Українська культура: на службі в суспільства чи в олігархів?

Українська культура, як вона є

Не в змозі здолати славнозвісну ідеологію радянського минулого, керівництво країни, як це не парадоксально звучить, спрямовує усі свої сили проти культури, мови та історії свого народу. Українські музеї закриваються тихо й швидко, а рішення про зміну їхнього керівництва ухвалюються без адекватних підстав для цього. Традиційне радянське формулювання «виявлені під час інспекції грубі порушення» дозволяє високопосадовцям змінювати одного керівника - іншим, більш лояльним до влади.

Та основна причина, що криється у цих діях – гроші. Адже музеї акумулюють значну частину коштів, за контроль над якими й триває боротьба. Ось чому призначення на відповідальні посади відбувається без спеціального відбору чи конкурсу серед спеціалістів цієї галузі, що вже й казати про прозорість самого процесу.

На службі в олігархів

Нерозуміння «сильними світу цього» глибинного поняття Культури призвело до того, що вона перетворилася на бездонну бочку, з якої черпають вигоду українські олігархи. Зять колишнього президента України та один із найзаможніших бізнесменів країни Віктор Пінчук одним з перших вдався до розвитку сучасного мистецтва, яким нині так захоплюється спрагла до світових новинок молодь. Та для цього олігарх прибрав до рук колишнє сховище зброї – завод Арсенал, його будівля відома не лише своїм простором та красою, а й фінансовим зиском для власника.

Ще один інцидент в культурному житті столиці, пов’язаний з ім’ям не менш відомого бізнесмена Ріната Ахметова. Він ледь не знищив одну з найдавніших вулиць столиці, що надзвичайно обурило мешканців міста. Згодом, аби компенсувати такий промах, запропонував лідерам акції протесту надати свої проекти реконструкції Андріївського Узвозу. Коли ж постало фінансове питання, то, як з’ясувалось, ніяких лімітів у цьому - немає.

 «Дякуємо, Стіве»

Попри усе це, нове покоління українських митців одне за одним втрачають доступні раніше можливості. Все сильніше відчувається брак місць для їхнього самовираження. Тому молоді люди шукають власний спосіб відповіді на такі виклики, як припинення дії фестивалю «Гогольфест», який щороку тішив киян своєю неупередженістю та аполітичністю. Молодь знаходить притулок в андеграундних приміщеннях, де відсутні обмеження, заборони, яким не загрожує несподіване закриття.

Одним із тих, хто створив такі сучасні платформи для експериментального мистецтва, став Владислав Троїцький. Публіка, свого часу, з ентузіазмом оцінила його ініціативу. Зокрема, молоді митці, які змогли тут втілити свої проекти у життя.

Складність теперішнього покоління полягає в тому, що молодь загнана у глухий кут двома суперечностями. З одного боку – молоді люди перебувають під впливом боротьби мовного питання в суспільстві та викривленням історичних фактів, що має відлуння радянського минулого, з іншого – сучасний світ невпинно рухається вперед. Від занедбаних та нужденних бібліотек ми рухаємось до автоматизації цього процесу. Сучасність штовхає нас до використання планшетів, смартфонів та електронних книг, як основних засобів наближення до літератури. У сучасному світі перемога класичної паперової книги над електронними засобами майже нереальна. Врешті, остаточний тріумф цифрового над традиційним засвідчує встановлений в Одесі пам’ятник Стіву Джобсу із написом «Дякуємо, Стіве».