Ігор Нещерет: «Людина-колаж» чи «Людина-подарунок», яке друге «Я» відомого харківського фотохудожника?
Відомо, що сюрреалізм використовує фантасмагоричні форми, сполучає сон та реальність, абсурдне, суперечливе поєднання натуралістичних образів за допомогою колажу і технології «ready-made». Обличчя завше сприймалося яко дзеркало душі людини. Наші пращури саме по обличчю не тільки складали уявлення про те, що за людина перед ними, а й визначали її минуле і передбачали, що чекає її в майбутньому. Внаслідок, фізіономіку, тобто мистецтво читання по лицям, оголосили лженаукою. Але жоден сучасний вчений не стане заперечувати, що в ній є і частка правди. Що ж можна дізнатися про людину, якщо вивчити риси її обличчя?
Ігор Нещерет вважає, що саме помістивши обличчя в рамки сюрреалізму, проявляється друге «Я». Про арт-проект «SUR’FACE» ми вирішили поговорити з фотохудожником.
– Ігоре, розкажіть для початку про Ваш авторський арт-проект «SUR’FACE», що це для Вас і як він допомагає Вам проявити свою філософію життя в мистецтві?
– «SUR’FACE» це головна тема арт-проекту – «обличчя як картина та арт-об’єкт». Обличчя – це наша комунікативна частина, що презентує людину світові. І оскільки я люблю історію мистецтв, захоплююсь фотографією, визріла ідея сполучити лице та арт-об’єкт. Тобто запросити художників, тих хто робить колаж, усіх тих хто зробить справжнє обличчя-картину. Ми трансформуємо ту частину голови, що презентує людину в світі в картину. Ось в цьому головний зміст проекту.
– В проекті SUR’FACE Ви використовуєте не своє обличчя, а моделей. Таким чином Ви презентуєте через їх лиця свій світогляд, свою картину світу чи моделей?
– Ну, і так, і так. В якихось образах більше моїх думок і фантазій, в інших – художник по візажу, колажу, чи сама модель мені підказують, і я йду за ними.
– Чому обличчя повинне стати картиною?
Це авторська фантазія. Авторське бачення. Мені здається, що є в цьому певний зміст. Я в жодному відношенні не маю на меті переробити чи трансформувати того, що дав Творець. Це з однієї сторони – творчий експеримент як можна перевтілитись і підзаголовком проекту «SUR’FACE». Я його поки не виношу на загал, може бути – друге «Я», ми знаємо себе, але хочеться деколи щось в собі змінити. І ось мистецтво – це та область, що допомогти досягнути цього. Беремо, приміром, години три-чотири, і людина перевтілюється: наче це вона і не вона, на певний час. Ми робимо в цьому образі фотосесію, і виходить, що це і є друге «Я». Від багатьох я чую відгуки: «О, це я і водночас не я». Вважаю, в цьому щось є.
Білоруська поетеса Тетяна Шеіна в арт-проекті «SUR’FACE»
– В роботі з моделями як на них впливає Ваше спільне тимчасове перевтілення, чи діляться моделі своїми новими відчуттями?
– Деякі діляться. В принципі, це цікавий досвід. Це досвід мистецтва в реальності. Людині-моделі не потрібно вступати до театрального інституту, вчитись на актора, приходити до гримера. Людина це все проходить в екстерні, і одразу в проекті отримує таку можливість усе це відчути. В цієї людини, звісно, не має тієї акторської професійної глибини, але водночас і не має тієї професійної втоми, що є у акторів. Є тільки відчуття новизни, і людина себе бачить зовсім іншою.
– Для створення образів Ви завжди використовуєте інший матеріал (каміння, фарби та ін.), це чимось вмотивовано, чи це один з моментів і далі експериментувати?
– Авторська фантазія вмотивовує це – раз. Авторська фантазія може бути моя, візажиста чи самої моделі. І нічого випадкового не буває. На перший погляд це може здатись випадковим образом, але він є вмотивованим. Але чи варто цей внутрішній мотив дешифрувати, це вже велике питання. Мотив залишається в підсвідомості.
Звісно, якщо образ зрозумілий, то тут і видно мотиви, а якщо образ сюрреалістичний?! І оскільки навіть в самій назві проекту існує підказка – сюр. «SUR’FACE» – це лице сюрреалістичне, лице-картина об’єкт, то виходить, що не завжди це варто виносити. Це повинно стати загадкою, сюрпризом, філософським моментом, над яким можна роздумувати, відчути ще раз, передивитись. Тобто це певна декоративність, але таких образів найменше. Загалом ми прагнемо все ж зробити трансформацію образу. Це певний театр в реальності, чи перформанс, як говорять зараз, це не складна форма театру, це спонтанний театр. Театр, що не обтяжений великим сценарієм, великою кількістю репетицій, важкою наукою перед цим. Якщо людина схильна до імпровізації, їй вже Бог дав цікаву природу, то в ній може щось всередині клацнути і вона створить дуже цікавий образ. Міміка, жести, пластика… вона в цьому образі зарухається, оживе, заграє в високому значенні. І за Станіславським можна буде сказати: «Вірю!».
"Камерунська княжна"
– Як відбувається підготовка до SUR’FACE проекту?
SUR’FACE-фотосесії у нас не плануються довго, присутній елемент спонтанності. Розповім один випадок з життя такого спонтанного проекту.
В «ЄрміловЦентрі» проходив міжнародний літературний фестиваль авангардної поезії. Відома білоруська поетеса Тетяна Шеіна презентувала свою книгу і була в журі. Насправді, вийшло так, що запропонував іншій поетесі зробити фрагмент з її книги: щось написати, намалювати в контексті її віршів. Задум такий: поет – і репрезентується образ самого поета текстами та буквами. І ось початок. Вона написала щось, намалювала, і я трішки відзняв. Аж тут вона каже, що їй на потяг. Я кажу: «Добре! Але ти ж не проти, якщо я за твоєї відсутності допрацюю обра?!». Поетеса погодилась.
Тоді я попросив у працівників «ЄрміловЦентру» дати мені кілька обкладинок гламурних журналів. Я їх ножицями трішки препарував, доклеїв дещо та зробив колаж. Я наклеїв невеличку руку і вдягнув свої окуляри. Вийшло так, що на моделі окуляри притримувала маленька паперова рука. На чолі, бороді та щоках були фрагменти букв: «О», «А», та окличні знаки. Ми продовжили експериментувати, зробили зачіску, і тоді образ зажив. Образ, який наче показав театр в реальності, з пластикою, грацією.
До чого я наводжу цей приклад!? Це зразок того, як образ твориться спонтанно, випадково, швидко, з кількома людьми, на великому фестивалі, без стратегічного плану, і в результаті вийшов один з кращих образів, поки кращих, в проекті «SUR’FACE».
– У проекту «SUR’FACE» – точка завершення?
– Я нікуди не поспішаю! (сміється). Це молодий проект і точки завершення у нього поки немає: йому нікуди поспішати.
– Молодий проект «SUR’FACE» - як він починався і яким був перший образ?
– Перший образ було створено ще в 2003 році, але після цього я не знімав. Той портрет у мене лежав, і, я згодом подарував його одному відомому у Харкові акторові. Той образ був достатньо простим: шуба, шапка, псевдоамериканський боді-арт на обличчі, все було більш весело, ніж сюрреалістично.
І його захоплена реакція спонукала мене продовжити роботу над проектом. Та перша робота називалась «Льоля», я подарував її акторові і вона довго висіла у нього на кухні. Ще раз скажу, що позитивні емоції від образу, дали мені відчуття, що це перспективна тема.
Власне, потому я почав співпрацювати з Анастасією Федорович. Вона напрочуд цікава особистість, вона автор, творить образи. І ми з нею збирались колись попити чаю, і спонтанно вирішили зробити певний ураганний образ, який зараз позиціонується як афіша «SUR’FACE».
– Так, мені цей образ нагадує соти із бджолами.
– Правда?! От бачиш, як цікаво спостерігати за асоціаціями людей: в кожного із нас свої уявлення. Той образ він наче в рамці і обличчя в пелюстках квітів.
В цьому родзинка проекту «SUR’FACE», бо в кожен бачить щось своє, головне – пробудити в людні образність та польотність фантазії.
І це навіть є певною відповіддю на запитання, чому я маю таку не наглість, а інтенцію відносити проект «SUR’FACE» до сучасного мистецтва, хоча можливо хтось зі мною посперечається. Я не нав’язую інтерпретацію, я не надаю кожному образу ім’я.
Мене часом питають назву якогось образу, тоді я просто імпровізаційно його кажу. Але у кожного образу немає постійного імені.
Ось, ти сказала бджоли, а я називаю цей образ «Камерунська княжна». Це негритянка, в неї сюрреалістичний чи то архаїчний макіяж із пелюсток різних рослин. Вплетена в зачіску, в вигляді корони шкірка банану.
– І останнє запитання. Якщо обличчя в проекті «SUR’FACE» – це репрезентація людини світові, і він допомагає побачити своє друге «Я», то наскільки Ви б самі віддалися проекту, тобто опинились у ролі моделі. І яке Ваше друге «Я»?
– Віддався би запросто. А от з приводу другого «Я», це – важке запитання. Зараз моє друге «Я», тобто такий новий образ, напевно, продовжив би лінію образів з Тетяною Шеіною. Це була б людина-колаж.
Наразі я є куратором виставки Ігоря Грейса «Взаємодія», і у нього є там цікава антропологічна концепція, де він розділяє сім видів людини: «Людина-колаж», «Людина-монстр», «Людина-подарунок», «Людина-автомобіль», «Людина-скотч». І напевно на цьому відрізку життя, я б обрав поєднаний образ «Людина-колаж» і «Людина-подарунок».
Довідка
Ігор Нещерет – фотограф, поет, журналіст, мандрівник, куратор проекту «SUR'FACE». Кандидат філософських наук. Публікував фото і тексти в журналах: «Наш», «Птюч», «Подивися», «Новий рок-н-рол», «Союз письменників», «New Art», «Харків – що?, де?, коли?» та ін.
Учасник понад 40 виставок фотографій і сучасного мистецтва в Україні, Німеччині, Італії, Бельгії, Російській Федерації, Об’єднаних Арабських Еміратах. Роботи перебувають в музейних та галерейних колекціях зарубіжжя.
Сюрреалізм – напрям у мистецтві, який сформувався до початку 1920-х у Франції і вирізняється використанням алюзій і парадоксальних поєднань форм.
Сюрреалізм у фотографії отримав визнання завдяки піонерським роботам Філіпа Халсмана .
Основне поняття сюрреалізму полягає в тому, що використовується поєднання сну і реальності. Для цього сюрреалісти пропонували абсурдне, суперечливе поєднання натуралістичних образів за допомогою колажу і технології «ready-made». Мистецтво мислилося сюрреалістами як основним інструментом вивільненням свідомості.
