Вірменія: Секретарі комсомолу мусять піти

Для чого портрети вивішували, можна лише здогадуватись – чи то, щоб не втрачати пильності, чи то, щоб підкреслити власну повагу до шефа. Алік Саркисян каже, що портрет Сержа Саргсяна повісив, тому що президент – це символ. Але в такому випадку логічніше  повісити фото президентського палацу або крісла, або, в крайньому разі, президентської ручки, якою підписують укази.

Рудименти радянських часів виглядають вже смішно. Після проголошення незалежності минуло 20 років, в біології це тривалість зміни поколінь. Старі герої вже не сприймаються всерйоз: навіть такі стовпи 20-річної давності, як Дживан Гаспарян (знаменитий музикант, виконавець на вірменському народному інструменті дудукє – сопілці з абрикосового дерева) та Зорій Балаян (публіцист), вже не належать до списку «недоторканих».

Не випадково цивілізоване людство дійшло висновку, що 8-10 років для панування однієї сили та еліти цілком достатньо через те, що згодом вона починає занурюватись у старечий маразм. Це очевидно виявляється в Росії, де покоління кінця радянського періоду ніяк не бажає поступатися позиціями. Російські телеканали демонструють концерти 80-х, на екрані все ще артисти тих часів, навіть нових співаків -«фабрикантів» змушують виконувати пісні 80-х. А все тому, що керівництво країни «застрягло»  в кінці 80-х: пригадуєте, як Дмітрій Мєдвєдєв у США  зрадів подарованому Бараком Обамою смартфону. Покоління вірменської незалежності мусить зрозуміти, що час вже поступитись місцем новому мисленню. На жаль, своїх спадкоємців – у буквальному та фігуральному сенсі цього слова – нинішня еліта навчила мислити старими параметрами. «Золота молодь» неспроможна вийти поза радянські рамки – численні молодіжні зібрання в однакових майках, неучасть у громадському русі та устремління до партій до болю нагадують комсомол, яким у свій час довелося керувати «дорослій еліті». 

20 років правління для одного покоління – це занадто багато. Протягом цих 20 літ світ так змінився, що мислення часів «холодної війни» стає вже каменем, який тягне на дно. Радше, ми вже на перебуваємо на дні і, щоб виплисти, нам потрібно скинути вантаж старого мислення і старих символів. Це не означає, що люди мусять припинити слухати Дживана Гаспаряна, просто він вже не повинен бути національним символом. А Серж Саргсян має «порадити» Аліку Саркісяну зняти свій портрет зі стени його кабінету.

Слушно в тему: вірменський кінорежисер Тігран Хзмалян, член ініціативної групи «Сардарапат» [ - Сардарапатська битва у травні 1918 р., в якій вірмени перемогли турків, що дозволило проголосити незалежну Республіку Вірменія] вважає, що по 20 роках незалежності Вірменія залишається колонією власних сатрапів. «… у Вірменії панують комсомольсько-кгб-шні залишки. Ми розуміємо, що найбільшою загрозою для нашої державності є не азербайджанський мілітаризм або турецька блокада, а місцеві диктатори. Вірменія перетворилась на джерело збагачення для кількох кланів», - сказав режисер.

Він вважає, що будь-який діалог із владою сприяє лише її зміцненню: «Щоб трансформувати систему, необхідна громадянська непокора та моральне неприйняття».

.