Як вбивали українську мову. Пропоную продовжити…

- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.

- 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено “Учительське євангеліє” Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та “Катехизис” Лаврентія Зизанія Тустановського.

- 1667 р. – Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: “Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни” (В.Лизанчук, с.34,35).

- 1689 р. – Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:”… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…”. Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. “Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати”, визнали москалі в 1905 р. (“Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова”).

- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші ‘”не сходные с книгами московскими”.

- 1685 р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України.

- 1687 р. Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.

-1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.

- 1690 р. “Сугуба, трегуба і многогуба” “анафема” Московського собору на книжки С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького.

- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

- 1709 р. – Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі” академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.

- 1709 р. Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

- 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

- 1718 p. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар

- 1720 р. Наказ Петра І: “В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было”.

- 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб “…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные”.

- 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки “не во всем с великороссийскими сходные”. Знищення Чернігівської друкарні.

- 1724 p. – Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга “Триодь” “не совсем с великороссийским сходная”, а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

- 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

- 1737 р. Московський намісник у Києві князь Баратинський арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями М.Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.

- 1740 р. Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.

- 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

- 1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час “розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви”, опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

- 1753 р. – Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

- 1755, 1766, 1775, 1786 pp. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 – 2, 1850 – 1,1851 – 2,1856 – 5.

- 1759 р. – Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

- 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

-1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, “якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли…”

- 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

- 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

- 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

- 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.

- 1769 р. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

- 1777 р. – Після смерти 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Слухові) москвинська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.

- 1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

- 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

- 1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу ‘голосом, свойственным российскому наречию”. Теж саме було заведено і в иколах Руси-України.

- 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

- 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.

- 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

- 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано “Порівняльний словник усіх мов”, у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

- 1800 р. Наказ Павла І про заборону будівництва церков в Україні в дусі козацького барокко, а лише у московському синодальному стилі.

- 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: “Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски”

- 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.

- 1824 р. – Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: “Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто “русское”". “Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності” зобов’язував: “Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства”

- 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками “не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству”.

- 1853 р. Спотворено видання “Літопису” Граб’янки.

- 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За “українофільську діяльність” на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська І Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу “Основа”.

- 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.

- 1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети “Мета”
<За це я зовсім розлютилася Smile>

- 1864 р. – Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.

- 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України “в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию…”.

- 1870 p. – Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення”. Отже українців відносили до “інородців”.

- 1874 р. – Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.

- 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур “малоросійським наріччям”, заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких “не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису”. Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.

- 1876 р. -Указ про зобов’язання “прийняти як загальне правило”, щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це “загальне правило” діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.

- 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

- 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

- 1895 p. – Заборона видавати українські книги для дітей,”… хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными”. Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: “Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. – Воспретить”. На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: “Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать”. (В.Лизанчук, стор.105)

- 1896 р. – Б.Грінченко в одному із часописів писав: “Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі “подвиги” рабської вірности”. (В.Лизанчук, стор.107).

- 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.

- 1888 р. Указ Олександра III “Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами”.

- 1889 р. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
- 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

- 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.

- 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з’їзді у Києві та на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві.
- 1900 p. і наступні роки – Цензурою виключаються такі слова як “козак”, “москаль”, “Україна”, “український”, “Січ”, “Запоріжжя” та інші, які мають український національно-символічний зміст.

- 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

- 1905-1912 pp. – Міністерство освіти Московії закрило 12 українських приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів “перевело” до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

- 1905 p. – Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет – це “загальнодержавна інституція”, і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.

- 1906 і 1907 роки Закриття “Просвіт” в Одесі та Миколаєві.

- 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

- 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до “іновєрцев” і заборонив будь-які українські організації.

- 1910, 1911, 1914 pp. – Закриття колоніальною владою “Просвіти” у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).

- 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.

- 1914 p. – Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

- 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та єврейських установ. “… Український рух є для Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета “Киевлянинъ”, 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: “Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки”. В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів “Просвіти”, Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.

- 1914 р. – ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.:
• 1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
• 2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
• 3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
• 4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что “Украина” — это “окраина” государства в былые времена.
• 5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
• 6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
• 7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
• 8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
• 9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что “украина” — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
• 10. Всеми способами искоренять употребления названия “украина”, “украинский”.
• 11. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

(Праці Українського Наукового Інституту. – Варшава, 1932.)