Люцина Хворост: «Мені вірилося, що кожна людина має складати власні пісні»
- Як Ви почали писати? Коли?
- Коли почала писати? У чотири роки! Друкованими літерами :) А якщо серйозно, то я рано навчилась читати, дуже любила книжки. А дитина, як відомо, соціалізується шляхом наслідування. Ось і я почала наслідувати авторів книжок: вони пишуть, отже, і я повинна...
Так народжувалася "проза". А перші віршики приходили одночасно з музикою: мені вірилося, що кожна людина, яка прийшла на цей світ, має складати власні пісні.
- Яка Ваша основна діяльність?
- Філолог, редактор-перекладач.
- З ким співпрацюєте у творчій діяльності?
- Якщо Ви про музику, то мій акомпаніатор - бард Микола Воловик, постать колоритна і, без сумніву, талановита. Окрім роботи зі мною, він виступає із сольними проектами, в яких перше місце належить громадянській творчості, "майданним", "хуліганським" пісням - із сильним політичним акцентом.
Крім того, вдягати мої пісні у пристойне інструментальне вбрання вдається Дмитрові Самойленку, моєму аранжувальникові. Він сам - талановитий саксофоніст, але може прописати і клавішну, й ударну, і струнну партії.
А як літератор і журналіст співпрацюю з літературно-публіцистичним часописом "Березіль" - уже цілих шість років мене звідти не виганяють :)
- Що Ви хочете донести до людей своєю творчістю?
- Щиро кажучи, ніколи не ставила собі за мету ні до кого нічого "доносити". Я не маю місіонерських амбіцій. Моя літературна творчість - це насамперед невситиме прагнення краще пізнати себе саму і свій світ. Якщо це цікаво ще комусь, крім мене, - мені приємно. Але наполягати на своєму трактуванні життя я не намагаюся - це була б надмірна самовпевненість. Урешті-решт, мій досвід - це тільки мій досвід.
Із музикою - і простіше, і складніше водночас. Це діяльність малораціональна - інстинктивного тут більше, ніж розумового. Іноді мої пісні здаються мені виявами туги за чимось забутим... або й неіснуючим. З іншого боку - я усвідомлюю обмеженість власних технічних можливостей (адже в музиці я самоучка) і досадую на це. Мені б хотілося коли-небудь почути свої пісні у кращому виконанні, ніж моє.
- Чи є люди, які особливо Вам допомагають, підтримують? Хто вони?
- Серед людей, які підтримали мене на моєму шляху, назву передусім мою подругу поетку Ларису Вировець і Володимира Науменка, головного редактора журналу "Березіль".
Дуже багато зробив для мене Володимир Базилевський, видатний - без перебільшення, видатний поет і мислитель, який нині живе і працює в Києві. У нашому епістолярному спілкуванні багато загадкового навіть для мене самої. Образи-смисли, творені ним, вивільняють якісь глибинні пласти і мого світобачення.
- Яка Ваша думка щодо сучасного становища українства?
- Основна проблема українства - це неповага до себе. Як давно сказав Окуджава:
Вселенский опыт говорит,
что погибают царства
не оттого, что тяжек быт
или страшны мытарства.
А погибают оттого
(и тем больней, чем дольше),
что люди царства своего
не уважают больше.
- Які у Вас творчі плани найближчим часом?
- Кажуть, хочеш розсмішити Бога - розкажи йому про свої плани. Тому я промовчу.
- Дякую, пані Люцино, що погодились відповісти.
