Про що Росія: Путіну хочеться іншого народу
Зрозуміло, так напряму про сенс існування Росії президент, який за посадою мусить бути патріотом і хоча б приблизно уявляти, навіщо існує країна, якою він планує правити до кінця свого життя, не запитував. Проте ж дійсно не ясно, патріотом чого є сьогоднішній російський патріот. На зустрічі з уповноваженими з прав людини в регіонах Владімір Путін запропонував своїм співрозмовникам придумати формулювання ідеї, яка могла б сприяти консолідації народів Росії та суспільства загалом. Він навіть пояснив, чого хоче від регіональних омбудсменів, на конкретному прикладі. «У радянський період багато чого робили не дуже доброго, але чимало гарного винайшли. Наприклад, було таке поняття – радянський народ, нова історична спільнота», – розповів Путін омбудсменам. На думку Путіна, поняття «радянський народ» мало сильний консолідуючий ефект. «Якщо хтось запропонує щось подібне в нових умовах – було б здорово» – підсумував президент своє домашнє завдання.
Звичайно, можна чіплятися до слів. Можна сказати, що «радянський народ» не ідея, а форма, ідеологічний конструкт. Офіційною ідеєю-ціллю СРСР була побудова комунізму, що цілком римувалось з ідеєю Російської імперії як Третього Риму, царства Божого на Землі. Найбільш або навіть єдино правильної країни у світі. Можна пригадати, як радянський народ жартував над собою в формі частушок: «Хорошо, що Ю.Гагарин не еврей и не татарин, не тунгус и не узбек (був ще більш неполіткоректний варіант – «не який-небудь чучмек»), а наш советский человек».
Можна, нарешті, подумати, чому, через яких-небудь сім десятиріч, одне середнє людське життя, СРСР розпався майже миттєво. А ось той найбільш згуртований, як радянські пельмені, які завжди тримались до останнього подиху в каструлі єдиним щільним комом, народ не захистив цю свою країну. Чому десятки мільйонів радянських людей до сих пір населяють Росію та інші пострадянські держави, навіть правлять цими державами, а радянського народу, як не крути, більше немає та ніколи не буде.
Але загалом завдання сформульоване правильно. Росія вже не імперія і ще не національна держава. До конче не зрозуміло, що об’єднує жителів Кунаширу і Калінінградської області, Чечні та Магадану. Крім формальних паспортів громадянина Росії, звичайно. А ще ж є мільйони нелегальних мігрантів без паспортів, які цінують Росію як місце заробітку ледве не більше, ніж багато росіян. Очевидний прочерк на місці відповіді на запитання «про що Росія?» ненадовго прикривають Олімпійські ігри. Щонайменше, більшість росіян, які вболівають «за наших», однаково радіють, коли золото здобувають чеченський борець або російська стрибунка у висоту.
Проте нація не може прокидатися раз на чотири роки на два олімпійські тижні. У побутовій радянській свідомості ще жило відчуття, що для мешканця умовного Володимира умовний Кутаїсі або Ташкент – його країна. Навряд чи для жителя Владивостока ментально «його» країна Махачкала або Нальчик. Ми навіть не кажемо про ставлення частини населення до лезгинки на московських вулицях, Курбан-байраму у великих містах Центральної Росії або до міні-спідниць на вулицях Грозного.
Власну національну ідею Путін, до речі, вже сформулював. Ця ідея – нова імперія, Євразійський союз. Тому російська влада поводиться так, наче не існує незалежних Грузії, Білорусі, України. Проблема в тому, що ця ідея не може згуртувати націю, тому що не стосується реального майбутнього Росії. Наскільки реально слабкі тут імперські настрої, показало нещодавнє опитування Левада-Центру, присвячене черговій річниці війни з Грузією. Усього через чотири роки після тієї війни, яка стала першим після розпаду СРСР явним знаком готовності Росії до реальних імперіалістичних кроків, 48 % населення вважають, що бойові дії в Грузії не принесли нам ні користі, ні шкоди. А доля Південної Осетії та Абхазії, за всієї їх формальної незалежності, ставших імперськими трофеями Росії, власне росіян абсолютно не хвилює.
Зрозуміло, є простий спосіб розв’язати путінську задачку. Якщо в СРСР сконструювали радянський народ (Путін, до речі, вжив дуже влучне слово «винайшли»), ми нашвидкуруч склепаємо російський.
Але народ неможливо винайти або створити за наказом. Це органічний процес збігу смислів життів та воль мільйонів людей, які живуть тут і зараз.
Процес, щоправда, рушив. Політичне розмежування, яке зростає, градус дискусій навколо справи Pussy Riot – перші ознаки неконтрольованого запиту значної кількості людей на смисл держави Росія. Власне люди, не сподіваючись на владу, намагаються зрозуміти, в якій країні вони живуть, що це за «неведома зверушка» – уламок імперії, православне князівство, нафтогазовий паханат. Це надто важливе питання. Ціна питання – існування Росії як такої.
