Чи нищили бандерівці євреїв та синагоги?
Але ж історична правда свідчить про протилежне. Бандерівський рух, зокрема, його мілітарний чинник Українська Повстанська Армія об’єктивно боролися за свободу та незалежність не лише української, а й інших поневолених більшовицькою Москвою та нацистською Німеччиною націй.
Єврейське населення Західної України, Волині та інших теренів, де активно діяли УПА та ОУН, так чи інакше було їхнім союзником. Загальновідомим є факт, що кількість євреїв-лікарів в УПА сягала 75-80%, саме єврейські лікарі створювали підземні шпиталі УПА, досконалість будови яких і зараз дивує дослідників. Саме завдяки УПА багато євреїв змогли вижити у цій страшній пекельній м’ясорубці совєтсько-німецької війни, уникнувши нацистського (й не лише) нищення.
Галицький єврей Лев Ребет був одним з очільників ОУН, правою рукою Степана Бандери з багатьох різних напрямів діяльності у післявоєнний період. Совєтський агент Богдан Сташинський вбив Провідника ОУН Степана Бандеру у жовтні 1959 р. спеціально розробленою зброєю, за два роки до того, у жовтні 1957 р. у такий же спосіб знищивши Лева Ребета. Не будучи етнічним українцем, Лев Ребет загинув за українську національну ідею, засвідчивши, що українським націоналістом може бути не лише українець по крові.
Саме ОУН вперше в світі висунула гасло «Свобода народам – свобода людині!», гасло, яке робить честь українській нації перед всією світовою спільнотою. Це гасло, а також ініційоване ОУН створення Антибільшовицького Блоку Народів (АБН, який складався з усіх представників поневолених комуністичним режимом народів), є однозначним свідченням того, що українські націоналісти боролися за загальнолюдські цінності, відкриваючи своєю нерівною боротьбою шлях іншим народам до свободи та самоствердження.
Знищення пам’ятника Сталіну так званим «Рухом Першого Січня» було б зрозумілою дією послідовників ОУН та УПА, якби не їхні заяви, зокрема, про те, що: «Ми знищимо на нашій святій українській землі всіх сіоністів та їх погані синагоги, їм не буде пощади!».
Провокаторам, або людям із сильною розумовою недостатністю не місце в українському націоналістичному русі, адже вони роблять жахливу справу, переконуючи і так совєтизований та зрусифікований український загал у тому, у чому його переконували у свій час засоби брехливої совєтської пропаганди.
Погляди науковців та документи:
Ярослав Грицак, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка:
"Наказ Романа Шухевича, очільника УПА, що забороняв воякам УПА брати участь у цих акціях фізичного винищення, на жаль, надійшов запізно, він з’явився лише тоді, коли німці вже здійснили масові вбивства. Позиція щодо єврейського питання, а особливо ставлення до Голокосту, відрізняла митрополита Андрея Шептицького від інших українських національних лідерів. Він єдиний серед них зайняв дуже рішучу позицію, публікуючи відомий текст „Не вбивай!“, а також не обмежився цим і залучив Греко-Католицьку Церкву до акції порятунку євреїв".
Франк Гольчевський, професор Гамбурзького університету (ФРН):
"Я думаю, що УПА була партизанською армією, бійці якої вірили в те, за що воювали, тому що їм казали, що це порятунок для них усіх. Це як ті, хто воював у лавах Червоної армії, шйли на бій не лише "за Сталіна", але й "за батьківщину". На будь-якій війні солдати вчиняють зло, але вони також воюють за цілі, які вважаають вірними".
Друга конференція ОУН (б) в листопаді-грудні 1942 року затвердила ставлення націоналістів до євреїм з наступним формулюванням: «Попри негативне ставлення до євреїв як до знаряддя московсько-більшовицького імперіялізму, вважаємо недоцільним в поточний момент міжнародної ситуації брати участь у антиєврейській акції, щоби не стати сліпим знаряддям у чужих руках і не уводити увагу мас від головних ворогів» (Літопис УПА. Том 24. Iдея i чин: орган проводу ОУН, 1942-1946. – Торонто-Львiв, 1995, С. 52).
