Чим небезпечні медичні працівники пансіонатів, пенітенціарних закладів та дитбудинків для звичайних людей?
Одним із яскравих прикладів стаціонарних закладів для пристарілих є Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці. Рідні і знайомі підопічних куди тільки не скаржилися на цей заклад.
Самі старенькі також скаржаться на жалюгідне поводження медичних працівників й адміністративного персоналу.
«Моя напарниця по кімнаті була лежачою хворою. Коли були свята, їй три дні ніхто не перестеляв постіль. Та й мені теж. Але я якось руками можу трішки рухати, а вона зовсім заслабла. А потім до мене прийшли родичі. Піднявся такий галас. Виявилося, що в неї вже черви в пролежнях лазили. Медпрацівники нашого закладу, навіть не намагалися чимось допомогти. Моя дочка викликала швидку. Стареньку забрали в лікарню, але вона там на другий день і померла», - розповіла одна з підопічних, бажаючи залишити своє прізвище в таємниці.
Багато пристарілих скаржаться на крадіжки памперсів, ліків, одягу та їжі.
Скарги пишуть лише одиниці. Інші панічно бояться, аби їх не перевели у спеціальний будинок для пристарілих, що відбували покарання у тюрмах, лікувалися у наркологічних та психіатричних стаціонарних відділеннях тощо.
Підопічні вищезгаданого закладу також стверджують, що медичні працівники не лише відмовляються оглядати пролежні чи промивати рани, а й поміряти тиск або взяти кров для перевірки на рівень цукру.
Але навіть за таких умов, коли відповідальність за надані медичні послуги є мінімальною, і за службову халатність теж – плинність кадрів у цьому закладі є досить високою. Щороку тут звільняється щонайменше 4-5 медсестер, лікарів та санітарок. Аналогічною є ситуація й в інших пансіонатах.
«Робила тут одна медсестра. Вкрала в мене двоє шкарпеток і пластинку пігулок фурагіну. Я сам бачив. А що я їй скажу?.. Та я на неї дуже й не сердився. Платня тут невелика. Робота важка. Вона молода дівчина, а тут сморід у палатах. І хоч вона й крала в нас все, що можна перепродати або з’їсти, вона тут довго не вробила», - згадує підопічний пансіонату.
Звісно, що не всі медсестри і лікарі, які працюють у пансіонатах вчиняють саме так. Але разом з тим, коли проаналізувати плинність кадрів, то виходить, що за один рік лише в самих пансіонатах для пристарілих у Харківській області звільняється щонайменше 50 медичних працівників. Хтось із них йде працювати до подібних закладів, а хтось – навпаки, влаштовується у звичайну лікарню, в тому числі й у стаціонарні відділення.
Якщо розглянути кількість звільнених медичних працівників з пансіонатів для пристарілих, приміром, за останні 10 років – картина їх подальшого працевлаштування буде більш масштабною.
Аналогічним є ставлення медичних працівників і до людей, що утримуються в пенітенціарних закладах (а таких у Харківській області 13) та в дитячих будинках, зокрема для інвалідів (декілька закладів).
Ще є психіатричні та наркологічні диспансери, де медичні працівники також не дуже переймаються гуманним ставленням до підопічних. Текучість кадрів у цих закладах є ще вищою ніж у пансіонатах для пристарілих.
І якщо людина вже звикла працювати абияк, то змусити її працювати в іншому форматі практично неможливо. Цей медичний працівник швидше змінить роботу, аніж своє ставлення до неї.
І коли мова йде про захист пристарілих у пансіонатах чи інвалідів-сиріт, люди байдуже оминають цю інформацію, вважаючи її зайвою, і з цілковитою впевненістю стають осторонь, вважаючи, що ця ситуація жодним чином не стосується їх особисто.
«Для чого мені здалися Ваші пансіонати? То діти мають доглядати своїх батьків. Чому я маю цим займатись? У мене є свої діти, батьки, робота…», - аналогічними є відповіді пересічних мешканців Харкова і на інформацію про медичне обслуговування у тюрмах та дитбудинках.
А чи задумуються пересічні Харківці над тим, що завтра, ця ж сама медсестра чи лікар може трапитися їм у звичайній лікарні? І їх будуть обслуговувати таким же чином – безвідповідально і зневажливо, як і беззахисного пристарілого чи засудженого.
