Україна перед викликом 20.05
Борці за демократію та права людини напевно вже готують свої знамена. Демоліберальна ідеологія та постмодерний плюралізм не дозволяють дискримінувати нікого і нічого – ну майже нікого і нічого... Не можна дискримінувати навіть кольору. Тож не дивно, що в сучасних демократів такі демократичні прапори: на них, немов на веселці, представлено аж сім кольорів. Демонократія торжествує...
А що ж робити тим, хто будучи «відсталим» та «реакційним» і взагалі якимсь негламурним «хутарскім мракабєсом», не звик до плюралізму? Що робити тим, на чиїх знаменах лише по два кольори: синій та жовтий, червоний та чорний?.. Тим більше, що робити тим, у кого над прапорами хрест – символ не лише негламурний, але й нетолерантний?..
Нещодавно один мій знайомий поширив у мережі Facebook заклик закидати адміністрацію Януковича листами-зверненнями, головний месседж яких – не допустити проведення гей-параду в Києві. Розв’язалася дискусія. Дехто критикував пропозицію. Аргументи contra зводились до наступного: по-перше, пишучи листи-звернення, ми визнаємо легітимність Януковича, по-друге, шансів на реальну заборону содомо-дефіляди немає. Аргументи pro, котрі наводив сам автор пропозиції, були приблизно такими: шанс не допустити проведення гей-параду все ж існує, варто не сидіти склавши руки, а робити те, що в наших силах (в даному випадку – написати лист-звернення), інакше можемо залишитися ні з чим – голубих будуть захищати сині (люди в синьому, + в цивільному, + в камуфляжному), а нам залишиться скандувати «Ганьба!»...
Я, чесно кажучи, й сам не визначився з даного приводу. Останнім часом я чомусь став скептиком і не дуже часто висловлююсь однозначно. В усякому разі, лист-звернення писати не буду. Та гадаю, що той, хто в дусі віри та любові напише такий лист, зробить добре діло, і Господь йому це зарахує.
Звісно, проблема листа-звернення має певні стратегічні проекції, однак це все ж таки тактична проблема. Важливішою є стратегія загалом. Стратегія втілюється в фактах, однак прагне здобути історіософське значення. Стратегія творить історію, однак прагне увійти в інтроісторію. Стратегія надихає, дарує візію, наповнює серце надією. Стратегія формує сенс існування.
Отже, які стратегічні плани варто намалювати, приймаючи виклик 20.05?
Передусім, проблема реальних дій. Здавалось би, це навіть не тактична, а оперативна проблема, проте вона має виразно стратегічний вимір. Безперечно, 20.05 т.зв. правоохоронці стануть геєохоронцями. Значною мірою погоджуюся зі скептиками, котрі вважають, що геєохоронців наженуть стільки, що будь-яка спроба прорвати їхній кордон виявиться марною. Так, диво можливе, але особисто в мене великі сумніви щодо можливості взяття гей-табору штурмом. Хоч, звісно, я не закликаю завчасно ховати меч у піхви. Інколи віра дійсно творить дива...
Ті, хто 20.05 оточить геєохоронців, котрі, відповідно, охоронятимуть геїв, не повинні забувати, що геєохоронці – це теж люди, і Господь наділив їх безсмертними душами. А ще – чимало з них мають українське походження. Що це значить? Те, що з ними варто говорити. Можливо, дехто з читачів у це не повірить, але багатьох міліціянтів Бог наділив певним розсудком, здатністю мислити і т.д., і т.п. Тим більше, я маю дуже великі сподівання, що більшість міліціянтів попри ті епітети, котрими їх наділив народ, є гетеросексуалами, і як гетеросексулам їм буде не дуже приємно захищати содомітів.
Свого часу я приймав участь у зриві презентації книги «120 сторінок Содому». Коли в момент затримання я запитував міліціонерів про характер їхньої сексуальної орієнтації або, чи не соромно їм захищати збоченців, вони мовчки відвертали очі. Напевно, їм дійсно було соромно і, врешті-решт, бридко. І до цього варто апелювати. «Ти не пі*арас? Ні? Так чому ж ти їх захищаєш?! Чому? А, “пріказалі”... А якщо завтра вони тобі накажуть...» Методою подібних дискусій можна розхитувати конформізм міліції і навіть шукати з нею якийсь «спільний знаменник» (знаю, що багатьох читачів думка про «спільний знаменник» з міліцією може обурити, але шукати його дійсно потрібно). Ця метода може дати оперативні плоди, і геєохоронний ланцюг несподівано може порватись. Та головне – мислити стратегічно і працювати на перспективу. Сьогодні їм наказують охороняти збоченців, а завтра змусять стріляти у натовп демонстрантів. Можливо, дехто із них пригадає дискусію на тему сексуальної орієнтації і відмовиться виконувати злочинний наказ...
Варто пам’ятати, що ми живемо в епоху демократії, влади більшості і тому подібних дурниць. Про це варто пам’ятати так само, як і про приказку «Гуртом і батька легше бити». Звідси випливає необхідність максимальної мобілізації. Вирішив 20.05 приїхати до Києва і зіпсувати збоченцям свято? Візьми з собою десять друзів. Ти соціопат і не маєш друзів? Знайди ще десятьох соціопатів і разом із ними приїдь до Києва. Ти християнин? Не соромся подати руку атеїсту чи рунвірісту і твори благе діло разом із ними (Господь їм це зарахує). Тебе оточують пацифісти? Якщо вони нормальної орієнтації (таке інколи буває), то можуть зіграти певну позитивну роль. Ти студент, робітник, викладач, підприємець, лікар? Заохочуй до добрих справ своїх колег по цеху. В тебе на це лишився місяць часу.
Мобілізація і ще раз мобілізація! Нехай Україна, Європа, світ побачать, що гомофобів (sic!) у Києві зібралося в десятки, якщо не сотні разів більше, ніж содомітів. Ми живемо в епоху демократії – влади демосу. Тож не варто соромитися т.зв. демократичних методів. Якщо 20.05 до Києва приїде величезне число противників сексуальної деградації, це означатиме, що наш народ здатний об’єднуватися навколо певних конструктивних ідей, а отже – демос є потенціалом для творення нації. Це знову ж таки виводить нас на стратегічну перспективу.
Україна на виклик 20.05 має відповісти саме ГОМОФОБІЄЮ. Прийнято вважати, що будь-яка «фобія» – річ негативна. Проте в наш час словами із негативним смисловим навантаженням нерідко позначають позитивні або просто «нейтральні», нормальні явища. Це робиться з метою дезорієнтувати людей і, врешті-решт, направити їх на хибну стежку. При цьому, фактично, твориться «новомова» (newspeak), котру можна вважати засобом тоталітарної маніпуляції над свідомістю населення (Див. роман Дж. Орвела «1984»). Прикладами творення сучасної ліберально-тоталітарної «новомови» і є поняття «гомофобія» та «гомофоби». Ці поняття вже запущені в обіг. Їх використовують у ЗМІ, у вузах та школах під час занять із «гендерної освіти». Відповідно – нормальне, природне явище «за замовчуванням» стало чимось негативним.
Потрібно обійти цю сатанинську хитрість. Потрібно використовувати зброю ворога. Потрібно перетворити зневажливий ярлик на власний бренд. Потрібно сказати: «Так, ми – гомофоби, і ми цим пишаємося!» І це потрібно сказати від імені всієї України! Потрібно сказати, що Україна є гомофобською країною. Потрібно сказати, що абсолютна більшість українців – психічно здорові люди, котрі відчувають закономірну і цілком природну огиду до девіантів із «нетрадиційною» орієнтацією. А для цього знову ж таки потрібна максимальна мобілізація.
(Повертаючись до теми мобілізації, варто наголосити на тому, що значну кількість противників гей-параду і загалом нав’язливої гомодиктатури можуть зібрати Церкви. Якщо, приміром, УПЦ КП уже неодноразово звозила до Києва значну кількість своїх вірних з метою своєрідної «гри духовними м’язами» з нагоди річниці Хрещення Руси-України чи у випадку численних «візитів» генерал-патріарха Кіріла, то це їй під силу і у випадку протидії гей-параду. Те ж саме стосується УАПЦ чи УГКЦ. Тому вже зараз активісти громадських організацій та інші небайдужі люди мають звертатися до духовенства (в т.ч. й ієрархів) із закликом організації масових поїздок до Києва з метою вияву антисодомітського протесту. Борімося за Християнську Україну! Робімо це не лише молитвами, але й конкретними справами!)
Гей-парад у Києві в стратегічній перспективі є проблемою геополітичного характеру. Геєполітика – це вимір геополітики. Враховуймо це! Використовуймо це для пропаганди. Гей-парад – це ще один крок на шляху української євроінтеграції. Ще й досі чимало «націонал-демократів», «національно свідомих» та «щирих патріотів» є сліпо закоханими в Захід, поклоняються йому, неначе Золотому Тельцеві. Потрібно розплющити очі і побачити, чим насправді є «західні стандарти життя». Порятунок від російського імперіалізму – не на Заході, не в НАТО чи ЄС, а в нас самих, у плеканні власної сили.
Євроінтеграція – це шлях до деградації. Заходу не потрібна здорова, сильна Україна. «Сильним світу цього» не потрібні психічно, морально і фізично здорові люди (ними важко керувати). «Сильним світу цього» потрібні деграданти, з котрих можна зробити слухняну, безвольну і безлику біомасу. Інтегруватися і проігнорувати «західні стандарти» досить важко. Угорщина спробувала конституційно захистити християнські цінності, і ми знаємо, який ґвалт підняли євросатаністи. Толерантна Європа є толерантною лише до деградації, здорові цінності вона нетолерантно нищить. Тож не варто плекати ілюзій. Не хочеш, щоб твого сина примусово виховали педарастом – тобі не по дорозі із євроінтеграторами... Не хочеш, щоб твоєю країною керувало гомосексуальне лоббі із Страсбургу чи Брюсселю – скажи євроінтеграції «Ні!»
20.05 противники сексуальних збочень зможуть сказати своє «Ні!» не лише кільком сотням содомітів. Вони зможуть сказати «Ні!» сатанинським геополітичним стратегіям. Це «Ні!» водночас буде «Так!», сказаним майбутньому Європі християнських націй і сильній християнській Україні як складовій цієї Європи. Нехай наші «Так!» і «Ні!» будуть чіткими, сміливими, голосними! Нехай їх почує увесь світ! Нехай світ дізнається, що у Центрі та на Сході Європи ще плекаються дійсно європейські – християнські – цінності, що тут ще жевріє вогонь Європейської Реконкісти! Плекаймо цей вогонь. Просімо в Господа, щоб він розгорівся!
Виклик 20.05 змушує нас замислитися над низкою тактичних та оперативних питань. Вже сьогодні варто спланувати свій час, купити квитки, мобілізувати максимум однодумців, ретельно продумати план протидії збоченцям. Та все це варто робити в стратегічній оптиці. Варто усвідомити власну відповідальність перед майбутнім. Перед майбутнім та перед Вічністю...
