Шлях Яппі
Хіппі стали батьками та духовними натхненниками не менш цікавого напрямку американського розвитку, що отримав назву Яппі. Вважається, що Яппі як стиль життя, одягу, поведінки голосно заявив про себе у 80-х роках минулого століття. Ґаслом цих років американського розвитку став успіх: активне ділове життя, успішність, гарна освіта та й самоосвіта, стійка матеріальна основа. Духовні борнії Хіппі, що були спрямовані на власне переродження та вдосконалення, не пішли в пісок забуття. Епохальні мистецькі здобутки американських рок-поетів та рок-музикантів, що при своєму земному житті вважалися Богами не тільки американською молоддю, а й багатьма за межами Америки, перетворили меркантильну Америку на духовний центр людства. Тримати напругу духовности - це як ловити блискавки. Це можливо лише якісь миті. Співочи Боги сказали своє та відійшли у Вічність. Абсолютно не погоджуюсь із твердженням інтернетІвських російських видань, що Яппі виникли на противагу Хіппі.
Всі американські здобутки говорять за інше – Америка всотала божественні откровення Хіппі, від хіппуючих батьків перейшло до дітей і залишилось на ґенному рівні несприйняття маккартизму (боротьба з іншомисленням як державна політика), пошук свободи у всіх проявах життя, сприйняття свого власного життя як особистої справи за яку варто боротися і не довіряти його плин нікому. Саме висока напруга боротьби, перемог та й поразок часів Хіппі дозволила, мабуть таки й на інтуїтивному рівні, замислитися знову молодій (не тільки за віком, але й можливостями сприйняття) Америці, як облаштувати життя, куди йти і, головне, як йти. Багатьом зайшло до голови, що краще починати з себе і головне мати на це можливости на рівні держави, прилаштувати її під себе. Чим не Хіппі, тільки з урахуванням їх досвіду.
Саме дух перейшов у дію. Америка обирає Президентом країни актора Рональда Рейґана, роки правління якого стали найуспішнішими для американської економіки та науково-технічної революції, на яку й зробив ставку Президент-Яппі. Саме за правління Рейґана почалися тектонічні зсуви, що стерли останню імперію-колонізатора СРСР.
Часи Хіппі підносили Любов, часи Яппі будували для Любови фортеці персональної архітектури не з дешевих. Як могли, як це розуміли на свій розсуд. Не виникає сумнівів, що американські Яппі йдуть з арени. Криза, наступ усяких східних «драконів» та «тигрів», а більше за все смерть Яппі-комп'ютерника багатія над багатіями Джобса від нездоланної хвороби у досить квітучому віці – вранішні дзвіночки, що дзвонять часам Яппі. Що ще народить ця благословенна земля намолена індіанськими Волхвами, які дасть дороговкази людству?
Легко вести роздуми та сягати думками інших континентів та людських спільнот. Найважче дивитися на дуже близьке, на своє, на себе. Дуже російський поет Сергій Єсєнін це висловив неперевершено: «Лицом к лицу лица не увидать – большое видется на расстаяньи...». Але спробувати варто. Українські Шестидесяті – повторююсь ще раз – це спалах життя серед мертвого сну. Носіїв прозріння Хіппі було аж ніяк не багато, наших святих Шестидесятників була дещиця. Якщо Хіппі мали можливости висловлювати та демонструвати своє світобачення, то країна Рад морально та фізично придушувала саме поняття, самий натяк на самобутність, на іншисть, тобто вихід з тяжкого сну-дурману. Людей кидали до буцигарень за перевіреною схемою – до кримінальних елементів, що разом з наглядачами доводили або до смерті, або до каліцтва, або ламали сумління, як ті калинові гілки, та й робили агентами. Тяжкі, бо криваві, зерна прозріння небагатьох, але Пророків, дали сходи. Їх імена стали відомі широкому загалу далеко по тому, у 90-х вже за Незалежности України. Вони не перемогли, але зробили свою пророцьку справу – є Держава.
На превеликий жаль, комунізм і досі не дістав суду. На велике нещастя й України, й українців комуністичні фарбовані лиси і досі при владі. Не повернули майно та землю тим, кому воно дійсно належало (або їх нащадкам), не був розроблений та втілений у життя механізм відшкодування (нехай не у грошовому, але в іншому матеріальному вигляді) репресованим, закатованим, засланим до чортів мерзлих українцям або їх дітям. Тобто не була зроблена основа для зародження саме українського Яппі ще тоді, коли промисловість та торгівля були не прихоплені та розпорошені. Хіба Яппі згубили би ринки збуту, хіба Яппі затоптали свої електронні досягнення, свою авіацію, армію, флот, медицину, своє поетичне кіно (до найкращих фільмів світу зараховано український «Тіні забутих предків», до митців-режисерів – Довженка), хіба Яппі забарилися би зі створенням своєї національної школи та вишу, що гарантували би якісне вивчення й застосування іноземних мов на користь собі та й Державі? Яппі занадто прагматичні та професійні, щоб це все пустити за водою. Бо (як засвідчує досвід) інтелектуальні досягнення прибутковіші за все. Був навмисне перерваний зв'язок поколінь, що дав такий чудовий результат на іншому континенті.
Але час Яппі, що є, на мій погляд, неминучий для поступу вперед, настає – ніяких результатів не дало покращення все сьогодні (дійсно на жаль!). При владі знову радянське минуле, ну дуже проросійське, ну дуже впевнено обіцяло та крокувало по екранах телеприймачив – і нічого, і ніяк, і ніде, і тільки собі. Країні – слова.
Приклад розірваної, окупованої, оточеної ворогами, а крокує вперед Грузія, невже не заздрісно? Взірець перемог дій Яппі. І треба відзначити, без молитов за енергоносії та житлово-комунальне господарство. Професійний підхід дозволяє вирішувати все, бо це релігія Яппі.
Справа за малим, але вирішальним моментом – багатьом повинно зайти до голови, що краще починати з себе і прилаштувати державу під себе під багатьох успішних, що хочуть жити достойно саме на цій землі і саме зараз і що шлях часу націлений тільки вперед. Вороття назад не буде ніколи, як не можливо стати знову молодим. Тобто знайти Яппі в собі – успішного, ділового, професійного, патріота своєї оселі та землі.
