Нечуваний злочин американських імперіалістів!

Американський аґресор

Влітку 1877-го року в околицях німецького міста Лайпціґ вперше з’явився жук, який виїдав стеблини картоплі. Він прибув на кораблі із США разом із вантажем картоплі. У Сполучених же Штатах жуків виявили ще у 1859-му: в ту пору невідомий тоді ще шкідник майже повністю знищив картопляні поля у штаті Колорадо на Південному Сході країни, після чого одразу ж став відомим та отримав свою назву. І почав розповсюджуватися  далі.

У Європі жука-нелеґала вдалося знищити одразу. Райхстаґ терміново заборонив увіз до країни американської картопли. А тим, що вже потрапило на німецькі поля, зайнялася армія. Сотні саперів та у допомогу їм тисячі піхотинців окопували заражені жуком поля глибокими траншеями, заливали картопляні сходи нафтою і спалювали. Хіміки на практиці проводили випробування найновіших отрут і жука травили. 1880-го року шкідник знову пробрався до Німеччини, заодно і до Польщі, але і того разу йому не вдалося закріпитись.

Завоювати Європу шкідникові вдалося лише під час Першої світової війни. Зараза пішла гуляти по Старому континенту з американської військової бази у Бордо (Франція): жука туди привезли разом з американською ж картоплею. Втім, тоді про це ніхто не думав: йшла війна і було не до боротьби зі шкідниками. Коли ж прийшов мир, було вже пізно. «Американський нелеґал» до 1935-го розповсюдився по всій Франції та рухався далі на Схід.

Зверніть увагу: колорадського жука немає там, де живе муха цеце!

Вибити зі займаних позицій його виявилося вже неможливо. До того ж, з’ясувалася відверто неприємна подробиця з життя цього шкідника: виявилося, що у нього, на відміну від усієї решти комах, які мають, як правило, тільки одну форму спокою, їх цілих шість. І одна з цих форм – багаторічна (точніше, 2-3-річна) діапауза. Грубо кажучи, можна три роки не саджати картоплю, а на четвертий, коли людина абсолютно впевнена, що жук повиздихав від вогню, отрути і, врешті-решт, голоду – нате вам. Тільки зелене бадилля вилізло із ґрунту – з нею і ненажерливий смугастий знайомець.

Під час Другої світової при «допомозі» завоювавших Францію німців колорадський жук перебрався до Польщі.

Але справжнє його нашестя почалося у кінці 1940-х – на початку 1950-х. Першими постраждали НДР, Польща і Чехословаччина. Винним визнали Центральне розвідувальне управління США. «Нечуваний злочин американських імперіалістів»,− писала польська ґазета «Трибуна люду» у 1950-му році. Громадянам країни повідомляли, що у німецького сусіда «американські літаки, порушуючи усталені зони польотів, вночі скинули величезну кількість колорадського жука». У ґазетах країн соціалістичного табору почалася гістерія. СРСР підтримав своїх союзників. Влітку того ж року американським дипломатам навіть передали ноту по цій справі. Тим більше, що колорадський жук повільно підбирався до радянських кордонів.

Коли кордон не на замку

В Україні його вперше виявили 1949-го року. Він переповз із Польщі у Львівську область, де перелякані вуйки старанно та швидко його знищили. Друге «українське» нашестя відбулося у 1958-му. У травні стояла тепла і суха погода, і вітром з Угорщини та Чехословаччини велику кількість жуків занесло на Закарпаття. Шкідник почав швидко розповзатися по Україні.

Колорадського жука в Україні тоді бачили ще головним чином на малюнках. Тільки де-не-де на городах можна було знайти личинки. На нього оголосили полювання. Щоби люди знали, як виглядає шкідник, його малювали на сірникових коробках. За кожного знайденого платили по копійці. Це більше всього зацікавило дітей. Вони ходили по полях та городах і збирали усих смугастих комах. Але вже через кілька років шкідник масово розселився на полях. Першою зброєю проти нього були відро та віник. Жука збивали з куща або просто збирали руками, а потім спалювали.

Пізніше почали використовувати пестициди. На деякий час це допомогло. Але колорадський жук швидко адаптувався до отрути і через кілька років перестав реаґувати на хімікати. Нова отрута один-два сезони може вбивати шкідника, а на наступний він до неї вже звикає.

Для місцевих птахів колорадський жук виявився «несмачним». Тому вчені почали шукати його природнього ворога. В США, у штаті Колорадо, знайшли хижаків, які можуть поїдати жуків. Ними виявились клопи та паразитуючі мухи. Їх завезли до Європи, розвели та випустили на поля. Кількість жуків різко зменшилася. Але коли випускати паразитів перестали, шкідник знову з’явився. І їв вже не тільки картоплю, але і помідори і баклажани – словом, пасленові.

Приблизно тоді ж, на початку 1960-х, вчені з’ясували, що батьківщиною колорадського жука є зовсим не Колорадо, а Мексика. Там виявили біля півсотні різновидів цього жука. Саме тут наукові співробітники знайшли і комах, які їли або самого жука, або його личинки. Але з’ясувалося, що ці паразити не можуть адаптуватися ані до європейського, ані до північноамериканського клімату. І, на відміну від колорадського жука, не можуть переносити холодну зиму. Ось такий кліматичний казус – і все на користь колорадського жука. Щоб довершити горесну картину, можна тільки сказати, що і літун він цілком собі вдалий: при гарній погоді та попутному вітрі 8 кілометрів на годину для нього не проблема.

І тоді ж учені висловили страшне припущення: щоби повністю знищити колорадського жука, треба як мінімум 5-10 років не вирощувати картоплю. Тільки у цьому випадку шкідник зникне, позбавившись харчової бази. До речі, і від помидорів з баклажанами теж доведеться відмовитись на ті самі 5-10 років. Тому всім нам ясно, що на такі жертви людство навряд чи готове піти, тим більше напередодні всесвітової харчової кризи.

Боротись та шукати, знайти та не здаватись!

Тому залишається одне: боротися з колорадським жуком. Не покладаючи рук. Любов Іванівна Колесник, старший науковий співробітник Харківського національного аґрарного університету ім. В.В.Докучаєва, радить:

«Ми наполягаємо на обробці картоплі перед посадкою такими препаратами, як, наприклад, «Престиж». Картопляні клубні розкласти, вистелити та оприскати розчином препарату. І одразу ж посадити».

Масовою вчені називають появу жуків у кількості 5-10 на один картопляний кущ. Тоді, каже Колесник, треба обробляти посадки такими препаратами, як «Актара», «Моспілан», «Конфідор». Але не менш ніж за 20 днів до збирання картопельного врожаю.

Перша хвиля масової появи припадає на період бутонізації – це коли у картоплі з’являються квіточки. І саме у цей період, розповідає Любов Іванівна, найбільш доцільно обробляти посадки. Треба також розпушувати ґрунт, вносити добрива, окучувати кущі.

Варто додати, що жук цей зимує на глибині 10-30 см. Як уродженець південних широт він не полюбляє холод. У сильні морози гине значна частина жука, який заліг на зиму – але тих, що залишилися, вистачає для того, щоб городники з появою перших картопляних ростків починали усе спочатку. Тим більше що кліматичні зміни останніх років – засухи, жара – жуку тільки на руку: прискорюється його розвиток, збільшується шкодоносність.

Щоб мінімізувати збитки від колорадського жука, каже Любов Іванівна, необхідно, щоб на городах населення обробляло свої посадки своєчасно і в один день. Щоб жук не переповзав, як це часто буває, з обробленого «несмачного» города на необроблений та цілком їстівний.

Але при цьому вона додає: стовідсоткової ґарантії не дає у наш освічений час жоден препарат, жоден засіб механічної боротьби. Успішність складає від 80 % до 92 %. Тобто, як ти не корячся – все одно хоч картопелину з десяти жучара клятий зжере.

Але все одно це ж не весь врожай, правда? Та і народ наш відомий своєю спокійною впертістю у боротьбі хоч з яким ворогом – сільськогосподарським тим більше. Методи знаємо, руки є. Тому і є у нас картопля – недивлячись на те, що у Харківській області колорадський жук з’явився ще 1966-го року. Сорок п′ять років тому.

За матеріалами: «Время»