Про утаємничену постанову суду, не скасоване злочинне рішення Харківської міської ради та про вбивць українського етносу

Цією постановою апеляційна скарга В. Коваленка була задоволена частково: постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.04.2008 р. у справі за № 2а-24/08/2011 була скасована і було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів зазначила, що оскільки постановою ХААС від 30 листопада 2009 року оскаржуване рішення Харківської  міської ради визнано нечинним  і дане судове рішення виконано, то позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю предмета спору (до речі, слова «незаконним» і «нечинним» в юриспруденції не є синонімами).

Про існування постанови ХААС від 30 листопада 2009 р.  харків’яни, присутні у суді, почули вперше, і навіть представник міськради, перед цим даючи усне пояснення та письмове «Заперечення», ні разу не згадав про неї. Цією постановою «…у  частині задоволення позовних вимог прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України до Харківської міської ради  про скасування рішення Харківської міської ради від 06.03.2006 року №43/06  "Про російську мову в м. Харкові" – відмовити…». Мотивуючи тим, що «…Адміністративний суд при розгляді справ цієї категорії не наділений повноваженнями щодо скасування нормативно-правових актів, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає…».

При цьому  визнано нечинним вищеназване рішення Харківської міськради і зобов’язано її «…опублікувати резолютивну частину  цього рішення  у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення Харківської міської ради від 06.03.2006 року № 43/06  "Про російську мову в м. Харкові"…».  Але на час ухвалення постанови в Харкові уже не видавалася газета «Слобода», в якій  «…було офіційно оприлюднено рішення Харківської міської ради від 06.03.2006 року №43/06 …». На той час, у 2009 році, офіційним органом Харківської  була вже газета «Харьковские ИзвЂстия». Про це не могли знати учасники судового засідання 30 листопада 2009 року.

Харківська міськрада у газеті «Харьковские ИзвЂстия» від 28.01.2010 року  аж на 11-й сторінці надрукувала коментар до постанови ХААС від 30.11.2009 р. у справі за позовом прокурора м. Харкова замість резолютивної частини, як того вимагав суд. Там же було повідомлення відповідача про касаційне оскарження  постанови ХААС від 30.11.2009 р., що спотворило факт набуття чинності цією постановою.

Спосіб оприлюднення коментаря до Постанови ХААС від 30.11.2009 р. є явно нерівноцінним щодо способу офіційного оприлюднення інформації про ухвалення рішення Харківської міськради від 06.03.2006 р. за  № 43/06 «Про російську мову в м. Харкові»: тираж газети «Харьковские ИзвЂстия» від 28.01.2010 р. становив 4309 примірників, а тираж газети «Слобода» від 10.03.2006 р. за №20, на  сторінці 2 якої було надруковане рішення Харківської міської ради від 06.03.2006 р., становив 5715 примірників, що більше на 1506 примірників (тобто на 26,4% більше) від тиражування коментаря до постанови суду. Слід зважити і на ту обставину, що про рішення Харківської міськради «Про російську мову в м. Харкові» повідомляли не тільки всі місцеві засоби масової інформації, але й всеукраїнські телеканали «1+1», «Інтер», радіостанції, центральні та місцеві газети. Про постанову ХААС від 30.11.2009 року ЗМІ, інформаційно-пошукова система «Liga» (у котрій оскаржене рішення фіксується як чинне) не знали і не знають досі через загадкове мовчання прокуратури і міськради – утаємнення є очевидним.

Крім того, харківська Феміда у постанові заплющила очі на пункт 4 антиукраїнського рішення, у якому наказано: «Виконавчим органам міської ради розробити та здійснити заходи по виконанню вимог чинного законодавства стосовно застосування регіональної мови в м. Харкові». У відповідача судом не було витребувано зазначених «Заходів» і, відповідно, не ухвалено про їх відміну, а також не зобов’язано міськраду  ліквідувати наслідки рішення «Про російську мову в м. Харкові», бо оскаржуване ж рішення вирішує питання про російську мову як обов’язкову для всього міста Харкова і вплинуло на всіх мешканців і на всі підприємства, установи, організації, що розташовані на його території. 

Оскільки російській мові не загрожує відмирання, бо вона від часів окупації України Московією насаджувалася, а з часів більшовицько-московитського колоніалізму домінувала в усіх царинах суспільного життя, а також  враховуючи те, що російська мова має статус державної у Російській Федерації, то надання їй особливого статусу є абсолютно неправомірним, бо не відповідає суті Європейської  хартії, котра  захищає мови, які «перебувають під загрозою відмирання…».

У судовому засіданні 24 листопада 2011 р. представник відповідача пояснив суду, що рішення Харківської міської ради від 06.03.2006 р. за  № 43/06 «Про російську мову в м. Харкові» досі не переглядалося і не скасовувалося Харківською міською радою. Він переконував, що це рішення є законним, незважаючи на те, що Харківська міськрада своїм рішенням де-факто створила умови, щоб конституційні права українців, закріплені ст. 22, 23, 24, 28 Конституції України, – відчужувались і порушувались навіть не епізодично, а систематично. Суд, якби не був залежним від місцевої і Верховної ради, не зазначив би, що судове рішення від 30 листопада 2009 року міськрадою виконано, а позовні вимоги В. Коваленка задовольнив би, оскільки  предмет спору де-факто існує.   

Таким чином, висновок суду про виконання відповідачем постанови ХААС від 30 листопада 2009 р. є явно передчасним і обставинами справи не підтверджується. А постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року є усі підстави вважати помилковою в частині відмови у задоволенні єдиної позовної вимоги В. Коваленка про визнання рішення Харківської міськради від 06.03.2006р. за № 43/06 «Про російську мову в м. Харкові» незаконним або таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Позивачем  подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України. Він сподівається на дотримання судом «розумного терміну» розгляду справи відповідно до статті 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (бо вже майже 6 років В. Коваленко веде судову боротьбу, хроніка якої заслуговує спеціального дослідження законотворцями).

Українці розуміють, що сучасні гілки влади неспроможні і не зацікавлені скасувати рішення міськради про регіональний статус російської мови, а тому будуть шукати нові шляхи як впливу на «слуг народу», так і активізувати інстинкт самозбереження своєї етнічної ідентичності.

Ця судова епопея навіює спогади про те, що в 1932 - 1933 роках на території України, як і нині, існували суди, прокуратури, ради  (совєти). Вони не спрацювали як механізм захисту  людей – на їхніх очах та при їх сприянні заморено голодом мільйони українців. Тоді перед Голодомором, прикриваючись колективізацією, в українців-селян відібрали засоби виробництва і землю.

У наш час, прикриваючись приватизацією, у більшості  українців-робітників відібрали засоби виробництва, сконцентровані на заводах і фабриках.  А найжахливіше те, що задіявши Закон «Про ринок земель»,  найближчим часом назавжди відберуть землю в українців-селян, прикриваючись необхідністю  ефективно використовувати чорноземи і зробивши вигляд, що рейдерства земель  не буде.

У незалежній Україні, прикриваючись демократією, ринковою економікою, судами, правами національних меншин, Європейською хартією про мови меншин і міноритарні мови, в українців брутально відбирають українську мову. Такої нахабної русифікації в Україні «незалежники 90-х років» у найстрашнішому віщому сні не бачили, уявити не могли використання сучасної зброї масового знищення українського етносу: російськомовна мільйоннотиражна друкована, кіно-, відео-, теле-, радіо-,  аудіо-, інтернет-продукція. Ті міністри і нардепи, журналісти і редактори, проповідники і службовці, власники і керівники підприємств та їх працівники, котрі під час виконання своїх службових обов’язків не послуговуються державною мовою України є, вважай, убивцями українського етносу і безкарно ведуть етнічну війну проти українців, позбавляючи їх нашої визначальної етнічної ознаки – української мови.

Які докази? Їх безліч. Ось деякі:

І. Про наміри вбивць прочитаймо:    «Видный регионал пообещал, что Рада продолжит заниматься уничтожением украинского языка.

29-11-2011, 17:36

Первый заместитель председателя Партии регионов, народный депутат Украины Владимир Рыбак заявляет, что до конца полномочий текущего созыва Верховная Рада Украины примет закон, обеспечивающий права русского языка в Украине».

ІІ. Про замах Табачника - Азарова на українськомовну дошкільну освіту прочитаймо   

«Вноситься проект
                                                                         Кабінетом Міністрів України

М. АЗАРОВ

“     ”                           2011 р.

Закон України

Про внесення змін до Закону України
“Про дошкільну освіту”

(№9439 від 10.11.2011 р.)

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Внести до Закону України  “Про дошкільну освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259; 2008 р., № 27—28, ст. 251) такі зміни:

1) статтю 2 після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:

“забезпечення права вільного вибору батьками мови виховання їх дитини;”.

2) статтю 6 після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:

“можливість права вільного вибору батьками мови виховання їх дитини;”.

3) текст статті 10 викласти у такій редакції:

“1. Мова (мови) у дошкільній освіті визначається відповідно до Конституції  України і законів про мови.

2. Для задоволення національних, культурно-освітніх і мовних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади, в яких виховання дітей здійснюється їх національною або іншою мовами. Право вибору мови виховання надається батькам.

3. У разі потреби в дошкільних навчальних закладах можуть створюватись окремі групи, в яких виховання здійснюється іншою мовою, ніж у закладах в цілому.”

Цей «закон» при підтримці проплачених резидентів сусідньої держави знищить українськомовну мережу ДНЗ у всіх великих містах України, а послуговців азаровським суржиком будуть мільйони вже в найближчі роки.

Р.S. 20 грудня 2011 р. у Верховній Раді за проект «закону» проголосувало 217 нардепів.

ІІІ. Убивці діють поступово — свідчення про це   

«[03.11.2011 19:07 ] Верховна Рада зменшила частку українського мовлення до 25 % на ТБ і радіо.

Українського мовлення в ефірі стане ще менше ... Законопроект регіоналки Олени Бондаренко підтримали 238 депутатів».

Як бачимо, сучасні убивці українського етносу продовжують нахабно діяти. Доморощені «валуєви», користуючись слабкою і залежною судовою гілкою влади,  вперто не хочуть визнавати той факт, що мовна  сваволя щодо українців є вибухонебезпечною.

Тільки боротьба за рідну землю і наші конституційні та мовні права, тільки влада, сформована з урахуванням національного складу населення і з можливістю відкликання будь-яких службовців, у т.ч. суддів, тільки спілкування українською мовою в родинах, – це фактори, які можуть стати запорукою успішного збереження і розвитку українського етносу та захистять його від сучасних убивць.  

Володимир Коваленко, виконавчий голова  ХООГ «Українська родина»

Валерій Дяченко, голова Харківського міського товариства «Спадщина»

Павло Гончаров, голова ХОВ Всеукраїнського об’єднання ветеранів