Михайло Ізюмський: Україна та студенти-іноземці - хто кому і для чого?
Іноземці найчастіше приїздять на навчання у Київ, Одесу та Харків, аніж інші міста держави. Наше місто, яке давно здобуло репутацію освітньої «Мекки», навчає третину іноземців в Україні. «Справжня варта» вирішила дізнатись, що ж так вабить цих хлопців і дівчат до України, що несуть вони в нашу країну і як себе тут почувають? На ці та деякі інші запитання про ринок міжнародної освіти в Україні розповів «Справжній варті» директор ТОВ «Український консиліум міжнародної освіти» Михайло Ізюмський.
- Як працює схема приїзду на навчання іноземців до України і кому вона вигідна в першу чергу?
М.І.: Як відомо, сфера вищої освіти виконує дві основні та взаємопов'язані функції. Перша – підготовка кадрів для «народного господарства». Замовником в даному випадку є держава, яка вдало чи ні, але аналізує ринок праці і робить прогнози щодо його розвитку, і на основі отриманих даних розміщує «держзамовлення». Друга функція – задоволення освітніх потреб громадян.
Якщо в першому випадку держава визначає перелік напрямів освіти, то в другому – самі ВИШі, «провайдери» освітніх послуг, стежать за тенденціями ринку і пропонують споживачеві те, у чому є попит. Мовою студентів та їх батьків дві ці функції називаються просто – «бюджет» і «контракт», відповідно. Тут важливо розуміти, що такого поняття як «безкоштовна освіта» не існує: хтось завжди платить за послуги університетів.
- Часто викликає подив той факт, що багато іноземців обирає саме українські ВИШі, маючи можливість поїхати в будь-яку іншу країну.
М.І.: Відповідь у площині глобальної конкуренції: наша країна, освітня система та університети мають свої конкурентні переваги. Їх можна розділити на кілька категорій.
Першу назвемо «співвідношення ціни і якості». Якщо просто – досить якісні послуги за досить невеликі гроші. Якби не корупція і багато інших негативних явищ, якість була б значно вищою, і ціну можна було б підвищувати. Але сьогодні перебуваємо в певному, досить скромному «ціновому сегменті», який об'єктивно заслуговуємо. Є краще, але дорожче, є дешевше, але гірше, а посередині ми.
Друга категорія наших переваг лежить у «візовій» площині. Підданим певних держав кудись потрапити легше, кудись складніше, а кудись взагалі неможливо. У цьому відношенні Україна досить «гостинна», за великим рахунком, немає такої країни в світі, громадянин якої не міг би стати студентом одного з наших ВИШів.
- Окрім матеріальної є ще інші переваги у нашої держави для іноземців?
М.І.: Взагалі, ринок міжнародної освіти дуже чуйний до подій і тенденцій світової політики, і українська його частина не виняток. Зміни відносин між Україною і будь-якою країною тягнуть за собою і зміни числа студентів з даної країни, які їдуть до нас вчитися.
Традиційно збільшуються потоки студентів з країн, де починаються війни або інші негаразди. Впливає також зміна відносин країн-донорів абітурієнтів з країнами, які є нашими конкурентами на освітньому ринку: десь посилили візовий режим – в Україну більше студентів поїхало, десь спростили – менше.
Третю категорією конкурентних переваг України я б назвав «ментальною». У нас порівняно низький рівень расизму і ксенофобії, народ в цілому привітний, життя хоч і досить складне, але спокійне і розмірене. У нас немає ворогів, також, в іншому, як і занадто близьких «друзів», проти яких дружать інші.
- Україна має стратегічний напрям роботи із залученням студентів-іноземців?
М.І.: Надання освітніх послуг для іноземців практично не виділено в окремий напрям роботи. Майже всі університети, формуючи комплекс програм, орієнтуються виключно на внутрішній ринок, повністю ігноруючи потреби зовнішнього. І відноситься це не тільки до вибору спеціальностей, а й до «подачі», як то кажуть: іноземців вчать як українців, так, ніби й реалізовувати отримані знання вони будуть в Україні.
Взагалі, до навчання іноземців ставляться як до побічної діяльності, університети не хочуть пристосовуватися під потреби іноземних студентів, чекають, що ті самі пристосуються до їхніх можливостей, комплексу і характеру надання послуг.
- Україна, на жаль, «славиться» розвиненою корупційною схемою взаємовідносин на усіх рівнях. Це не відлякує іноземців, і загалом чи вони стикаються із цією проблемою?
М.І.: Звичайно, впливає на наші конкурентні позиції, причому дуже сильно і дуже негативно, наша національна біда номер один – корупція. Бідні іноземні студенти (причому, не тільки в переносному сенсі: багатих, з причин, описаних вище, до нас приїжджають одиниці) справжні "дійні корови" для української корупційної системи. У питаннях поборів студентів-іноземців можна виділити чотирьох «стейкхолдерів» [- Ред.: співучасників справи, "акціонерів"].
- Хто саме виступає у ролі зацікавленої сторони в корупційних питаннях?
М.І.: Перший – дипломатичні представництва нашої держави за кордоном (як кажуть, «Україна вона і в Африці Україна»). Чотири тисячі доларів за візу нормальній дитині, з хорошим атестатом, запрошенням від вузу в тій же Нігерії – чи не забагато? І це не межа, як показує практика. Чи має сенс говорити про імідж держави, якщо людина вперше з нею, державою нашою, зіткнувшись у себе на Батьківщині, вже побачила що до чого?
Другий – міграційні служби. Далеко не у всіх містах, але в багатьох, належний за законом «вид на проживання» іноземний студент без хабара просто не отримає!
Третій – самі університети. Думаю, ні для кого не секрет, що вимагають зі студентів – українців. Помножте на три і приблизно зможете уявити, з чим доводиться стикатися іноземцям.
І четвертий, природно, – «правоохоронні» органи. Політ корупційної фантазії їх представників безмежний і незбагненний, і якщо українці хоч якось можуть себе захистити, то гості країни виявляються неймовірно легкою здобиччю для наших "шакалів в погонах".
Подумайте самі, як це все впливає на конкурентні позиції України на світовому ринку вищої освіти.
- Корупція інколи може бути і вигідною схемою, приміром для тих хто не зацікавлений у здобутті освіти, а просто «шукає кращої долі». Чи є такі випадки у Вашій практиці?
М.І.: До речі, з приводу корупції та її впливу на ринок української освіти для іноземців, є такий смішний і водночас сумний факт: відзначається збільшення потоку студентів з країн, які починають боротися з корупцією в своїх освітніх системах. Не всі страждають від корупції, деякі від неї, як кажуть, «отримують задоволення». Ті, хто не хоче вчитися, а хоче платити хабарі, їдуть в Україну. Ось вам і «імідж».
Серед таких студентів поширена приємна на перший погляд, якщо не знати про що мова, приказка: «В Україні можливо все»!
