимо конкретну справу. Завозимо в центральну бібліотеку книжки, які ми збираємо на безоплатній основі, (зокрема в сучасних українських поетів, а вони залюбки погоджуються підтримати цю акцію) а вже центральні бібліотеки розповсюджують їх по районах та селах. Напрямків роботи дуже багато.

І скільки існує ця організація?

– З 2010 року. У нас багато чого зорієнтовано на студентів Києва. Але в нас багато студентів і з Луганська, і з того ж Харкова. Тому ми спрямовані не лише на Київ. Але в нас дуже багато студентів з Києво-Могилянської Академії, з Київського Національного Університету ім. Шевченка і Київського Політехнічного Університету.

Можливо, Ви щось хотіли б додати від себе?

– З презентацією цієї книги ми були в Празі,  Відні. В Україні – у Львові, Рівному, Луцьку. І нас майже на кожній презентації запитували: чому ми не хочемо завітати на східну Україну. І от ми щоразу казали, що обов’язково приїдемо, приїдемо, і от, нарешті, приїхали. У нас виникали такі побоювання, що, можливо, не варто їхати на східну Україну, можливо, це просто людям не потрібно, але це не так. Сьогодні я зрозумів, що той самий Львів мало чим відрізняється від Харкова, Тернополя, Хмельницького чи Вінниці. Такі ж самі люди, такі ж самі українці, з таким же самим щирим запалом щодо існування та відродження української нації.

Дякую Вам за розмову.