Право на читання для незрячих: міф чи реальність?

У нас досі ніяк не приживеться таке поняття як «інклюзивне навчання», тобто система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. Такий вид освіти здобувають у нас саме люди із фізичними вадами, зокрема зору. І щоб забезпечити їм повноправне здобуття якісної освіти саме інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

Школи-інтернати в Україні звичайно існують, але чи мають вони цілковите забезпечення щоб підтвердити найменування «якісної освіти»? Відповідь очевидна! Ні! Отож, маємо, що маємо, і на жаль таке поняття як «інклюзивна освіта» для України це, без перебільшень,  абстрактне значення чи то пак гасло. Адже багато проблем  дітей з обмеженими можливостями залишаються нерозв'язаними. Наприклад, друк книг для дітей, що мають проблеми із зором.

Попри сумну картину, існують проблиски світла у напівтемряві нашої освіти і маємо надію, що в скорому часі в Харкові може з’явитись міні-друкарня з виготовлення тактильних книг. Таку вагому і вкрай важливу задачу ставлять перед собою представники громадських організацій, які опікуються проблемами незрячих харків’ян.

Для того щоб достукатись до сердець громади, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вирішило запросити усіх небайдужих до Харківського центру реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей «Право вибору».

Усім прибулим було продемонстровано тактильні книги, які використовують для незрячих відвідувачів центру. В результаті цього і виникла ідея організувати в нашому місті міні-друкарню з виготовлення саме рельєфних книг. І було б доцільним, якби така друкарні існувала в  Харкові,  місті в якому є обласний навчально-виховний комплекс  для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка та громадські організації людей з порушеннями зору.

Активісти вирішили зібрати усіх небайдужих в Міжнародний день сліпих, який відзначається 13 листопада кожного року.

13 листопада – це не просто календарна дата, це – пам’ятний  день, що фіксує увагу громадськості на одній з найболючіших проблем сучасності. За оцінкою Міжнародного агентства з профілактики сліпоти, близько 284 мільйона людей в світі мають проблеми із зором, з них 39 мільйонів не бачать зовсім. Хвороби очей вражають більше 19 мільйонів дітей.

13 листопада невипадково обрано  ще одним днем нагадування, що серед нас живуть люди, для яких закритий навколишній світ фарб і форм. Це – день народження великого французького тифлопедагога Валентина Гаюї  (1745 - 1822). А  1749 року знаменитий просвітник і філософ Дені Дідро написав і анонімно опублікував свій відомий твір «Лист про сліпих для повчання зрячих», за який на три місяці був заточений у Вененському замку. Цей твір не тільки справив шокуюче враження на сучасників, а й мав своєрідний історичний резонанс, примушуючи все більшу і більшу кількість розумних людей замислюватися про проблеми їх незрячих співгромадян. Валентин Гаюї був одним з таких людей. Педагог, відкрив у своєму власному будинку першу в світі школу для сліпих дітей. Він відомий тим, що вигадав унціал-шрифт для сліпих і видав перші книги, за якими люди позбавлені зору навчалися до появи шрифту Брайля. Перші книги для сліпих були нечисленні, громіздкі і дуже дорогі. Тим не менш, букви і слова в них, які насилу розбирали незрячі учні, що не вміли допоки писати, пробуджували у них спрагу подальших знань. Як змінилася ситуація сьогодні?

Пам'ятник Валентину Гаюї перед Інститутом молодих сліпих у Парижі

//uk.wikipedia.org

11 листопада в Харківській громадській організації «Центр реабілітації молодих інвалідів та членів їх родин «Право вибору» відбувся круглий стіл з обговорення проблеми відсутності книг для маленьких незрячих дітей в Україні. На круглий стіл було запрошено представників управління праці та соціального захисту населення Харківської міської ради, працівників дитячих бібліотек Харкова, педагогів спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з важкими порушеннями зору.

Хочеться вірити, що міні-друкарня все ж запрацює, і незрячі діти та дорослі матимуть таку природну можливість – читати.