В Харкові триголова гідра дала збій

І це попри надзвичайно непоступливу і упереджену позицію прокуратури, шалений тиск на обвинувачуваних, свідків та рідних загиблих з боку міліції.

Додайте до цього й певну надзвичайно негативну думку щодо молодих хлопців частини громадськості, котру в першу чергу через деякі ЗМІ намагались нав’язати усьому суспільству правоохоронці, родичі загиблих та їхні адвокати.

І навіть факти явного фальшування низки доказів ментами та прокуратурою, котрі випливли в ході судового слухання - чи навіть алібі, котре, як з’ясувалось тоді ж, мали обидва звинувачуваних на момент вбивства, могли би їх не врятувати від довготривалої чи довічної відсидки.

Бо, як відомо, бідолашних, котрі волею долі, самих правоохоронців чи сильних світу цього потрапляють під безжальний коток триголової гідри – прокуратури, ментури та суду – може врятувати хіба що диво чи певний збіг обставин:

- На їхню підтримку із суто власних шкурних міркувань (піар, дискредитація конкурента чи те і інше вкупі) виступить котресь із потужних політично-олігархічних угрупувань;
- Історія набуде широкого і гучного розголосу в ЗМІ;
- На захист ображених активно і дієво постане громадськість, в першу чергу сусіди, земляки, колеги по роботі, правозахисні та інші громадські організації.

Втім, повернемось до нашої історії…

Вранці 5 лютого 2009 р. в одному із найбільших харківських «спальних» житлових масивів Салтівці, на розі пр. Тракторобудівників та вул. Героїв Праці перехожі знайшли три трупи з чисельними колото-різаними ранами: 40-річного Романа Коваленка, а також сина та матір Куявів - 38-ми та 63-х років відповідно.

Містом відразу ж поширилась панічна чутка, що жорстоке вбивство - це справа маніяка. Однак не минуло й двох тижнів, як 16 лютого головний харківський міліціянт Віктор Развадовський звітував, що ще 7-го лютого були затримані двійко молодих наркоманів - 23-річний Дмитро Дорофеєв та 20-річний Олександр Макаров, котрі вже зізналися у скоєному злочині. Окрім того, стосовно них проведені усі необхідні слідчі дії, зокрема слідчий експеримент на місці злочину, вилучені речові докази: засоби вбивства – ніж із виверткою, закривавлені особисті речі, сто гривень, поцуплених молодиками у загиблого Романа Коваленка.

Головним мотивом вбивства Коваленка Развадовський назвав пограбування з метою дістати грошей на дозу, а сина і матері Куіявів - бо вони стали випадковими свідками першого вбивства.

Тоді ж Развадовський пообіцяв впродовж місяця передати справу до суду – відразу ж опісля проведення експертизи ДНК загиблих. Чомусь він був переконаний, що експерти відшукають її на закривавлених речах Дорофеєва і Макарова.

Але справа до суду потрапила лише через півроку, а експертиза ДНК була проведена аж через два роки. Головний її ініціатор – прокуратура – мотивувала затягування експертизи відсутністю грошей на неї.
В суді ж обвинувачувані відразу зробили заяву, що зізнання в убивстві із них елементарно вибили в міліції. А люті катування тривали більше тижня із дня затримання 7 лютого і до дня гучної заяви генерала Развадовського про розкриття справи його «орлами».

Ну, а адвокати Дорофеєва та Макарова відразу ж звернули увагу суду на низку нестиковок, недоречностей, а то і дуже схожих на відверте фальшування доказів по справі.

Втім, підозри в тому, що у цій справі не все так чисто, як доповідав молодецький ментівський генерал, у деяких місцевих ЗМІ, адвокатів, правозахисників виникли відразу ж.

Багато хто з них звернув увагу на той факт, що оприлюднена правоохоронцями інформація про вилучення у затриманих 100 гривень, через котрі буцімто і був убитий Коваленко, якось не ув’язується із інформацією, що просочилась із тих же мєнтівських кіл. Згідно з нею, не лише у Коваленка, але й у двох інших загиблих оперативники вилучили й інші гроші. Причому, в загальній сумі набагато більшій, ніж 100 грн.

Тобто, виявлялось, що через незрозумілі причини грабіжники поцупили із кишень своїх жертв далеко не все. Із тих же незрозумілих причин підозрювані, котрі, до речі, мали кримінальний досвід, не позбулись засобів убивства.

Якось не складалось. Але трохи інший пазл почав вимальовуватись, коли – знову ж таки, із конфіденційних джерел – надійшла інформація, що комусь там нагорі дуже не сподобались чутки про появу в Харкові маніяка. От і був відданий наказ знайти винних у потрійному вбивстві.

Ну, а як діє мєнтура в цьому випадку - не секрет. Хапають, хто під руку потрапить, бажано із кримінальним минулим чи сумнівною репутацією. А далі – справа за тортурною технікою…

Але повернемось до суду. Справа проти Макарова та Дорофеєва почала розвалюватись в суді буквально відразу ж.

 Після перегляду в залі суду відеозапису слідчого експерименту, адвокати звернули увагу суду на те, що їхні клієнти плутались в хронології злочину, погано орієнтувалися на місці злочину. Діяли виключно за підказками правоохоронців чи орієнтуючись на букети квітів, покладені на місце загибелі жертв, що заборонено робити за умовами будь-якого слідчого експерименту. Але навіть при цьому не могли до пуття сказати точно, де яка жертва мусила кінцево перебувати на момент вбивства. Хлопці плутали одяг жертв чи до пуття не могли впізнати речі загиблих.

Далі виявилось, що буцімто вилучені ще при затриманні у підсудних засоби вбивства – ніж і вивертка – дивним чином в ході слідства трансформувалися у два ножі.

Допитані в суді, в т.ч. і з цього приводу, правоохоронці у свідченнях плутались і толком пояснити такої метаморфози з головними речовими доказами не змогли. Зате цей феномен пояснили підсудні: спочатку під тиском (читай тортурами) вони засвідчили, що скоїли вбивства ножем і виверткою. Але, коли експертиза встановила, що ніякою виверткою злочин не скоювався, а в руках злочинців були лише ножі – їх змусили змінити свідчення.

Ну, а коли мова зайшла про застосування тортур щодо підсудних з боку міліціянтів та й взагалі про незаконність самого затримання, у ментів трапився напад колективної амнезії. Вони не змогли пригадати термін затримання та утримання підозрюваних в райвідділку. А двійко оперів, котрих підсудні звинуватили в тортурах щодо них, і взагалі не змогли пригадати останніх.

А незабаром в суді з’ясувалось, що у підсудних і взагалі є алібі. Як мінімум троє свідків (попри, як з’ясувалось згодом, шалений тиск на них збоку правоохоронців) підтвердили, що на момент скоєння вбивства Макаров і Дорофеєв перебували далеко від місця злочину. Перший у подруги з приятелем, а другий – на лікуванні в заміському санаторії.

Ну, а далі суд взяв тривалу паузу. Більше року очікували результатів експертизи ДНК. І хоча остання начебто підтвердила причетність підсудних до вбивства – на одежі Макарова відшукали кров одного із загиблих, а на ножі, котрий дивним чином вклався в руки Дорофеєва замість вивертки – кров ще двох інших потерпілих – тим не менш, суд не поспішав оголошувати вирок.

Справа в тому, що у суду з’явились вагомі підстави вважати: кров загиблих на одежі та ножі підсудних опинилась вже опісля їхнього затримання і, треба так розуміти, не без участі самих правоохоронців.
Адвокати довели, що речі у їхніх підопічних вилучались неуповноваженою особою, слідчим, котрий до справи не мав жодного стосунку. Речі на попередню експертизу доставлялись неопечатаними. А за свідченням криміналіста, котрий ту експертизу провадив, із пакета з речами підсудних кров просто текла. Хоча, аби підсудні забруднили свої речі кров’ю загиблих в момент скоєння злочину, вона би мусила до часу доставки речей на експертизу засохнути.

Після цього суд знову взяв паузу на декілька місяців, буцімто в очікуванні задля дачі свідчень одного із головних свідків – слідчого, що порушив саму кримінальну справу. Але цей свідок, котрий перебував у довгостроковому закордонному відрядженні, кінцево з’явившись в залі суду, нічого нового до справи не додав.

Після цього, на початку червня Харківський апеляційний суд виніс свій вирок: повністю виправдати Олександра Макарова та Дмитра Дорофеєва.

Здавалось би – хеппі енд і торжество справедливості. Але справа в тому, що виправдувальні вироки в практиці українського правосуддя – це унікальне явище. І якщо вони трапляються, то це аж ніяк не заслуга отого самого правосуддя. А просто на користь підсудних в їх протистоянні триголовій гідрі переважають фактори, виділені на початку статі жирним шрифтом.

В нашому ж випадку:

• По-перше, увесь час процесу підсудні відчували і мали підтримку рідних, друзів і знайомих. Достатньо згадати, що попри тиск на них з боку правоохоронців, трійко останніх таки підтвердили алібі підсудних. Окрім того, справою перейнялись правозахисники і деякі громадські організації.

 • По-друге, ця справа перебувала під постійною увагою місцевих ЗМІ, частина з котрих намагалась давати об’єктивну картину всього, що відбувалось.

• По-третє, і це мабуть найголовніше. Автор володіє інсайдерською інформацією, що саме в такому підсумку цієї гучної справи ситуативно була зацікавлена нинішня влада. Причому, на самому верху. Хтось дуже впливовий в АП вирішив, що саме така розв’язка може бути дуже корисною. За умов досить явного останнім часом крену нинішнього режиму в бік ЄС, такі приклади можуть слугувати доказами того, що за часів регіоналів в царині українського правосуддя таки щось змінюється на краще. Із суддями провели відповідну бесіду…

З іншого ж боку, ця справа є одним із тих винятків, що підтверджують надзвичайну нагальність знищення вже згадуваної триголової гідри, хоча би задля нашої ж безпеки і здоров’я…