Не фашистські окупанти
28 жовтня 1944 року німецька окупаційна адміністрація в Україні змінилася московською. Комуністи Сталіна за підтримки союзницьких військ завдали остаточної поразки нацистам Гітлера в боротьбі за контроль над однією з найбільших країн Європи та однією з найдревніших націй світу. Геополітичні інтереси імперських монстрів світової політики - США, Велика Британія та Франція знову відкинули й розтоптали надію українців на відновлення державності, проголошеної у 1918 році та підтвердженої Актом злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 року. Маючи власні колонії в Азії та Африці і претендуючи на світову домінанту після Другої світової війни, Черчілль з Рузвельтом без докорів сумління віддали Україну в жертву кривавому сталінському режиму. Рік по тому, для заспокоєння докорів сумління та задля видимої справедливості, Україні та Білорусі - двом головним фігурантам Другої світової війни, заново ув'язненим в тюрму народів під назвою СССР, надали статус країн-засновниць ООН, хоча ознаки незалежності обидві мали до ганебного формальні.
Такою була дяка Європи та Світу Україні за сім мільйонів українців, кістьми яких було викладено перемогу над нацизмом. Натомість боротьба української нації за власну перемогу вже з московсько-большевицькими окупантами тривала. Незламна Українська Повстанська Армія, котра від самого початку дала безкомпромісну відсіч польським, німецьким, московським, угорським та румунським окупантам, до кінця 50-х років XX століття провадила національно-визвольну війну за державу Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Хмельницького і Мазепи, Шевченка і Франка, Петлюри і Коновальця. І лише знищивши керівництво ОУН на чолі з Провідником Степаном Бандерою, агенти МГБ зуміли на певний час зупинити визвольну боротьбу українців за свою державу. Вони згасили боротьбу Української Повстанської Армії, однак не згасили українського повстанського духу. Боротьба за свободу України від кривавих московських кайданів тривала за колючим дротом ГУЛАГу та в закордонному підпіллі, вона виливалася слізьми та стогоном душі в поетичних рядках Василя Стуса й прозі Івана Багряного, у піснях Володимира Івасюка й серцях мільйонів українців, котрим вдалося вижити в умовах кривавих переслідувань, залякувань та несвободи.
Лише 1991 року, через 72 роки після того, як Лонгин Цегельський проголосив на Софіївському майдані у Києві Акт злуки всіх українських земель, українці знову отримали свою державу. Майже з удвічі усіченою територією, без Сяну та Дону, з висмоктаною імперським хтивим апетитом землею, зі спотвореною та вкраденою історією, знищеною елітою та зрусифікованими "членами ячейкі совєтского общества" людьми, потужною мережею агентів КГБ, але все ж свою, незалежну державу.
День ухвалення Акту проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, став остаточним звільненням країни від будь-якої окупації. Московські кайдани було розірвано остаточно. День Незалежності - це Перемога над окупантами України всіх мастей і всякого штибу. Не лише в Україні - в усьому світі!
Що святкують в Україні щороку 9 травня та 28 жовтня? Перемогу московської окупації над німецькою за право панувати над Україною? Кому черговий український (?) президент тиснутиме руку сьогодні? Може, тим бійцям винищувальних батальйонів, які до 1954 року воювали проти українців, а сьогодні мають статус ветеранів? А що сказати нащадкам десятків мільйонів жертв обох окупаційних режимів - комуністичного і нацистського? Понад 20,5 мільйонів українців, знищених у XX столітті, загинули в так званий "мирний" час. Голодомори і репресії, концтабори і сибіри - геноцид червоних "визволителів" забрав життя утричі більшої кількості українців, аніж нацистські окупанти. То чи можемо ми сьогодні - в НЕЗАЛЕЖНІЙ Україні - святкувати тріумф одних окупантів над іншими? Доки ще пам'ять про великих українців будуть нищити подібними "святами", а гідність нації принижуватимуть вшануванням її кривавих катів?
Кожен українець сьогодні має усвідомити - без минулого немає майбутнього. Без правдивої історії про визвольну боротьбу українського народу, без наших Героїв, яких ми протиставимо ідолам кривавої московської імперії, ми не рушимо вперед і не змусимо увесь світ поважати себе як націю. Влада в державі нарешті має подбати про державний інтерес і наповнити Україну національним змістом. Час припинити загравання з українофобами і більше ніколи не паразитувати на штучно вживлених у свідомість українців совєтських стереотипах.
Час нарешті, на 19-му році Незалежності, звільнитись від окупації. Не фашистської.
