Християнство та елементи сатанізму в музеї Святогірської Лаври

Але очевидно, що якби монастир належав Київському Патріархату або Автокефальній Церкві, то музей монастиря мав би дещо інший вигляд та набір експонатів.

У це важко повірити, але всього два зали згаданого музею містять протилежну за своєю духовною спрямованістю інформацію, поєднуючи, насправді, непоєднуване.

У першій залі музею розташовані старовинні Біблії різними мовами, в тому числі давніми. Вони свідчать про той духовний шлях, який пройшли український та інші християнські народи, шукаючи своє розуміння Бога, Його одвічного Сина Ісуса Христа та Духа Святого, який благословляв ченців цього монастиря на їхній духовний чин. Примірники Святого Письма, що розташовані під склом, створюють затишну духовну атмосферу та налаштовують кожного відвідувача музею на сприйняття вічних духовних істин.

Але варто лише повернути голову в бік проходу до другої зали, як перед очима постає явно небіблійний сюжет. По центру кімнати висить величезний серп і молот. Далі – червоні прапори, плакати з написом: «Родіна мать зовет». І все це дуже красиво прив’язано до теми Другої Світової війни.

Екскурсовод швиденько проводить відвідувачів через першу залу, поспіхом зачитуючи коли і де були написані Біблії, що експонуються, а в другій залі зупиняється і починає втлумачувати сюжети про великі подвиги Совєтського Союзу та совєтської армії.

Водночас, екскурсовод не каже жодного слова про те, що совєтська влада під тими ж червоними прапорами нищила Церкву, заарештовувала священників, розстрілювала сотні тисяч людей. Повне мовчання про Голодомор, насильницьку колективізацію, організацію масового обміну книжок на горілку.

Звертаючи увагу відвідувачів на ордени й медалі періоду Другої Світової війни, екскурсовод розповідає про запеклу боротьбу 1941-1945 років і перемогу совєтської армії. Але знову ж таки, намертво мовчить про те, що совєтська армія перемогла не лише німців, а й наш український народ, і жодного звільнення Україна після війни не отримала. Екскурсовод з великою гордістю хвалиться перемогою одного окупанта над іншим і, навіть, не пропонує коротко помолитись за спокій душ усіх загиблих у цій війні.

З поміж усього, особливу увагу приділяють постаті Артьома (Сєргєєва) – першого більшовицького керівника краю, який поклав початок більшовицької окупації України, та, зокрема, Донеччини, і початок нищення всього духовного. Пам'ятник цій постаті до сьогодні височіє над монастирем. Пам'ятник представнику режиму, який пропагував атеїзм і нищив цей же Святогірський монастир та всі інші духовні святині України.

Виходить так, що Московський Патріархат не вбачає нічого страшного в совєтському режимі, який був найбільш богоборницьким режимом за всю новітню історію людства, і мало того, пропагує здобутки цього режиму на території монастиря.

Така ситуація обов’язково викликає моральний релятивізм у прочан та екскурсантів монастиря, для яких совєтський режим видається не страшною прірвою 20-го сторіччя, а всього-навсього періодом історії, де час від часу траплялися "пєрєгіби на мєстах".