«23 фєвраля – красний дєнь калєндаря?». Або зворотній бік медалі та прихована ганьба Красної Армії.(ч.2)
В ніч на 24 лютого, в селі Грутенберг, що неподалік від Ельса, з’явилися 35 совєтських солдатів на чолі з батальйоним командиром. Вони зайшли до спальні, де перебували совєтські дівчата та згвалтували їх. Три дні по тому, один з совєтських офіцерів під’їхав на коні до того місця, де совєтські дівчата збирали зерно. Він зліз з коня і почав розмовляти з Ганною Грищенко, родом з Дніпропетровської області. Він запитав: «Звідки ти?». Після чого лейтинант наказав їй підійти ближче, але дівчина відмовилась. Тоді офіцер вистрелив в неї. Проте, дівчина залишилась живою. І таких випадків було доволі багато.
В місті Бунслау перебувало близько ста совєтських дівчат, які часто зазнавали принижень з боку солдатів. 5 березня до спальні прийшли 60 солдат та офіцерів третьої гвардійської танкової армії. Більшість з них були відверто п’яними. Вони кинулись на жінок і стали їх принижувати. Незважаючи на наказ коменданта залишити приміщення, ґвалтівники влаштували бійку та погрожували коменданту зброєю. І такі випадки в Бунслау не були поодинокими. Тому всі жінки, що перебували у місті були залякані та деморалізовані, серед них зростало невдоволення. Зокрема, Марія Шаповал казала: «Я чекала на Красную Армію днями й ночами. Я чекала на своє звільнення, а зараз наші солдати поводяться з нами гірше німців. Я не радію з того, що залишилася жива». А ось слова Клавдії Малашенко: «Було дуже важко жити з німцями, але зараз ми також живемо дуже погано. Це не визволення. Наші солдати ставляться до нас жахливо. Вони роблять з нами страшні речі»
Німецькі жінки швидко усвідомили, що увечері на вулицях міста краще не з’являтися. Матері ховали молодих доньок по горищах та підвалах. Вони наважувалися ходити по воду лише рано-вранці, коли совєтські солдати відсипалися після нічних пиятик. Але коли їх все ж таки ловили, вони, було, видавали місця, де ховалися їхні сусіди, намагаючись таким чином врятувати власних дітей.
Берлінці пам’ятають пронизливі крики по ночах, що лунали з будинків з вибитими шибками. За підрахунками двох головних берлінських шпиталів, кількість жертв зґвалтувань, з боку совєтських солдатів коливається від 95 000 до 130 000. Один лікар зробив висновок, що лише в Берліні було зґвалтовано близько 100 000 жінок. До того ж, близько 10 000 з них загинуло здебільшого внаслідок самогубства. Кількість смертей по всій Східній Німеччині, ймовірно, набагато більша, якщо брати до уваги 1 400 000 згвалтованих у Східній Прусії, Померанії та Сілезії. Є підстави вважати, що сукупно було зґвалтовано близько 2 000 000 німецьких жінок, багато з яких, якщо не більшість, пройшли це приниження декілька разів.
Подруга Урсули фон Кардорф і совєтського шпигуна Шульце-Бойзена була зґвалтована по черзі 23 совєтськими солдатами. Згодом, опинившись у шпиталі, вона покінчила життя самогубством.
Ось декілька цитат зі статті Е. Бівора в газеті «Guardian»: «Солдати Красної Армії не вірять в «індивідуальні зв’язки» з німецькими жінками, - писав драматург Захар Аграненко в своєму щоденнику, який він вів під час війни в Східній Прусії. Дев’ять, десять, дванадцять відразу, - вони ґвалтують їх колективно». Довгі колони совєтських військ, що вступили до Східної Прусії, являли собою незвичайну суміш сучасності та середньовіччя: танкісти в чорних шкіряних шоломах, козаки на конях, до яких було прив’язане награбоване. Різноманіттю озброєння відповідало різноманіття характерів самих солдатів, серед яких були відверті бандити, алкоголіки та ґвалтівники, а також комуністи-ідеалісти та представники інтелігенції, які були шоковані поведінкою своїх фронтових товаришів.
У червонозоряній Москві Сталін та Берія чудово знали про те, що відбувається. В одній з детальних доповідей йшлося про те, що «багато німців гадають, що всіх німкень, що залишилися у Східній Прусії було згвалтовано солдатами Красної Армії». Наводилися чисельні приклади групових зґвалтувань «як неповнолітніх, так і старух».
Маршал Рокосовський видав наказ № 006 з метою спрямувати «почуття ненависті до ворога на поле брані», але це ні до чого не призвело. Було декілька спроб поновити порядок, коли, нібито командир одного зі стрілецьких полків «особисто застрелив лейтенанта, який вишикував своїх солдатів перед німкенею, поваленою на землю». Але в більшості випадків, або самі офіцери брали участь у безчинствах, або відсутність дисципліни серед п’яних солдатів, озброєних автоматами, робили неможливим відновлення порядку. Заклики помститися за Батьківщину, що зазнала нападу нацистів, були тлумачені, як дозвіл на жорстокість. Навіть молоді жінки, солдати та медпрацівники не були проти цього. 21-річна розвідниця Аграненко казала: «Наші солдати поводять себе з німцями, особливо з німецькими жінками цілком правильно».
Коли згвалтовані мешканки Кенігсбергу благали своїх мучителів вбити їх, совєтські солдати вважали себе ображеними, відповідаючи: «Російські солдати не стріляють в жінок, так чинять тільки німці». Красная Армія переконала себе, що, оскільки вона взяла на себе тягар визволительки Європи від фашизму, її солдати мають право поводити себе, як їм заманеться.
В Дахлемі (Dahlem) совєтські офіцери та солдати відвідали сестру Кунігунду, настоятельку жіночого монастиря, в якому також знаходились притулок та пологовий будинок. Наслідок був очевидний: чорниці, вагітні, старі і навіть щойно народжені були жорстоко зґвалтовані.
Питво, включно з небезпечними хімікатами, що їх було вкрадено з лабораторій, грали значну роль в цьому насильстві. Схоже, що совєтські солдати могли напасти на жінку, лише попередньо напившись для хоробрості. Але при цьому вони надто часто напивалися до такого стану, що не могли здійснити статевий акт взагалі та користувалися пляшками – частина жертв була зґвалтована в такий спосіб.
Якщо хтось намагався захистити жінку від совєтського насильника, або батько, що захищав доньку, або син – матір, то це, як правило, закінчувалося трагічно. «13-річний Дітер Саль кинувся з кулаками на «освободітєля», який гвалтував його матір прямо в у нього на очах, але його було застрелено»
Кожен режим грає на почуттях та настроях людей. Якщо основою націонал-соціалізму був реваншизм, капіталізму – жадібність, то комунізм базувався на заздрощах. Згадаємо більшовицьке гасло «кто был ничем, тот станет всем», розкуркулювання, націоналізація, масові розстріли тощо. Цей послужило тому, що праця та накопичення середнього класу в Німеччині здалися червоному охвістю неперевершеним багатством, що ще більше підсилювало агресію «визволителів».
Макс Гастингс вважає що відверте мародерство та грабунок процвітали на теренах, зайнятих совєтською армією. До СССР постійно спрямовувалися посилки, що містили не лише одяг та коштовності, а й продукти харчування. Схильність до крадіжок притаманна багатьом людям, совєтська людина була переконана, що відбираючи чуже, вона не скоює злочину, адже вожді дали приклад, та й на дворі війна.
