Українські голокости
Незалежність — це епохальна подія, це кінець національного невільництва і здійснення непохитної волі нашого народу — бути господарем своєї хати "у сім'ї вольній, новій", — сповнення мрії Нашого Батька Тараса, за яку віками боролись і гинули найкращі сини і дочки України, та гинули від окупанта мільйони звичайного робочого українського люду.
Немає у нас ні однієї суспільно-громадської ділянки життя, яка б не постраждала від одного чи другого окупанта, яка не була б об'єктом насилля й терору, яка б не зазнала незлічимих людських жертв, — не зазнала голокосту. По-різному підраховують наші людські втрати. Але хто б їх не підраховував, де б їх не підраховував, і як би їх не підраховував, то жертв нараховуються грубі мільйони.
Сьогодні, коли ми щороку офіційно відзначаємо чергові роковини голодомору у Золотоверхому Києві, а також в усіх інших містах України, про страшний, зумисно запланований Москвою Голодомор 1933, який забрав левину пайку наших жертв, від 7 до 12-ти мільйонів нашого люду, — знає вже вся Україна і чи не цілий світ. Причиною цього найбільшого в історії людства голокосту не був якийсь природний катаклізм, чи революція, чи війна. Сталося це у мирний час і не десь там на чужій землі, у діяспорі, а таки на своїй рідній, українській, найбільш урожайній — "молоком і медом текучій українській землі". Довгі літа Москва заперечувала будь-який голод як видумку "ворогів Совєтського Союзу — українських буржуазних націоналістів". Але після другої світової війни сотні тисяч живих свідків голодомору "вибрали волю" й почали говорити світові правду. Це змусило Москву визнати, що голод в Україні був, але з причини посухи й неврожаю.
І це тоді, коли совєтські дані засвідчували про те, що у роках 1932 — 1933 в Україні зібрано приблизно 20 більйонів кілограмів зерна! Але його вивезено за кордони України, оставляючи українського селянина на страшну голодну смерть. Совєтські документи вказують також на факт, що у тому часі Заходові СССР продав зерна на суму 42- 200 000 долярів, тобто, від Заходу Москва одержала яких 5 — 6 юдиних долярів за кожну заголодоморену українську людину, за кожну мертву українську матір і немовля! Оцю жахливу картину Голодомору 1933 в українському селі потрясаючим трагізмом змалював наш визначний неоклясик Юрій Клен у "Проклятих Роках":
"Тоді по селах їлось людське м'ясо
І хліб пекли з розтертої кори,
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло мертвої сестри"
У нас і голокост народовбивства. У мирний час від пострілу у потилицю жертвами звироднілого окупанта стали сотні тисяч, та чи не мільйони, Богу духа винних українських людей. Біля Києва є Биківня, де останнє місце вічного супочинку знайшли від 250 до 300 тисяч наших братів і сестер, Биківня — це найбільша у світі масова могила, яка яскраво засвідчує світові про масштаб лютого садизму здичавілого совєтського окупанта. Та Биківня у нас не одна. Биківні ж у Бабиному Яру, у Вінниці, в Самборі, Львові, Чорткові, — вони ж по всій Україні! А скільки ж наших братів і сестер загинули від фашистського окупанта в Дахау, в Бухенвальді, Бельзені... у Авшвіці?! На Бригідках чи Березі Картуській? А скільки на Соловках, Ухті, Печорі, Воркуті та інших "островах смерти" зловісного ГУЛАГу КГБ?! Розкрились концтабори, розкопували люди могили і, як писав свідок А.Драган, автор "Вінниця — забутий голокост", "показалось світові жахливе пекло!"
У нас церковний голокост. Рідна церква — це совість і сумління народу. Це найефективніший форум повсякденного духовного контакту з найширшими людськими масами. Церква — це інституція, яка стоїть на сторожі правди і справедливости та бореться з неправдою і кривдою все і всюди. А національно свідоме священство — це для народу цілюща вода і живуща кров у національному організмі. Тому ж саме для облудної тоталітарної комуни релігія — це опіюм народу. Тому саме УАПЦ і УГКЦ були для окупанта найнебезпечнішими ворогами, яких конче треба було знищити. Тому ж у нас і церковний голокост. Мученицькою смертю загинули 34 владики УАПЦ на чолі з великим сином нашого народу митрополитом В.Липківським та 9 владик УГКЦ, включно із нашим канадським єпископом Н.Будкою. А жертвами окупантської політики в Україні стали зверхом 7000 парафій цих церков із численними семінаріями, школами, видавництвами і друкарнями, тисячі священиків і дияконів, монахів і монахинь. Згинули вони за правду й віру, за любов до Бога і свого народу.
У нас і мовний голокост. Мова — це найцінніший скарб народу. Забереш мову — знищиш народ. Тому ж то у нас ємські і валуєвські укази. А цинічна "справедлива ленінська національна політика" запобігливо дбала про те, щоб між 2005 і 2010 українське друковане слово зникло з лиця землі.
У нас і загальнокультурний голокост, а в тому літературний, театральний, музичний та інші. Перелічити усі його жертви чи можливо. Але згадаймо хоч трагічну долю харківського "Слова", а між ними таких, як: Григорій Косинка, Д.Фальківський, О.Близько, Є.Плужник, Д.Жуль, М.Йогансен, М.Куліш, С.Пилипенко, М.Драй-Хмара, М.Вороний, М.Зеров та Алла Горська, В.Стус, С.Єфремов, М.Леонтович, Володимир Івасюк, та від 1000 до 1400 бандуристів, яких осатанілий Сталін скликав до Києва на конгрес, та за якими пропав слід.
У нас і науковий голокост. Загально відомо, що на світових та інших конгресах українських науковців майже без виїмку називано советськими, що для всього Заходу було однозначним із російськими. Добре знаємо також, що передових українських науковців, а головно визначних, "авансовано" в Росію і русифіковано. Згадаймо тут принаймні світової слави піонера дослідів електронів і радіоактивности Петра Капицю, якому Англія збудувала спеціяльну лабораторію, та який і не повернувсь із конгресу в Москві. Світової слави нашого вірусолога, Миколу Гамалію, іменем якого у Москві названо інститут. Великого мікробіолога Василя Омелянського чи одного із найбільших мікробіологів світу, рівні Пастера і Коха, Сергія Виноградського, до того ще й гетьманського роду, яких світ знає, як "вєлікіх рускіх учьоних".
Намагаючись знищити політичний мозок нашого народу та обезголовити його визвольні змагання, окупант систематично ліквідував чільних провідників боротьби за волю України, — здетерміновано крокуючи до голокосту самостійницьких сил і духовности нашого народу. Тому ж, у підвалах ГПУ скінчились славні генерали Дубовий і Тютюнник. Тому ж сім куль на вулиці Парижа перервали нитку життя великого сина українського народу, головного отамана та Президента УНР Симона Петлюри. А на вулиці Ротердаму, підкладена рукою більшовицького агента, бомба розірвала тіло основника й голови ОУН і УВО, Євгена Коновальця. Вистрілом отрути з хрущовської пістолі рукою українського Юди у Мюнхені, КГБ замордувало Степана Бандеру, ім'я якого стало символом боротьби за волю нашого народу, — бандерівці, так як колись петлюрівці і мазепинці. А у Білогорщі від граду куль НКВД загинув головнокомандувач УПА, генерал Тарас Чупринка. За кращу долю свого народу згинули великі тисячі воїнів УПА. А по тюрмах, казематах, психушках та концтаборах життям своїм заплатили за людську й національну гідність незлічимі патріоти-дисиденти, найкращі, одержимі сини і дочки України.
У нас і чорнобильський голокост. Скільки саме загинуло вже наших братів і сестер ніхто, здається, точно не знає. Але, без найменшого сумніву загинули вже грубі тисячі. А скільки їх загине ще, нашої дрібної дітвори, також ніхто не знає. Та скільки поколінь ще страждатиме, також ніхто не знає.
Про українські голокости мусить знати світ. Але, ані мертві, ані могили самі про це не заговорять. Заговорити є нашим священним обов'язком супроти мільйонів невинних жертв, супроти нашого страждального народу і супроти всього людства. А найбільше супроти нашої молоді, наших грядущих поколінь — для добра правди й демократії та їх закріплення у нашій молодій самостійній державі, у Німеччині та Росії і по всіх республіках колишньої "тюрми народів". Нашим найбільшим моральним обов'язком перед Богом, нашим народом і перед цілим людством є дбати про те, щоб наші національні та жодні інші голокости ніде й ніколи більше не повторились. Усі ми мусимо подбати про те, щоб кожнорічно, у той самий час по всій Україні та разом із усією українською діяспорою по всьому світі, ми об'єднались духовно та у глибокій скорботі схилили наші голови перед тінями мільйонів наших братів і сестер — перед невинними жертвами імперіялізму й тоталітаризму — на пересторогу усім нашим співгромадянам світу, — СВІТОВА УКРАЇНСЬКА ХВИЛИНА СКОРБОТИ є нашим священним національним і загальнолюдським обов'язком!
Євген Рослицький, професор університету (Онтаріо, Канада).
Збережено мову і стиль оригіналу
