Бухенвальд: «Кожному своє…»

Фабрика смерті – Бухенвальд почав діяти влітку 1937 року. З літа 1940 року тут запрацював крематорій. У таборі було 52 основних бараки. Кількість охоронців досягала 6000 осіб. У вересні 1941 року неподалік табору були розстріляні перші радянські військовополонені. Невдовзі в таборі влаштували спеціалізований розстрільний пункт.

Особливо жорсткими були умови в «малому таборі» – траплялися вбивства за шматок хліба і канібалізм. Там налічувалося 12 бараків без вікон, у кожному з них мешкало понад 700 людей. Лікарі-есесівці здійснювали злочинні «медичні досліди» із зараження жовтою лихоманкою, віспою, дифтеритом. Із 238 380 в’язнів, що пройшли через Бухенвальд, 56 549 людей померли чи були вбиті.

У лютому 1945-го Бухенвальд стає найбільшим табором смерті: у 88 філіях за колючим дротом перебували 112 000 в’язнів із 18 країн Європи. На час повстання 11 квітня 1945-го року серед ув’язнених було 4380 громадян СРСР, серед них значна частина українців, 3800 поляків, 2900 французів, 2105 чехів, 1800 німців та понад  дві  тисячі представників інших національностей.

У серпні 1945-го цей табір було підпорядковано НКВС. До 1950 року – «Спецтабір № 2», у ньому спершу тримали нацистських військових злочинців, а пізніше – ув’язнених із політичних мотивів. У 1951 році на території табору встановлено меморіальну плиту в пам’ять про учасників Опору. У 1958 році вирішено відкрити в Бухенвальді меморіальний комплекс. Тут збереглися табірні вежі, кілька рядів колючого дроту, ворота з написом Jedem das Seine («Кожному своє») і будівля крематорію, де у стіни вмонтовано таблички з іменами різними мовами – так родичі загиблих увіковічили їхню пам’ять.

Пам’ятники та меморіальні комплекси пам’яті жертв нацизму відкрито в багатьох містах України та Європи. Вони стоять мовчки і своїм суворим, холодним мовчанням нагадують нам про ті жахливі і страшні події, про тисячі знівечених доль, про ціну життя.