Чому опозиція не протидіяла фальсифікаціям у тюрмах?

Ж. Титаренко  |  Понеділок, 5 листопада 2012, 02:42
Відвідати в’язницю в день голосування можна було лише за такої умови: всі речі, у тому числі мобільний телефон, фотоапарат, паспорт мусиш лишити на прохідній. Що відбувалося за стінами тюрми, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 99, читайте нижче.
Чому опозиція не протидіяла фальсифікаціям у тюрмах?

У цьому закладі незадовго до жеребкування було сформовано дві виборчих дільниці з номерами 000 001 та 000 002. Подати членів комісії на ці дільниці представники опозиційних сил уже не встигали.

А що потім? Інформаційних плакатів про кандидатів та партії на цих дільницях ніхто не розвішував. Для ознайомлення були доступні лише коротесенькі довідки, що містилися в бюлетенях.

В'язні виходили з кабіни, показували бюлетені працівнику тюрми і повільно опускали їх до урни.

Після нагадувань про те, що голосування має бути таємним, ув’язненим дозволили вкидати до урни згорнуті бюлетені.

Але ця малесенька перемога скінчилася тим, що працівники тюрми «попрохали» піти до іншої кімнати – кабінету начальника (якого, не казали, і жоден із супроводжуючих не представився). Йдучи напівтемними смердючими коридорами, працівники тюрми зазначили, що краще було б піти на якусь іншу дільницю і спостерігати за проведенням виборів там.

Потім працівники в’язниці почали доводити, що плакати про кандидатів і партії носили по камерах, їх там читали, і всі заарештовані вже визначилися, за кого будуть голосувати. Однак скріплені плакати були зовсім новесенькими. Жоден кутик не загнутий, усі сторінки чистенькі з різким запахом поліграфічної фарби. Повірити в те, що ці плакати хоч хтось читав, було важко.

Наприкінці розмови працівник тюрми визнав, що заарештовані мають право ознайомлюватися з інформаційними плакатами і в день голосування. Однак принести хоч один набір плакатів у зал голосування відмовився.

До того ж, голосування на одній виборчій дільниці (як на № 000 001, так і на № 000 002) відбувалося в кількох місцях. Тобто члени комісії не мали повної картини про те, що ж відбувається на їх дільниці.

Найбільше з усього не давало спокою відкрите голосування. Але після маси дзвінків до опозиційних штабів стало зрозуміло: це питання нікого не цікавить. Одні – говорили відверто: «Це ж тюрма! А що Ти хотіла?.. Там свої правила». Інші пояснювали, що необхідно скласти акт порушення у якому має підписатися або двоє членів виборчої комісії, або двоє заарештованих.

І як Ви собі це бачите? З папером і ручкою одного-однісінького туди нікого не пустять. Та й чекати того, що хтось із заарештованих підпише акт проти свого наглядача, чи сам працівник тюрми проти свого колеги – це ж дуже малоймовірно. «Треба негайно їхати туди – до в’язниці і припинити ці фальсифікації», – але на таку пропозицію не погодився жоден.

Чому? Невже харківській опозиції було байдуже, кому дістанеться понад дві тисячі голосів заарештованих? Так, легше продовжувати роботу в звичайному режимі: відіспатися, відсидітися, а потім через декілька днів написати якусь скаргу, чи, навіть, подати до суду. Потім написати про це в партійних газетах і оголосити себе переможцями. Так легше. Але було б набагато краще зупинити ці фальсифікації.

Скаргу до окружної виборчої комісії № 174 було подано, її успішно відхилили і всі сфальсифіковані результати зарахували як Партії регіонів, так і Олександру Фельдману. Хоча тут виникає ще одне питання: чому ув'язненим дозволили обирати депутата за мажоритарною системою?  Невже всі ці ув’язнені мешкали в Жовтневому і Ленінському районах міста Харкова? Запитань виникає дуже багато. Лякає лише те, що не відчувається належного спротиву цій системі.

comments powered by HyperComments