Рада племінних вождів, або третій зайвий сектор: як народжували громадську раду в Харкові. Частина 1
До 26 січня вже в 15 областях України були створені громадські ради при державних адміністраціях. Харківщина народила 16-ту числом раду в характерній для себе манері, поєднав загальні тенденції з місцевими особливостями. Узагальнення повідомлень спеціального створеного для супроводу процесу сайту gromrady.org.ua свідчить, що державна влада повсюди в Україні комплектує зручні для себе дорадчі органи з контрольованих нею громадських організацій (ГО).
Іншого не варто було й очікувати, проте ситуація з громадськими організаціями в різних регіонах неоднакова та й майстерність чиновників теж різниться. У Харкові протягом кількох тижнів зими у «третьому» секторі спостерігався легкий ажіотаж – громадські діячі поспішали подати заявки до управління внутрішньої політики. Поширилися чутки, що нові консультативні ради за постановою Кабміну № 996 наділені незрівнянно сильнішими повноваженнями, ніж їх нещасливі попередники. Насправді нічого радикально нового азарівська постанова не містить. Для результативної діяльності громадських радників, як і раніше, ключовими є звичайний професіоналізм і обопільне бажання чиновників та представників громадських організацій співпрацювати. Саме цьому нова постанова формально не заважає, але й дієвості автоматично не забезпечує.
Управління внутрішньої політики Харківської обласної адміністрації, зрозуміло, як профільне в сфері Паблік рілейшнз з різними організаціями, опікувалось всім процесом творення громадської ради. До ініціативної групи з проведення установчих зборів майбутньої ради включили, очевидно, лише тих людей, яким влада могла довіряти (за виключенням, можливо, однієї особи). За деякими свідченнями, в останні два дні прийому документів було подано близько половини всіх заявок, причому держслужбовці не пошкодували на їх прийом навіть власний вихідний день. В результаті велика кількість мобілізованих владою «інститутів громадянського суспільства» гарантувала адміністрації абсолютну більшість в раді.
Загалом в установчих зборах з формування громадської ради 26 січня мали взяти участь, за офіційними даними, 177 громадських організацій. Лише двом заявникам ініціативна група відмовила, притому на цілком законних підставах. Фрунзенська районна м. Харкова організація Народного Руху України сунулась в суто громадський ряд зі своїм політичним обличчям, що є порушенням постанови Кабміну. А відомий далеко за межами Харківщини «Зелений Фронт» не надав повний комплект необхідних паперів, тому що вчасно і щасливо для влади загубив власний документ про легалізацію.
Багато хто дивувався, коли прочитав, що організатори зборів запланували провести їх протягом однієї години. Як можна за такий короткий час обрати членів майбутньої ради? Гадали, яким же буде її кількісний склад, бо на той час в різних областях вчиняли по-різному: подекуди включали до ради всіх, хто подавав заявки (Вінниччина, Сумщина), в багатьох областях влаштовували рейтингове голосування і обирали відносно невеликі ради (Київщина, Черкащина).
Харківські організатори, попри велике число заявок, пішли першим шляхом – усі представники ГО, що з’явились на збори, були включені до громадської ради. Таких нарахували 171 особу. Зал дружно, без обговорення, підтримав таку пропозицію. Євген Маслов з газети «Главное» намагався поставити на голосування пропозицію про «компактну» раду числом до 60 членів, але цю ідею не підтримали.
Загалом сценарій управління внутрішньої політики був реалізований без особливих перешкод. Цікаво, що в залі багато задніх рядів займали люди, які ніяк не голосували, нічого не запитували, нічим не обурювались. Після обрання головою громадської ради Галини Золотих, кандидатуру якої запропонувала ініціативна група (читай - адміністрація), ці тихі громадські діячі мовчки залишили зал. Караул втомився, караул пішов? Ці гості, можна припустити, мали завдання страхувати організаторів на випадок неправильних голосувань.
Організатори також відзначились ще одним ноу-хау: кожний зареєстрований учасник зборів отримував іменний квиток з номерами ряду та місця. Особливо зворушливо така передбачливість виглядала в поєднанні з технічною неготовністю (відсутність мікрофонів). Номерні квиточки мали, мабуть, відсікти "чистих" активістів від справжніх. Суто випадково щільно заповнені перші ряди дружно голосували разом з президією. А всіх "буйних", зрозуміло, без мікрофонів ніхто й не чув.
Проте мінімальні формальності були витримані, всі домашні заготовки ініціативної групи здобули схвалення. Подібний сценарій створення владою «контролерів» для себе коханої був абсолютно прогнозованим. Несподіванкою була повна безпомічність опонентів влади. Жодної координації між ними напередодні зборів, схоже, не відбулось. Невпевнені спроби запропонувати зборам якісь альтернативні рішення або кандидатури здобували ганебно малу кількість голосів. Замість висунення однієї консолідованої альтернативної кандидатури на посаду голови вигукнули прізвища аж семи осіб, більшість з яких була заскочена зненацька такою пропозицією.
Не випадково, мабуть, чимало відомих громадських діячів та організацій Харківщини взагалі проігнорували весь цей процес. Не було в залі Євгена Захарова, Марка Зобова, Михайла Камчатного, Ігоря Рассохи, Олега Перегона, Валерія Рєпіна, Тамари Трацевич, Сергія Шапаренка, Олександра Шармара. Не пішли до громадської ради відомі за межами області ГО: Харківська правозахисна група, ЕкГ «Печеніги», Комітет виборців, «Просвіта», «Спадщина», «Крона» та чимало інших. Не видно в раді також представників численних громадських і благодійних організацій "імені" А.Авакова, А.Білогрищенка, Д.Святаша, О.Фельдмана та інших передвиборчих благодійників.
Можна припустити, що деякі спеціалізовані, практично професійні ГО мають намір працювати в громадських радах при профільних для них міністерствах, наприклад, при міністерстві екології для ЕкГ «Печеніги» або при МВС – для правозахисників. Проте чимало досвідчених громадських діячів Харкова від початку поставилися скептично до чергової спроби влади добровільно стати під суспільний контроль.
