Націоналізм – основа філософії буття людства
Отже, збагнути, пізнати можливості нашого буття - збагнути його суть, філософію, шляхи його реалізації, існування у просторі та часі, причому за найбільш оптимальних умов, умов, за яких в основі світу лежить структуризація як живої, так і неживої природи.
Філософія буття людства - наука, вчення про найбільш загальні принципи, закони розвитку людства, його поступу і виживання, в основі чого й лежить структуризація світу, людства у його визначальних структурних одиницях -людина, сім’я, нація. Багата й міцна нація, духовно, матеріально, політично тощо, забезпечує відповідні блага сім'ї й людини як особи, а отже й людства в цілому, служить джерелом і рушієм його розвитку.
Нищівники особистості прагнули по-своєму розправитись з націоналізмом, увергнути його у безодню небуття шляхом так званої світової революції, боротьби всіх проти всіх, нищення, ліквідації структуризації світу і світового людства, у тім числі замах і на структуру природи. І це ще як від Маркса - Енгельса до Лєніна - Сталіна і їх звироднілих ще й сьогоднішніх послідовників. Вони заперечували, заперечують і сьогодні людину (їх відоме нема людини - нема проблем ), сім ю (у них сім’я - пережиток минулого ), націю (їх домисел "нація -мертвонароджений буржуазний витвір ). Для них "ізбранних', "ізбранного гомосовєтікуса" існує не людина, а раб - совєцкій человєк". І десятиліттями вони відволікали на безперспективні, пусті, провокативні розмови і дискусії значну частину людей, оманливо обнадіювали їх у конструктивності своїх нереальних суспільних уявлень і побудов. До нашої кривди, на жаль, вони, ці химери, є і у нас, у нашій державі, яка й далі терпить від їх явних злочинів. Людство усвідомить, осудить й відкине усю облудливість, звироднілість і пагубність цих домислів хворого сатанинського уявлення.
Людина у своїх початках як творення Добра і Сенсу усього живого на Землі веде свій хід вже мільйони років. Сім'я, парна сім'я, як основа формування і становлення людини, її духовного і матеріального світу, здорового способу життя, менталітету, формування суспільного способу існування, що стає основою буття людства, сягає у глибину тисячоліть, десятки тисяч років тому. Національна кристалізація і консолідація народів сягає у сиву давнину, на рубіж нової ери, коли вже формуються племенні і державні утворення. Із глибин давнини неодмінним був еволюційний поступ суспільства, йшла природна еволюційна кристалізація формованих народів у нації як спільноти людей, що складалися унаслідок структуризованих Земних умов на основі локально-регіональної спільності їх території споконвічного проживання (рідної землі), мови, походження, історичної минувшини, культури, звичаїв, релігії, законодавства, економічного життя, етноніму та своєї національної самосвідомості.
Як головне, суттю нації, її інтересами (духовними, матеріальними, політичними і т.п.) є національна ідея, а національна ідея і її реалізація (Ідея і Чин) як теорія і практика, ідеологія нації - тобто націоналізм: із латини, "націонал -національний, народний, слово "ізм -теорія і практика, ідеологія. Отже, націоналізм - теорія і практика, ідеологія нації, народу. Націоналізм - найпотужніша життєва, політична сила. І, здавалось би, чого більше треба як націоналізму для утвердження й торжества людства. Довершенням буття нації як завершальної структурної одиниці людства є її національна держава, як форма суспільної національної організації людства. У національній державі нація постає в новій своїй іпостасі як політична, владно-державна нація.
І знову ж таки здавалось би незрозумілою, але водночас наскрізь прозорою є така дика ненависть, несприйняття слова націоналізм в імпер-шовіністичному середовищі, у країнах так званої західної демократії", де гору набирає імпер-шовіністичне виродження в якості колоніалізму, космополітизму, глобалізму і т.ін. Така ситуація є чіткою ознакою хворого споживацького сучасного модерністичного суспільства, що стрімголов котиться до неминучої тотальної катастрофи. Сучасною світовою наукою і широкою громадськістю світу вже дана належна всебічна оцінка цим збоченням віку. Дослідники з різних країн світу стверджують, що Європа, Захід, цивілізація Заходу агонізують, наслідком дикості культурної революції 60-х є занепад для Західного суспільства моральних цінностей, а результати інтеграції націй і культур передбачають в недалекому майбутньому долю Заходу - як і совєтської імперії зла. Проголошений ще Іммануїлом Кантом принцип торує собі шлях: майбутнє Європи - це спільнота національних держав.
Слово "націоналізм" увів Й.Гердер у 70-ті роки XVIII ст., а 20.05.1869 р. на сторінках газети Daily News воно було вжите щодо ірландців і тлумачилось категорією націоналіст як патріот і захисних нації, борець за незалежність свого народу. У документах ООН, конституціях і законодавчих актах демократичних держав немає негативних оцінок чи засудження націоналізму, в них немає закликів до боротьби з націоналізмом, але засуджується шовінізм, імпер-шовінізм як інструмент руйнування. Відомий історик філософії А.Тойнбі стверджує, що 20-те століття - століття націоналізму", а Михайло Брайчевський у цьому зв’язку зазначає, що "всупереч пророцтву Маркса і Енгельса і проти бажання декого з ідеологів, XX століття минає під знаком не соціально-, а національно-визвольної боротьби під гаслами націоналізму". Негативне ставлення до націоналізму проявлялось і проявляється в марксистській, совєтській та імперській історіографії колоніальних держав.
Західні суспільствознавці зосереджують увагу на тому, що різкий ріст національних рухів відбувається в умовах кризових явищ, що охопили сучасний світ. Показовим є твердження англійського економіста А.Френка: "Найбільш поширеною і потужною рушійною силою у цих кризових умовах розвитку є націоналізм". А як стверджує англійський політолог І.Берлін, націоналізм - один з наймогутніших і активно діючих важелів розвитку суспільства". З цього приводу про націоналізм в Норвегії посол Норвегії в Україні А.Хельсет пише, що Норвегія ще 70-80 років тому була однією з найбідніших країн Європи, а сьогодні завдяки націоналізмові - вона одна з найбагатших держав у світі. І недаремно японські економісти, які відвідали Україну, на запитання "чого бракує українській економіці?" одностайно відповіли: Націоналізму". Це ще, як відомо, провідник українського націоналізму Микола Міхновський стверджував: “Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу її”. Недугою нашої нації Олександр Потебня вважав брак націоналізму в самих українців.
Допоки існує світ, тобто існує наша планета Земля, доти, в силу природної структуризації умов, на ній існує і буде існувати, до того ж вічно, структуризація людства, людського суспільства, в якості головно його націй, національних держав, націоналізму та інтернаціоналізму як механізму, гаранта цього існування. Як писав Павло Грабовський, "націоналізм - конечна умова поступу вселюдського. Від загибелі нації терпить не тільки вона сама, а й вселюдськість узагалі". Націоналізм та інтернаціоналізм як взаємопов'язані, взаємозумовлюючі фактори не мають, як писав Іван Франко, своїх внутрішніх і зовнішніх протиріч, а саме: Націоналізм і інтернаціоналізм тут ані крихти не суперечні".
Олександр Потебня твердив, що національне – основа загальнолюдського, рушійна сила загальнолюдської цивілізації, а “послідовний націоналізм і є інтернаціоналізм”. Як бачимо, є націоналізм – є в нас інтернаціоналізм, інтернаціоналізму поза націоналізмом, поза нацією і її національною ідеєю не існує. Інтернаціоналізм – солідаризм вільних націй, національних держав у їх життєдіяльності, гармонізація націоналізмів. І гасло ОУН-УПА: “Воля народам! Воля людині!” – це і є міжнародний, інтернаціональний аспект українського націоналізму. Спроби вульгаризації інтернаціоналізму як існуючого поза нацією, поза націоналізмом й породили його порочну суть – так званий космополітизм.
Фарисеї так званої комуністичної ідеології, заперечуючи націю, національну ідею, націоналізм, національну державу і державу як таку, відірвавши спотворили поняття інтернаціоналізму до космополітизму, по суті до імпер-шовінізму вибраних, тим самим завели в глухий кут, саме існування суспільства і людства в цілому, дійшли в теорії і практиці своїх уявлень до повного абсурду і маразму, що й підтверджено життям у нашу епоху, їх повним банкрутством.
Отже, філософію буття людства в контексті буття вічності нашого планетарного світу, її основу як націоналізм складає систему знань, науку, вчення про вічне самого буття людства, про завершальну одиницю людства – націю, її національну ідею, націоналізм, національну державу як форму суспільної національної організації людства, національне громадянське суспільство як наповнення його животворчими національно спорідненими організаціями та інституціями, здатними первинно до самовідтворення і розвитку, а в кінцевому рахунку до живлення і самовідтворення людства. Людство незнищене, вічне у своєму поступі, ході розвитку. І громадянська роль людини, місія, місце у цьому – бачити, відчувати цей подих, відчувати биття пульсу, відповідальність і обов’язок, сприяти цьому на шляхах сьогоднішніх і прийдешніх.
Значить, націоналізм як животворча вічна ідеологія – основа філософії буття людства, де вічною животворчою структурною ланкою, одиницею є нація з національним громадянським суспільством. Звідси – й категоричний імператив людства: живе нація – живим є націоналізм – живе людство. І людям, громадянам, свідомим цього, і людства в цілому, - оберігати, сповідувати цей живий пульс організму, свідомо і активно його проводити в життя.
І в цілому: націоналізм – основа філософії буття людства, бо й націоналізм – шлях поступу і виживання людства, націоналізм – пересторога і збереження людства від назріваючої катастрофи, націоналізм – державна ідеологія народів світу, а що стосується нашого українського суспільства, нашої держави, то Україна на шляхах націоналізму і його розбудови.
