«Мат» в сучасній українській літературі
Кожна епоха, впливаючи на різноманітні культурні вияви серед народу (музика, архітектура, живопис, література), відтворювала в них сутність та дух свого часу, показувала актуальність та невичерпність думок та ідей. ХХІ століття не стало винятком.
На наших очах відбуваються кардинальні зміни як в політичному та соціальному, так і в культурному житті нашої держави. Літератори нової доби віднайшли саме те питоме, що приховувалось за часів Радянського Союзу, та вирішили винести його на осуд читачів «гарної книги». В цьому їм неабияк допомогло поєднання раніше непоєднаних стилів та жанрів: авангард, символізм, реалізм тощо. Ці стилістичні прийоми, звичайно, застосовувались при створенні літературних творів і раніше. Просто в трактуванні сучасних митців людям відкриваються очі на ті чи інші проблеми, що знову ж таки замовчувалися до цього моменту. Хто ж захоче бачити правду такою, яка вона є насправді?
Про все це я неодноразово чула і читала, проте справа ніколи не доходила до прочитання когось із наших сучасників. Одного разу склалося так, що я вирішила почитати реалістичний, як кажуть про нього критики та рецензенти, роман одного з представників сучукрліту, харківського поета та прозаїка Сергія Жадана – «Депеш Мод».
Реалізму там не бракує, це точно. До цієї книжки я раніше ніколи не зустрічала подібну літературу, настільки живу та емоційну, що від захоплення прочитала двісті з чимось сторінок за три дні, як на одному подиху. Для мене це особистий рекорд, бо так швидко романи я не читаю, зосереджуюсь лише на відповідній кількості сторінок на день. Так, роман, перш за все, цікавий. Таку характеристику, як на мене, повинен мати кожний прозовий твір, в якому більше ста сторінок, інакше із задоволенням прочитати його буде дуже складно.
Окрім цікавого перебігу подій, іронії, самокритики, символістичних образів, що часом жахають своєю описовістю та реалістичністю, у даному романі Жадана, в першу чергу, важко не помітити «мат» – нецензурну лексику. Інколи його кількість, як може здатися, перевищує допустиму норму, як для літератури, проте, це лише візуальне ставлення до написаного тексту. Виходячи з того, що твір розповідає про повсякденне життя та пригоди вічних друзів (дія роману відбувається протягом декількох днів 1993 року в Харкові), котрі весь час п’яні чи намагаються знайти «бухло», щоби напитися ще, «матів» там як раз у міру. Подібна лексика і була створена, щоб якнайкраще передавати емоції, почуття, становище людини у той чи інший період її життя. Не дарма у Сергія Жадана так багато прихильників серед молоді, котрій подобається зазначена тактика створення прози. Тим паче, за такими грубими висловлюваннями завжди криється головна суть реплік, яку не кожен, на жаль, може побачити за цими гострими словечками.
Люди, що виросли до появи такої жанрової риси у сучасній українській літературі, не звикли бачити нецензурну лексику на сторінках книжок, тому вважають це неповагою до літератури як такої, виявом надмірного пафосу з боку письменників та взагалі не прийнятним для читання, особливо молодим поколінням. На «захист» мату в мене є приклад твору зі шкільного курсу української літератури – повість легендарного Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Твір був створений у ХІХ столітті, але вже тоді автор використовував, хоч і не настільки яскраві, як зараз, проте влучні й доречні вислови у діалогах героїв, лайливі слова та метафоричні словосполучення. І це, між іншим, мають читати десятикласники. Тож, ще можна додати, що «мат» не стільки впливає на розмовну лексику читача в його житті, скільки формує різнобарвну картину того, що відбувається у книжці, вдало передає стан персонажів, зацікавлюючи людину безпосередньо читанням літератури.
Ще одна сучасна авторка доволі ексцентричних книжок - Ірена Карпа теж часто навіть більше за Жадана, використовує у своїх романах нецензурні вислови. Взагалі-то, манера написання в неї інакша. Твори виглядають більш жіночними, стервозними, кокетливими. До всього цього Карпа вправно додає «матюки» і вуаля – так народилися і вийшли в світ її романи: «Фройд би плакав», «50 хвилин трави», «Перламутрове порно» або інша назва «Супермаркет Самотності» та багато інших. Якщо вже порівнювати цих двох авторів, то Ірена Карпа, на мій погляд, долає ту межу, що розділяє здоровий глузд та «мат» у літературі і заповнює ним увесь вільний простір. Такий підхід із надлишком реалізму робить літературу більш агресивною. А проза Сергія Жадана, як би це дивно не виглядало, увібрала в себе, крім нецензурщини, вагому частку ліризму, що не дає йому перетнути бар’єр і почати «матюкатися» на кожному кроці.
В принципі, без «мату» сучасна українська література теж може існувати. Певні твори вже внесли до курсу шкільної літератури для одинадцятого класу. Це і Оксана Забужко «Казка про калинову сопілку», і Тарас Прохасько «Від чуття до сутності», і проза Юрія Андруховича та Юрка Іздрика, деякі поезії Сергія Жадана. Читати книжки з «матами» чи не читати – це вибір особисто кожного. Головне ж, як на мене, читати багато, читати різну літературу, і не лише сучасну.
До речі, сказати чесно, після довготривалого читання сучукрліту вже важко сприймати «цензурну» літературу. Тож раджу фанам сучасних письменників занадто цією справою не захоплюватись.
